Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №209/1251/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2084/26 Справа № 209/1251/24 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду Кам`янського Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлик Лариси Леонідівні, державного реєстратора виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченка Дмитра Сергійовича, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кам`янської міської ради, про стягнення моральної компенсації, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (суддя першої інстанції Шендрик К.Л.),

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 квітня 2025 року було залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлик Лариси Леонідівні, державного реєстратора виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченка Дмитра Сергійовича, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кам`янської міської ради, про стягнення моральної компенсації, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

22 квітня 2025 року від представниці відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надійшла заява про стягнення понесених судових витрат, сформована в системі «Електронний суд» 21 квітня 2025 року, в якій вона просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 16500 грн.

На обґрунтування заяви ОСОБА_4 зазначила, що витрати понесені відповідачем у зв`язку з необґрунтованими діями позивача, які полягають у безпідставному зверненні до суду з позовом, тривалому розгляді справи в суді, спровокованому діями сторони позивача, яка після відмови суду у задоволенні чергового клопотання про зміну предмету позову, подала заяву про залишення її позову без розгляду без зазначення причин, що є безумовними підставами для стягнення з позивача судових витрат. Понесені ОСОБА_2 витрати підтверджуються договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 116/2024 від 27 травня 2024 року, додатковою угодою № 1 від 14 червня 2024 року до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 116/2024 від 27 травня 2024 року та платіжними інструкціями про часткову сплату за послуги.

30 квітня 2025 року Дніпровським районним судом міста Кам`янського Дніпропетровської області було ухвалено додаткове рішення у справі № 209/1251/24 (2-др/209/8/25), яким заяву представниці відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Таліпової А.Г. про стягнення понесених судових витрат задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14000 грн. у відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

22 квітня 2025 року від представниці відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_5 надійшла заява про стягнення компенсації витрат, понесених відповідачем, понесених у зв`язку із розглядом цивільної справи, сформована в системі «Електронний суд» 21 квітня 2025 року, в якій вона просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 21000 грн.

На обґрунтування заяви ОСОБА_5 зазначила, що 15 лютого 2025 року ОСОБА_3 , з метою захисту її прав власника квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідно і відповідача у справі № 209/1251/24 був укладений договір про надання правничої (правової) допомоги з адвокатом Стребіж А.О. Витрати понесені ОСОБА_3 у зв`язку з необґрунтованими діями позивача, які полягають у тривалому розгляді справи в суді, спровокованому діями сторони позивача, який після відмови суду у задоволенні чергового клопотання про зміну предмету позову, подав заяву про залишення позову без розгляду без зазначення причин, що є безумовними підставами для стягнення з позивача судових витрат.

30 квітня 2025 року Дніпровським районним судом міста Кам`янського Дніпропетровської області було ухвалено додаткове рішення у справі № 209/1251/24 (2-др/209/10/25), яким заяву представниці відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Стребіж А.О. про стягнення компенсації витрат, понесених відповідачем задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 9000 грн. у відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

22 квітня 2025 року від представника відповідачки приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу ОСОБА_6 – Похвалітого А.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, сформована в системі «Електронний суд» 21 квітня 2025 року, в якій він просить стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлик Л.Л. понесені витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 20000 грн.

На обґрунтування заяви ОСОБА_7 зазначив, що внаслідок необґрунтованих дій позивача ОСОБА_1 , які виразились у поданні до суду завідомо безпідставного позову, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Красношлик Л.Л. була вимушена звернутись за професійною правничою допомогою до адвокатів Похвалітого А.А., Юдіної Н.М., у зв`язку з чим за надану правову допомогу адвокатом вона понесла судові витрати. Адвокатом Похвалітим А.А. відповідачу у даній справі фактично надані послуги, згідно до умов договору про надання правової (правничої) допомоги. Розмір винагороди (гонорару) за надання правової допомоги адвоката Похвалітого А.А. визначений у Додатковій угоді № 1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 26 вересня 2024 року у вигляді фіксованої (твердої) суми в розмірі 20000 грн., сплаченої відповідачем, що документально підтверджується доказами.

30 квітня 2025 року Дніпровським районним судом міста Кам`янського Дніпропетровської області було ухвалено додаткове рішення у справі № 209/1251/24 (2-др/209/11/25), яким заяву представника відповідачки приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлик Л.Л. - адвоката Похвалітого А.А. про ухвалення додаткового рішення було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлик Л.Л. 9000 грн. у відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Постановами Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року додаткові рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області у справі № 209/1251/24 (2-др/209/8/25, 2-др/209/10/25, 2-др/209/11/25) були скасовані і справа була направлена для продовження розгляду заяв щодо ухвалення додаткового рішення до суду першої інстанції.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року заяви про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14000 гривень у відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9000 гривень у відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Красношлик Лариси Леонідівни 9000 гривень у відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що її позов. мав на меті захист спадкових прав та був поданий на підставі фактичних обставин, що потребували правової оцінки суду - наявності чи відсутності у складі спадщини спірного майна, законності дій державного реєстратора та нотаріуса. Наявність раніше ухвалених судових рішень у справі №201/553/16-ц, якими вирішувався зовсім інший спір між іншими сторонами (колишнім подружжям), не позбавляла ОСОБА_1 права на судовий захист та не могла бути достатньою підставою для визнання її звернення "завідомо безпідставним", оскільки ОСОБА_1 просила у позовних вимогах скасувати державну реєстрацію припинення 1/2 частини права власності свого батька, оскільки документу, який надає цю підставу, зробити у Державного реєстратора Юрченка Д.С. не існувало.

Фактичне залишення позову без розгляду за заявою не є проявом недобросовісності, а є передбаченим Цивільним процесуальним кодексом України правом позивача, реалізація якого не може тягти негативних процесуальних наслідків у вигляді покладення обов`язку відшкодувати витрати відповідачів.

Наявність у державному реєстрі запису про право власності батька на момент відкриття спадщини створювала юридичну невизначеність, яку можна було усунути лише шляхом звернення до суду.

ОСОБА_1 просила додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні заяв про стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року у справі № 201/553/16-ц позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділу майна подружжя було задоволено частково, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя було задоволено. Даним рішенням було визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 , на яке не розповсюджується режим спільної сумісної власності - майно, квартиру АДРЕСА_2 .

Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2018 року було роз`яснено ОСОБА_8 , що рішенням суду від 31 жовтня 2017 року в задоволенні його позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 майна, на яке не розповсюджується режим спільної сумісної власності, квартири АДРЕСА_2 було скасовано, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_8 щодо визнання особистою приватною власністю майна, на яке не розповсюджується режим спільної сумісної власності, квартири АДРЕСА_2 було відмовлено з тих підстав, що зазначена квартира придбана у приватну власність ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_8 і право приватної власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкти презюмується, підтверджується належними правовстановлюючими документами та зареєстроване, тож задоволення вказаної зустрічної позовної вимоги є надмірним та зайвим, не впливає на правовідносини сторін.

Вивчивши позов ОСОБА_1 та додані до нього документи судом встановлено, що до позову нею були долучені копії рішення Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року у справі № 201/553/16-ц, тобто на момент звернення до суду з позовом їй було достеменно відомо, що ні права її батька ОСОБА_9 , як спадкодавця, ні права позивачки, як спадкоємиці, не були порушені, оскільки ОСОБА_9 ніколи не набував право власності на частку у квартирі АДРЕСА_2 , тобто звернення ОСОБА_1 до суду з позовом було завідомо недобросовісним та мало на меті створення штучного спору.

Ухвалюючи рішення про стягнення з позивачки понесених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що звернення до суду з позовом було завідомо недобросовісним та мало на меті створення штучного спору.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Згідно із частиною 3,5,6 ст.142цьогоКодексу у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч.9ст.141ЦПКУкраїни.

Відповідно до ч.9ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, відповідно до положень частин 5, 6 статті142, частини 9 статті141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини 5статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Схожі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, від 06 липня 2023 року в справі № 750/6669/22.

Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Відповідно до роз`яснень п. 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Вирішуючи питання щодо стягнення з позивачки понесених відповідачами витрат на правничу допомогу, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про недобросовісність позивачки, оскільки як було встановлено матеріалами справи, що ще на момент подачі позову 29.02.2024 року позиваці було відомо щодо власника квартири АДРЕСА_2 , оскільки останньою було долучено копію судових рішень у справі № 201/553/16-ц. в яких вже було встановлено належність вказаного нерухомого майна.

Також апеляційний суд вважає, що посилання позивачки на приватну розмову з нотаріусом Красношлик Л.Л., щодо порушеного її спадкового права є безпідставними, оскільки при подачі вказаного позову, ОСОБА_1 користувалась послугами адвоката Красовської А.С. яка повинна була надати належну правову оцінку зібраним доказам у справі за для уникнення подачі заздалегідь безпідставного позову.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15 зазначила, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документів, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_6 , представляв адвокат Похвалітий А.А..

До заяву про ухвалення додаткового рішення адвокатом було надано, договір про надання правової допомоги від 26.09.2024 року та додаткову угоду до договору, рахунок-фактуру №26/09-2025 від 26.09.2025 року на 20 000,00 грн.

Представником ОСОБА_10 – Таліповою А.Г. було долучено додаткову угоду №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №116/2024 від 27.05.2024 року, остаточний розрахунок сум судових витрат у розмірі 16500 грн та копії квитанцій.

Представник відповідачки ОСОБА_3 – Стебіж А.О. до заяви долучила Акт №1 виконангих робіт за Догвором про надання професійної правничої допомоги від 17.04.2025 року на суму 21 000 грн.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання учасниками справи послуг адвоката та понесення ними витрат в суді першої інстанції.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене та враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи, складність справи, та період розгляду даної справи, апеляційний суд вважає, що стягнуті місцевим судом на користь ОСОБА_2 14000 гривень у відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката та на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_6 по 9000 гривень відповідають критерію співмірності та критерію реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для їх зменшення.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду Кам`янського Дніпропетровської області від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Т.В. Космачевська

Повний текст судового рішення складено 5 лютого 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи