Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №128/4526/23 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/4526/23

Провадження № 22-ц/801/371/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 рокуСправа № 128/4526/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання – Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Зубаня Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Саєнко О. Б. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син – ОСОБА_3 . Спільна дитина позивача і відповідача проживає разом з матір`ю та повністю перебуває на її утриманні.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 31 травня 2007 року у справі №2-2224/07 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 було задоволено частково та вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів (заробітку) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму встановленого для дитини даного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 10 квітня 2007 року.

Згідно із розрахунком заборгованості по сплаті аліментів в період з 10 квітня 2007 року по 10 серпня 2011 року, виданим Відділом державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції від 30 серпня 2011 року, заборгованість відповідача станом на 30 серпня 2011 року складала 14 956,06 грн.

Повідомленням від 16 травня 2017 року №6912/02-25/15 Вінницький районний відділ державної виконавчої служби довів до відома позивачки інформацію про наявність кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

У відповідь на адвокатський запит № 29/23 від 26 вересня 2023 року Вінницьким відділом державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направлено лист №52871/22.1-29 від 02 жовтня 2023 року та довідку про розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №34260666 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму встановленого для дитини даного віку, відповідно до якої сукупний розмір заборгованості станом на 30 вересня 2023 року складає 81 777,92 грн.

Загальна сума коштів, яку ОСОБА_1 мала б отримати від ОСОБА_2 в рахунок сплати аліментів на утримання дитини в період з серпня 2021 по травень 2023 складає 120 224,34 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Згідно зі здійсненим позивачкою розрахунком неустойки (пені) за кожен день прострочення сплати аліментів за період з травня 2018 року по травень 2023 року її розмір становить 1 339 816,31 грн.

Проте враховуючи, що розмір заборгованості зі сплати аліментів за період з травня 2018 по травень 2023 складає 205 869,34 грн, а розмір пені не може бути більшим ніж сума боргу, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 205 869,34 грн., а також стягнути понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року позов було задоволено повністю та вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в загальному розмірі 205 869,34 грн.

Також суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про стягнення на користь позивачки судових витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку з несплатою аліментів відповідачем, відповідно до розрахунків Вінницького районного відділу державної виконавчої служби ЦЗМУ МЮ (м. Хмельницький), заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів, в загальному розмірі становить 205 869,34 грн.

Аліменти стягуються за виконавчим листом №2-2224, який видано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 31 травня 2007 року у справі №2-2224/07.

Суд погодився із розрахунком пені, наданим стороною позивача, оскільки він проведений у відповідності до закону.

При цьому, місцевий суд врахував, що представник відповідача ознайомилася із матеріалами справи, проте ані відповідачем, ані його представником не було спростовано наданий позивачем (представником позивача) розрахунок, відповідно до якого розмір пені складає 1 339 816,31 гривень, однак відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України сума пені не може бути більшою, ніж 100 % заборгованості по аліментам на дитину.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав позовні вимоги доведеними у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутої пені за прострочення сплати аліментів до 10 000 грн.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Шемета Т. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2026 року справу призначено до розгляду на 05 лютого 2026 року о 09 год 30 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 196 СК України.

Так, станом на момент винесення судового рішення заборгованість зі сплати аліментів була відсутня, що підтверджується заявою позивачки від 10 вересня 2024 року, в якій вона повідомляла державного виконавця про те, що в неї станом на 06 лютого 2024 року відсутні матеріальні претензії до відповідача.

Судом першої інстанції не було витребувано виконавче провадження для з`ясування того факту чи заборгованість утворилася з вини відповідача, чи з вини державного виконавця.

Відповідач з 24 лютого 2022 року був мобілізований та задіяний в бойових діях по відбиттю агресії зі сторони рф, а демобілізувався лише 24 квітня 2024 року. Під час активної участі в бойових діях ОСОБА_2 отримав ряд травм.

Заборгованість в період 2022-2023 років виникла не з вини відповідача, який приймав участь у бойових діях, отримав поранення, а через неналежне виконання обов`язків державним виконавцем, який за 2022-2023 роки жодного разу не робив відповідних запитів щодо доходів боржника, не направляв у військову частину постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника, чим допустив свідому бездіяльність, в результаті якої у відповідача утворилася заборгованість по аліментам. В подальшому заборгованість була погашена в повному обсязі.

Розрахунок пені здійснений без врахування правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21).

Більше того, суд при стягненні пені зобов`язаний був здійснити свій розрахунок пені, а в рішенні суду такий відсутній.

Суд не забезпечив відповідачу рівні можливості, копію позовної заяви не вручив, розглянув справу навіть не дивлячись на те, що адвоката відповідача так і не ознайомили з матеріалами справи на підставі поданої нею заяви.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було з`ясовано всіх обставин справи, зокрема не було з`ясовано матеріального становища боржника, його стану здоров`я та його сімейного становища і наявності інших утриманців.

Так, від отриманих поранень ОСОБА_2 повністю не відновився та потребує понесення фінансових витрат на лікування.

Також судом першої інстанції не враховано наявність на утриманні відповідача ще однієї неповнолітньої дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також перебування на утриманні відповідача його хворої матері - ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю 2 групи безтерміново.

Відповідач демобілізувався з ЗСУ по тій причині, що його матір через погіршення стану здоров`я потребує постійного догляду, і в даний час відповідач доглядає матір, лікується сам та не має змоги працевлаштуватися і тому не має доходу.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 7).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 31 травня 2007 року у справі № 2-2224/07 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на дитину у розмірі 1/4 частки (доходу) заробітку відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття (а. с. 9).

Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 30 серпня 2011 року її розмір з квітня 2011 по серпень 2011 року становить 14 956,06 грн. У квітні 2008 року ОСОБА_2 сплатив аліменти у розмірі 600 грн (а. с. 10).

Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів її розмір з 01 березня 2018 по 31 серпня 2018 року становить 159 630,38 грн (а. с. 15-18).

Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 02 жовтня 2023 року її розмір з серпня 2021 по червень 2023 року становить 299 54,72 грн. У липні та серпні 2023 року з боржника стягнуто аліменти у розмірі 222 554,10 грн та 12 616,13 грн відповідно (а. с. 14).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до норм ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст. 157 цього Кодексу.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, при цьому даний обов`язок є особистим, індивідуальним обов`язком як матері, так і батька.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

Тому невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 4 ст. 15 СК України).

За змістом ч. 3 ст. 181 СК України кошти на утримання дитини (аліменти), які не сплачуються добровільно, можуть бути присуджені за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» (ч. 1 ст. 196 СК України).

Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Але у СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21).

Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням.

Отже, з аналізу наведених норм матеріального права слідує, що боржник зобов`язаний своєчасно сплачувати аліменти, які, у разі виникнення боргу з їх сплати, у зв`язку з порушенням строків внесення платежів, вказують на ухилення платника аліментів від виконання обов`язку та за презумпцією його вини є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 1 ст. 196 СК України. Тобто обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається саме на боржника.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) зроблено висновок, що «правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо. Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.»

Встановлений розмір пені – 1% за кожен день прострочення та за період, за який нараховується пеня – за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості, обмежено законодавцем до 100% розміру заборгованості зі сплати аліментів.

Тобто розмір пені не може перевищувати розмір боргу зі сплати аліментів.

Отже, посилаючись саме на наведені обставини, позивачка просила стягнути з відповідача 100% розміру заборгованості зі сплати аліментів з травня 2018 року по травень 2023 року, які обмежують суму пені з несвоєчасної сплати аліментів.

Апеляційний суд вважає такі вимоги обґрунтованими, враховуючи встановлені фактичні обставини справи.

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (ч. 2 ст. 196 СК України).

Водночас апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки у цій справі.

Насамперед колегія суддів відхиляє доводи скаржника про розгляд справи судом першої інстанції без участі сторони відповідача та незабезпечення йому права на заперечення проти заявлених вимог.

Як видно із матеріалів, справа перебувала у провадженні місцевого суду з 29 листопада 2023 року (ухвала про відкриття провадження а. с. 25).

Інтереси ОСОБА_2 представляла адвокат Гуменюк Н. В., що підтверджується ордером № 1115539 від 07 лютого 2024 року (а. с. 31).

Ухвала про відкриття провадження, копія позовної заяви та судові повістки надсилалися на поштову адресу ОСОБА_8 , про що свідчить супровідний лист (а. с. 26) та рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 29, 52, 53, 61,70, 95а).

Про судові засідання сторона відповідача повідомлялася (а. с. 37, 43, 55, 59, 68, 84, 95).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Відтак колегія суддів констатує, що у сторони відповідача було достатньо часу для надання відзиву та заперечень проти заявлених вимог, власного розрахунку пені за несвоєчасну сплату аліментів, а також надання доказів наявності підстав для зменшення заявленого розміру неустойки, однак ОСОБА_2 розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд, не довівши при цьому неможливості виконання своїх процесуальних обов`язків у суді першої інстанції.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що станом на момент ухвалення рішення 26 листопада 2025 року заборгованість зі сплати аліментів була погашена, оскільки відповідачем було допущено прострочення зі сплати аліментів у певний період, і це є підставою для нарахування і стягнення з нього суми пені, виходячи з розміру заборгованості станом на відповідний період.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним.

Водночас суд звертає увагу на те, що апеляційна скарга була оплачена відповідачем у розмірі 3 087 грн, у той час, як сплаті підлягало 3 088,04 грн (205 869,34 грн х 1% х 1,5), а тому з ОСОБА_2 слід стягнути суму недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1,04 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Зубаня Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1,04 грн (одна грн 04 коп.) недоплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

Т. М. Шемета