Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №373/3143/25 — Переяславський міськрайонний суд Київської області

Справа № 373/3143/25

Провадження № 2/373/293/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року м. Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі головуючої судді Хасанової В.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в особі представника Романенка М.Е. 15.10.2025 звернулось з позовом до суду про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 4955190 від 06.05.2020 в загальному розмірі 20 037,50 грн та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 06.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 4955190. Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання, надавши відповідачу кредит шляхом перерахування коштів на картковий рахунок, тоді як відповідач порушив умови договору та не повернув кредитні кошти в передбачений договором строк.

13.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 07Т, за яким ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 4955190 від 06.05.2020 до ОСОБА_1 відповідно до реєстру боржників. Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4955190 від 06.05.2020 був виконаний первісним кредитором ТОВ «Мілоан».

Станом на дату подання позовної заяви заборгованість становить 20 037,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 5 000,00 грн; заборгованість за відсотками – 14 537,50 грн; заборгованість за комісією – 500,00 грн.

Ухвалою від 22.10.2025 відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Із трекінгу поштового відправлення з копією ухвали про відкриття провадження, направленого за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, вбачається, що відправлення не було отримане адресатом та повертається до суду в зв`язку із закінченням терміну його зберігання.

Інформація про інші адреси відповідача у суду відсутня.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У відповідності до ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

Зважаючи на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні та незначну складність спору, суд не вбачає підстав для проведення судового засідання, а тому справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

За приписами ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 06.05.2021 ОСОБА_1 , шляхом реєстрації через особистий електронний кабінет, що створений в ІТС на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан», подав анкету-заяву на кредит № 4955190, в якій містяться: відомості про особу позичальника, сума кредиту 5 000,00 грн, строк на який надається кредит – 15 днів; дата повернення кредиту: 21.05.2021; загальна сума до повернення (сукупна вартість кредиту) – 6 437,50 грн, до якої включено: 5 000,00 грн – сума кредиту; 500,00 грн – комісія за надання кредиту, що нараховується одноразово за ставкою 10,00 % від суми кредиту за договором; 937,50 грн – проценти за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

В анкеті-заяві наявна таблиця, яка відображає процес оформлення та розгляду заяви позичальника № 4955190 в ІТС товариства. По заяві позичальника № 4955190 кредитодавцем прийнято рішення 06.05.2021 про погодження умов кредитування.

09.05.2021 був підписаний договір про споживчий кредит № 4955190 у формі електронного документу між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , текст якого направлений кредитодавцем в електронний кабінет позичальника.

Пунктами 6.1 ? 6.3 Договору визначено, що кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний, зокрема через сайт товариства та/або мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору про його укладення. Приймаючи пропозицію товариства на укладення цього договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору (у т.ч. Правилами, паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

За змістом кредитного договору сторони погодили такі основні умови: сума кредиту 5 000,00 грн (п. 1.2); строк надання кредиту 15 днів з 06.05.2021; термін повернення кредиту, сплати комісії та процентів в рекомендовану дату платежу: 21.05.2021 (п. 1.4); комісія за надання кредиту: 500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1); проценти за користування кредитом: 937,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом: 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6).

Пунктом 1.7. Договору сторони погодили тип процентної ставки ? фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2, 2.3 цього договору.

Згідно з п. 2.4.1. Договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4. Договору, а у випадку пролонгації – не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.

Пунктом 3.2.6. Договору передбачено право кредитодавця відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу чи делегувати (доручати здійснення) свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб у будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.

Додатком до договору є Графік платежів, згідно якого у день закінчення строку, на який надано кредит, 21.05.2021 позичальник повинен повернути кредит – 5 000,00 грн, сплатити комісію за надання кредиту – 500,00 грн та проценти – 937,50 грн, а всього: 6 437,50 грн.

Аналогічні відомості містить Паспорт споживчого кредиту № 4955190.

За змістом п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

До позову представником позивача додану копію платіжного доручення № 45554335 від 06.05.2021, в якому зазначено про перерахування 06.05.2021 на карту № НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 5 000,00 грн, отримувач платежу – ОСОБА_1 , призначення платежу – кошти згідно договору № 4955190.

13.09.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір факторингу № 07Т, за умовами якого та відповідно до Витягу з Додатку до вказаного договору (Реєстру боржників) ТОВ «Мілоан» відступило за плату, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором № 4955190 від 06.05.2021 на загальну суму боргу 20 037,50 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 5 000,00 грн; заборгованість за процентами – 14 537,50 грн; заборгованість за комісією – 500,00 грн.

На підтвердження суми кредитної заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідачки, до позовної заяви долучено складений ТОВ «Мілоан» розрахунок заборгованості за договором № 4955190 стосовно ОСОБА_1 за період з 07.05.2021 по 20.07.2021.

До позову також додано копію претензії від 25.07.2025, адресованої на ім`я ОСОБА_1 .

Між сторонами існує спір, що виник з договірних правовідносин, які регулюються нормами цивільного права про зобов`язання та договір, а також спеціальним Законом України «Про споживче кредитування».

Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлює, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема договори та інші правочини.

Згідно вимог ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За нормами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 1, ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6, п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших, електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицією укласти договір (офертою) є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться.

За змістом ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції (акцептом), якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

За правилом ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилом ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, позивач посилався на те, що 06.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4955190, за яким останній отримав у кредит 5000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Умовами договору сторони погодили, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Разом з тим, договір про надання споживчого кредиту № 4955190 не підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора. Алфавітно-цифрова послідовність, яку ОСОБА_1 використала як одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору при його укладенні, у договорі відсутня.

Крім того, жодних проплат на виконання кредитних зобов`язань за договором, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 не здійснював.

Отже, факт укладення кредитного договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 суд вважає недоведеним.

Водночас, посилаючись на те, що відповідач дійсно отримав грошові кошти за кредитним договором № 4955190, представник позивача долучив до матеріалів справи копію платіжного доручення № 45554335 від 06.05.2021, в якому зазначено про перерахування 06.05.2021 на карту № НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 5 000,00 грн, отримувач платежу – ОСОБА_1 , призначення платежу – кошти згідно договору № 4955190.

У постанові від 30.01.2018 у справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо ? безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 755/2284/16-ц.

На долученому платіжному дорученні міститься підпис (без зазначення посади та прізвища відповідальної особи) та печатка ТОВ «Мілоан». Будь-яких позначок банківської установи чи електронного підпису відповідальної особи банку про проведення даної операції копія платіжного доручення не містить. Крім того, матеріали справи не містять доказів належності карти, зазначеної у вищезазначеному платіжному дорученні саме відповідачу у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 16.1. ст. 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який був чинним станом на 09.06.2021, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Пунктами 17.1. та 17.2. ст. 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 (далі – Інструкція), яка була чинною на момент укладення вищезазначеного кредитного договору та перерахування кредитних коштів за ним, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 10.1 Інструкції № 22 оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування.

Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», «телефонний банкінг», «платіжний застосунок» та інших систем дистанційного обслуговування.

Відповідно до 10.5 Інструкції № 22 під час здійснення розрахунків за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк» тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.

Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», визначаються договором між банком та клієнтом, але обов`язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; найменування, код платника та номер його рахунку; найменування, код одержувача та номер його рахунку; суму цифрами; призначення платежу; електронний(і) підпис(и) відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі «Допоміжні реквізити».

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Платіжне доручення № 4554336 від 06.05.2021, оформлене ТОВ «Мілоан», без належного підтвердження факту проведення даної банківської операції та належності зазначеної в ній картки ОСОБА_1 , не може слугувати належним та допустимим доказом на підтвердження факту перерахування кредитних коштів в розмірі 5 000,00 грн за договором про споживчий кредит № 4955190 від 06.05.2021. Будь-яких клопотань про витребування інших доказів на підтвердження даної обставини представником позивача подано не було.

Аналізуючи обставини даного спору та надані суду докази, суд доходить висновку, що представником позивача не надано доказів перерахування кредитних коштів та їх отримання відповідачем, що суперечить положенням ст. 1046 ЦК України, відповідно до якої договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Будь-яких належних доказів на підтвердження безготівкових перерахувань коштів на платіжну банківську картку позичальника, як передбачено умовами кредитного договору, позивачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Вказані висновки ґрунтуються на правових позиціях викладених Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18 та від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17.

За вказаних обставин, а саме у зв`язку з недоведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів, а отже і обставин видачі кредитних коштів, з метою доведення виконання умов вищенаведеного договору, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості у заявленому в позові розмірі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням наведеного в сукупності, у позовних вимогах слід відмовити.

Судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, сплачений позивачем при подачі позову до суду, в силу ст. 141 ЦПК України в разі відмови в позові, відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8; код ЄДРПОУ 42649746;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя В.В.Хасанова

Як встановлено судом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» 26 вересня 2023 року сплачено на рахунок ОСОБА_2 7000,00 грн. за договором про надання пр