Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №522/24966/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/448/26

Номер справи місцевого суду: 522/24966/25

Головуючий у першій інстанції Кривохижа Ю. А.

Доповідач Котелевський Р. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30.12.2025 року, якою:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, стрільця 3 відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП,

встановив:

оскарженою постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді арешту з утримання на гаупвахті на строк 10 (десять) діб, та стягнуто судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 (шістдесят) коп.

Згідно оскарженої постанови, 10.11.2025 року, приблизно о 18 год. 00 хв., молодший сержант ОСОБА_1 , будучі військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця 3 відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначений наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.10.2025 року №1671 в групі оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: м. Одеса, вул.Успенська (кут Преображенської), діючи недбало, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов`язків, приписів, законів, інструкцій та наказів, здійснив затримання із застосуванням заходів фізичного впливу громадянина ОСОБА_2 всупереч вимогам «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 року №560, без залучення працівників Національної поліції, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП.

Не погоджуючись із постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість постанови, стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та дослідженим доказам, невідповідності призначеного адміністративного стягнення його особі, з урахуванням характеризуючих даних, просить скасувати постанову та звільнити його від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП, провадження у справі закрити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на неврахування місцевим судом письмових пояснень, щодо обставин події, зокрема про те, що до складу спільної групи оповіщення входив співробітник поліції, який перебував на місці події, однак через раптовість втечі ОСОБА_2 надав усну вказівку затримати останнього, бо сам не мав фізичної можливості негайно зреагувати та долучитися до затримання, тому вважає свої дії такими, які мали виключно вимушений та припиняючий характер, були обумовлені раптовою зміною обстановки та спрямовані на припинення втечі особи, яка перебувала у розшуку. Під час слідування до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 працівник поліції здійснював оформлення певних процесуальних документів та отримував пояснення від ОСОБА_2 , які це були документи та подальші обставини перебування ОСОБА_2 у збірному пункті йому не відомі.

Крім того, апелянт посилається на неврахування позитивних характеристик та нагород, стану здоров`я, зокрема те, що він є особою з інвалідністю, учасником бойових дій, має тяжке поранення.

На переконання апелянта, у місцевого суду не було законних підстав для визнання обставиною, як таку, що обтяжує покарання – вчинення правопорушення групою осіб, яка привела до посилення суворості адміністративного стягнення.

З урахуванням наведених обставин, ОСОБА_1 зазначає, що утримання його на гаупвахті є непропорційним та таким що суперечить державним інтересам, оскільки фактично усуває від виконання службових завдань особу, яка могла і повинна проходити службу на користь держави.

Судовий розгляд в апеляційному суді проведено за відсутністю ОСОБА_1 та захисника Дімова Д.П., які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення розгляду не подавали. Захисник звернувся до суду з заявою про розгляд скарги без його участі.

Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Дослідивши матеріали справи та долучені докази; перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи; суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до положень ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ОД №674 від 13.11.2025 року, 10.11.2025 року, приблизно о 18 год. 00 хв., молодший сержант ОСОБА_1 , будучі військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця 3 відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначений наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.10.2025 року №1671 в групі оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: АДРЕСА_3 , діючи недбало, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов`язків, приписів, законів, інструкцій та наказів, здійснив затримання із застосуванням заходів фізичного впливу громадянина ОСОБА_2 всупереч вимогам «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 року №560, без залучення працівників Національної поліції.

Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення (а.с.1-10); заявою ОСОБА_1 (а.с.11); витягами з наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.10.2025 року №1671 та від 26.11.2024 року №331 (а.с.13-16); обов`язками стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.18); поясненнями ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 щодо обставин події (а.с.19-25); копією військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.26-29).

З тексту апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також матеріалів судового провадження, вбачається що, останній фактично визнав свою вину та підтвердив обставини скоєння адміністративного правопорушення, які відображені в протоколі про адміністративне правопорушення.

За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП повністю доведена, а тому рішення судді районного суду щодо визнання останнього винним в скоєні адміністративного правопорушення, є законним та обґрунтованим.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апелянта про те, що інкриміноване йому правопорушення можна визнати малозначним, оскільки на думку апелянта його дії мали виключно вимушений та припиняючий характер, були обумовлені раптовою зміною обстановки та спрямовані на припинення втечі особи, яка перебувала у розшуку. На думку апеляційного суду, здійснення ОСОБА_1 затримання із застосуванням заходів фізичного впливу громадянина ОСОБА_2 є грубим порушенням вимог закону та «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 року №560.

Враховуючи наведене, вимоги апелянта про скасування постанови районного суду та закриття справи на підставі ст. 22 КУпАП, апеляційний суд визнає безпідставними.

Разом з цим, проаналізувавши матеріали справи та доводи апелянта, суд вважає, що при обранні виду і розміру адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 суддя районного суду не в повній мірі дотримався вимог закону, оскільки не мотивував свого рішення про призначення найбільш суворого стягнення, передбаченого санкцією ч.2 ст.172-14 КУпАП.

Оцінивши сукупність встановлених під час апеляційного розгляду обставин справи, дослідивши надані суду медичні документи та характеризуючи особу дані, апеляційний суд вважає, що при обранні виду і розміру адміністративного стягнення відносно останнього, суд першої інстанції не врахував даних про особу правопорушника, які могли суттєво вплинути на прийняття рішення в частині застосування виду адміністративного стягнення.

Відповідно до вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень.

Однак суд враховує, що покарання правопорушника не є самоціллю, а виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням в майбутньому.

У статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «При розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточий проти України від 15 травня 2008 року»). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява №10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року), ЄСПЛ вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»». Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Враховуючи вище наведене та вирішуючи питання щодо справедливості та пропорційності застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді арешту з утриманням на гаупвахті в даній справі, апеляційний суд зазначає наступне.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП України та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

З постанови судді вбачається, що призначивши адміністративне стягнення ОСОБА_1 у виді арешту з утримання на гаупвахті, суд не в повній мірі врахував дані про особу правопорушника та не мотивував, чому при наявності альтернативного стягнення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, призначив найсуворіше стягнення.

Вважаючи за можливе змінити постанову судді районного суду в частині накладеного стягнення, апеляційний суд враховує характер вчиненого правопорушення, обставини його вчинення, особу порушника, який відповідно до матеріалів адміністративної справи вперше притягується до адміністративної відповідальності, визнав себе винним, є учасником бойових дій, отримав поранення, є особою з інвалідністю ІІІ групи, позитивно характеризується за місцем служби, має відзнаку Міністерства оборони України та грамоти.

У даному випадку, на думку апеляційного суду, накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, а також в достатній мірі слугуватиме вихованню ОСОБА_1 та усвідомлення ним необхідності дотримуватись законів, статутних обов`язків, приписів, інструкцій та наказів.

З урахуванням наведених обставин суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржена постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування адміністративного стягнення.

Керуючись ст. 294 КУпАП України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30.12.2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП – змінити в частині призначення адміністративного стягнення.

Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-14 КУпАП, адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

В решті постанову судді районного суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський