Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №643/19961/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/19961/25

Провадження № 2/643/2135/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Афанасьєва В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

12.11.2025 ОСОБА_1 , звернулвся до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати ОСОБА_2 особою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та зняти відповідача з реєстрації за вказаною адресою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .У даній квартирі, зареєстрована відповідач ОСОБА_2 . Відповідач у зазначеній квартирі не проживає більше 20 років та жодних контактів він із нею не підтримує. Місце знаходження відповідача йому невідоме. Реєстрація відповідача у спірній квартирі створює перешкоди у здійсненні його прав, а тому він змушений звернутись до суду за захистом свого права та інтересу. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 03.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін;

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

У відповідності до ст.178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву.

Представник третьої особи Аліна Зубко надала пояснення, в яких просить розглянути справу відповідно до норм матеріального та процесуального права, без участі представника третьої особи.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 22.03.2003.

Згідно довідки з про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб у квартирі АДРЕСА_2 , окрім позивача зареєстрована, зокрема, відповідач ОСОБА_2 .

Згідно акту від 08.11.2025, підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , встановлено, зокрема, що зареєстрована у квартирі ОСОБА_2 , більше 5-ти років не мешкає за цією адресою, особисті речі останньої у квартирі відсутні.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).

Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

В ч.1 ст. 317 ЦК України зазначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України), усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.3 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6- 709цс16).

Отже, з перелічених норм закону вбачається, що саме власнику квартири належить право користування та розпорядження своєю квартирою, а також поряд з ним мають право користування цією квартирою і члени його сім`ї. Право члена сім`ї власника квартири на користування квартирою існує лише до тих пір поки право власності на квартиру не припинене, а при втраті права власності членом сім`ї на квартиру, при відсутності відповідного договору з новим власником припиняється й право членів сім`ї колишнього власника на користування цією квартирою.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, а саме те, що позивач є власником спірної квартири, і як власник несе всі витрати пов`язані з її утриманням, він має право на захист свого права власності шляхом визнання осіб, крім іншого, які не є членами її сім`ї, що без законних на те підстав зареєстровані проживаючою в його квартирі, такою що втратила право користування належною йому квартирою.

Виходячи з вищенаведеного, принципів розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки на підставі пред`явлених доказів ОСОБА_2 з 2006 року фактично не проживає за вищевказаною адресою, комунальних послуг не сплачує, перешкод в користуванні житлом їй ніхто не чинить, а намірів про повернення для проживання у квартиру не виявляла.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Що стосується вимог позову про та зняття з реєстрації відповідача, то суд зазначає наступне.

У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

З викладеного слідує, що суд не здійснює зняття особи з місця реєстрації, а лише визнає особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Після набрання судового рішення законної сили, власнику житлового приміщення необхідно звернутись з рішенням суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації: до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, за місцезнаходженням житлового приміщення, або до центру надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа.

Таким чином, позовні вимоги позивача частині зняття з реєстрації відповідача, не можуть бути задоволені судом, тому в цій частині позову слід відмовити.

Керуючись ст. 4, 12, 76 81, 89, 263 265, 288 289, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради, ЄДРПОУ: 40214227, 61003, м.Харків, майдан Павлівський, 4.

Суддя В.О. Афанасьєв