Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №641/6916/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року

м. Харків

справа № 641/6916/24

провадження № 22-ц/818/379/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 ,

відповідачка та позивачка за зустрічним позовом – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року в складі судді Щепелевої Г.М.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за частку у праві спільної сумісної власності, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що з 25.04.2015 він з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.12.2018 розірвано.

Зазначив, що у період шлюбу сторонами придбано, зокрема, автомобіль Honda Accord 2008 року випуску, який 23.01.2016 був зареєстрований за ним, а 26.12.2017 перереєстрований на відповідачку.

Вказав, що 27.07.2022 ОСОБА_2 спірний автомобіль відчужила без отримання на це його згоди та без компенсації вартості його 1/2 частки у праві спільної сумісної власності.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Honda Accord 2008 року випуску (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у розмірі 216 640,00 грн, вирішити питання щодо судових витрат.

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частку у праві спільної сумісної власності, який у подальшому уточнила.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що їй не відомо, де наразі автомобіль Honda Accord 2008 року випуску, який був зареєстрований за ОСОБА_1 23.01.2016, на його відчуження вона письмової згоди не надавала.

Просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль Honda Accord 2008 року випуску (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у розмірі 218 375,00 грн.

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року первісний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю, зустрічний позов ОСОБА_2 – задоволено повністю, в порядку ч. 12 ст. 265 ЦПК України проведено зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають до стягнення за первісним та зустрічним позовами; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за частку у праві спільної сумісної власності в сумі 1735,00 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 17,35 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом – скасувати, ухвалити постанову, якою у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 – відмовити; в іншій частині рішення - залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що кошти, які були отримані за відчуження спірного автомобіля були використані в інтересах сім`ї для придбання автомобіля марки LEXUS LX 570 2008 року. В матеріалах справи міститься довідка №31/32 від 13.09.2024р., видана Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях, з якої убачається, що 10.10.2017 ним придбано автомобіль LEXUS LX 570, 2008 року випуску. В подальшому вказаний автомобіль був предметом спору по цивільній справі № 643/20860/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації від вартості частки у спільному майні подружжя. В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказала, що під час шлюбу ними за спільні кошти для потреб сім`ї 10 жовтня 2017 року було придбано транспортний засіб LEXUS LX 570 2008 року, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , який оформлено на відповідача. Виходячи з того, що ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 на той час не мали достатніх джерел доходу на придбання автомобіля LEXUS LX 570, 2008 року випуску, то саме кошти від продажу автомобіля HONDA АССОRD 2008 року випуску і були частково використані для купівлі автомобіля LEXUS LX 570, 2008 року випуску, що свідчить про використання коштів в інтересах сім`ї. Крім того, під час укладення договору купівлі-продажу автомобіля була присутня і ОСОБА_2 , що міг би підтвердити ОСОБА_4 . Вказав, що якщо б ОСОБА_2 вважала, що її права порушені, то вона б у справі № 643/20860/21 одночасно заявила і вимогу про стягнення компенсації за автомобіль Honda Accord 2008 року випуску. Подання зустрічного позову про поділ майна подружжя не мало на меті захист порушених прав, а лише було відповіддю на дії ОСОБА_1 , що дає змогу дійти висновку про зловживання з її боку матеріальними правами, а це, в свою чергу, було підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову. Зазначив, що він постійно проживає за межами України та не приймав участі у розгляді справи, а тому не мав можливості самостійно подати до суду клопотання про застосування позовної давності до вимог про поділ майна подружжя. За таких обставин є необхідність просити суд апеляційної інстанції визнати такі обставини об`єктивними та застосувати строки позовної давності.

29 липня 2025 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалася на те, що згоду на продаж автомобіля вона не давала. Твердження апелянта про неможливість подати заяву про застосування строків позовної давності не відповідає дійсності, оскільки у нього наявний представник, який є адвокатом та наділений усіма правами, що і клієнт.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення зустрічного позову, тому в іншій частині рішення апеляційним судом не переглядається.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду в оскаржуваній частині – скасувати.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 25.04.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.12.2018 розірвано, що визнається обома сторонами справи.

З повідомлення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Потавській та Сумській областях від 12 листопада 2024 року вбачається, що автомобіль Honda Accord 2008 року випуску, об?єм двигуна 2354, VIN № НОМЕР_4 23.01.2016 зареєстрований за ОСОБА_1 , 13.10.2016 зареєстрований за ОСОБА_5 , 26.12.2017 зареєстрований за ОСОБА_2 , 27.07.2022 зареєстрований за ОСОБА_6 (а.с.79).

Згідно з довідкою КНП ЗОР «Обласний клінічний перинатальний центр» від 26.11.2016, ОСОБА_2 надійшла до відділення 05.10.2016 та 26.10.2016 у задовільному стані виписана (а.с.83).

Відповідно до повідомлення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Потавській та Сумській областях від 19.09.2024 за ОСОБА_1 10.10.2017 зареєстровано автомобіль LEXUS LX 570, 2008 року випуску (а.с.17).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку колісного транспортного засобу Honda Accord 2008 року випуску, об`єм двигуна 2354, складеного ТОВ «Консулат 2020», вартість транспортного засобу станом на 26.09.2024 становить 433 280,00 грн (а.с.8-11).

Згідно з висновком експерта № 64В за результатами транспортно товарознавчого дослідження, складеного 09.11.2024 судовим експертом Шаповаловим В.І., середня ринкова вартість автомобіля Honda Accord 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , VIN № НОМЕР_4 , на дату 09.11.2024 складає 436 750,00 грн (а.с.65-67).

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див.: постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок, що «якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України)».

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Подібні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16 (провадження № 61-37616св18), від 24 лютого 2021 року у справі № 127/16630/17 (провадження № 61-83св21), від 09 червня 2021 року у справі № 761/18817/17 (провадження № 61-6447св21), від 14 листопада 2024 року у справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) вказано, що: «визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля та автобуса, суд першої інстанції виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, визначається із суми, за яку це майно було продано, а не із вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна. Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру грошової компенсації, апеляційний суд дійшов висновку про те, що така компенсація підлягає стягненню з відповідача, виходячи з вартості транспортних засобів на час розгляду справи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Доводи касаційної скарги про те, що дійсна вартість транспортних засобів встановлена довідками-рахунками, а не висновками автотоварознавчих досліджень, не заслуговують на увагу, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зазначено, що право спільної сумісної власності позивачки було порушено в момент укладення договору про відчуження майна без її згоди, однак, виходячи з обраного нею способу захисту (стягнення грошової компенсації вартості майна), суди дійшли в цілому правильного висновку про захист порушеного права шляхом присудження грошової компенсації за частку в спільному майні подружжя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріали справи свідчать про те, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 січня 2016 року придбали автомобіль Honda Accord 2008 року випуску, VIN № НОМЕР_4 , тобто спірний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя і на нього поширюється презумпція спільності майна подружжя.

Між тим, 13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 відчужив вказаний автомобіль ОСОБА_5 .

Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18).

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачка надавала згоду відповідачу на відчуження цього рухомого майна.

ОСОБА_1 посилався на те, що саме кошти від продажу автомобіля HONDA АССОRD 2008 року випуску були частково використані для купівлі автомобіля LEXUS LX 570, 2008 року випуску, що свідчить про використання коштів в інтересах сім`ї.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Колегія суддів приймає до уваги доводи ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять належних, достатніх та допустимих доказів того, що автомобіль LEXUS LX 570, 2008 року випуску, придбано за інші кошти аніж ті, які отримані від продажу спірного автомобіля. Доказів того, що сторони мали збереження або ще джерела доходу на придбання автомобіля LEXUS LX 570, 2008 року випуску матеріали справи не містять та ОСОБА_2 не надано.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що продаж авто 13.10.2016 відбулось за два роки до розірвання шлюбу. ОСОБА_2 не могла не знати про це, оскільки 26.12.2017 придбала той самий автомобіль.

Застосовуючи стандарт «вірогідності доказів», оцінивши наведені обставини справи та доводи сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що кошти, отримані від продажу автомобіля HONDA АССОRD 2008 року випуску, були витрачені в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Оскільки у задоволенні зустрічного позову відмовлено, тому відсутні підстави для застосування вимог ч.12 ст.265 ЦПК України.

Таким чином у резолютивній частині рішення суду необхідно зазначити лише про задоволення первісного позову.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він постійно проживає за межами України та не приймав участі у розгляді справи, а тому не мав можливості самостійно подати до суду клопотання про застосування позовної давності до вимог про поділ майна подружжя, колегія суддів не приймає до уваги.

В суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Яровенко О.Ю. на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВІ № 1247152 від 27 вересня 2024 року.

Доказів того, ОСОБА_1 відмовився від послуг адвоката Яровенко О.Ю. на час ухвалення в суді першої інстанції рішення матеріали справи не містять.

Матеріали справи свідчать про те, що адвокат Яровенко О.Ю. була обізнана про розгляд справи, зокрема, і на дату ухвалення оскаржуваного рішення, приймала участь у судових засіданнях. Між тим, до суду першої інстанції ані ОСОБА_1 , ані його адвокат Яровенко О.Ю. не зверталися з заявою про застосування строків позовної давності.

Таким чином, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для вирішення заяви про застосування позовної давності.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3275,63 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , – задовольнити.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року в частині задоволення зустрічного позову та в частині проведення зустрічного зарахування грошових коштів скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частку у праві спільної сумісної власності – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Honda Accord 2008 року випуску (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у розмірі 216 640,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позову в розмірі 2166,40 грн.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3275,63 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина