Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №207/6378/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1253/26 Справа № 207/6378/24 Суддя у 1-й інстанції - Скиба С. А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів:Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Південного районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 27 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя, визнання права власності та стягнення грошової компенсації (суддя першої інстанції Скиба С.А.),

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя, визнання права власності та стягнення грошової компенсації, в якому просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 з січня 2010 року по 18 липня 2013 року ; визнати за нею право спільної сумісної власності на 1/2 частину нерухомого майна : квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 метрів квадратних , житловою площею 30,6 метрів квадратних; стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію за 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 метрів квадратних , житловою площею 30,6 метрів квадратних , яка є спільною сумісною власністю у розмірі 400750 гривень 00 копійок ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію за 1/2 частину рухомого майна , що є спільною сумісною власністю подружжя , автомобіля NISSAN QUASHQAI , 2010 року випуску , державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 200518 гривень 00 копійок.

Рішенням Південного районного суду м. Кам`янського від 27 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , номер облікової картки платника податків : НОМЕР_2 , з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , номер облікової картки платника податків : НОМЕР_3 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2010 року по 18 липня 2013 року .

Поділено спільне майно подружжя , яке складається з : квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 метрів квадратних , житловою площею 30,6 метрів квадратних ; автомобіля NISSAN QUASHQAI , 2010 року випуску , державний номерний знак НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нерухомого майна : квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 метрів квадратних, житловою площею 30,6 метрів квадратних.

Виділено ОСОБА_1 транспортний засіб – легковий автомобіль марки NISSAN QUASHQAI , 2010 року випуску , державний номерний знак НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб – легковий автомобіль марки NISSAN QUASHQAI , 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частину рухомого майна , що є спільною сумісною власністю подружжя , автомобіля NISSAN QUASHQAI , 2010 року випуску , державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 200518 гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 6748 гривень 06 копійок .

Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач, та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.Суд першої інстанції не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності, встановив фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для їх вирішення.

Мотивує скаргу тим, що надані позивачкою фото, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Позивачем не доведено, що вона зі мною постійно спільно проживала до укладення шлюбу, що ми мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин. Також не прийнятним до уваги є факт на який вказувала позивачка, що доказом проживання однією сім`єю є те, що вона зверталася до лікаря до реєстрації шлюбу.

Ні позивачем, ні її представником не надано суду доказів, які б вказували на ведення з позивачкою спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо, жодного доказу з вказаного позивачкою до суду не надано.

Вказує, що позивачка не була навіть присутньою під час укладення договору купівлі-продажу квартири та не знала про неї жодної інформації, не бачила цю квартиру, жодної участі у купівлі квартири не приймала. Про купівлю відповідачем квартири АДРЕСА_1 , позивачка дізналася лише коли квартира вже була придбана. Відтак, квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю відповідача придбаною до реєстрації шлюбу з позивачкою, оскільки лише після її купівлі, за допомоги батьків відповідача, спірної квартири, сторони зареєстрували шлюб.

Наголошує на тому, що суд першої інстанції взагалі не досліджував договір купівлі-продажу спірної квартири від 15 червня 2013 року.

Зазначає, що спірна квартира придбана особисто відповідачем до укладення з позивачкою шлюбу та є саме моєю особистою власністю, проте позивачкою не надано належних та допустимих доказів ведення нами у період з січня 2010 року по 18 липня 2013 року спільного господарства, бюджету, витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків. Наявність близьких стосунків між сторонами до укладення шлюбу не свідчить про усталеність відносин, притаманних подружжю на момент придбання майна.

ОСОБА_1 просив рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 27 серпня 2025 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що 19 липня 2013 року між Позивачем, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено шлюб. За місяць до шлюбу 15 червня 2013 року за спільні кошти наречених, Позивача та Відповідача, була придбана двокімнатна квартира у АДРЕСА_3 (далі – квартира). Квартира була спеціально придбана нареченими для спільного проживання, оскільки на той момент вже рік наречені планували дитину і спостерігалися обоє у центрі плануванні сім`ї, про що наявні докази в матеріалах справи. Вищевказане майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки вони разом накопичували грошові кошти на придбання квартири. Численні свідки підтвердили, що обоє працювали, ОСОБА_5 мала декілька робіт, накопичуючи грошові кошти на придбання квартири, відмовляючи собі в інших покупках. Цинічним та нелогічним є наполягання апелянта на тому, що вказана квартира є його власністю, оскільки він вказаний власником майна. В ході судового процесу встановлено та доведено, що ОСОБА_5 на момент придбання квартири перебувала на екзаменах в м. Кривий ріг і саме тому фізично не брала участь при придбанні спільної квартири, мала довірливі стосунки зі своїм чоловіком на той момент і тому погодила придбання квартири без її участі.

ОСОБА_3 просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 , - ОСОБА_6 , у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі.

Позивачка ОСОБА_2 , та її представник адвокат Машошина А.О. у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що з січня 2010 року по 18 липня 2013 року позивачка ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом однією сім`єю , перебували у шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу , вели спільне господарство , мали спільний бюджет . З 19 липня 2013 року позивачка ОСОБА_2 з відповідачем ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі ( а.с. 33 ). Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей : сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 34 ) .

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що з ОСОБА_2 познайомилася у 2008 році , коли вона прийшла працювати у інтернат . ОСОБА_2 почала зустрічатися з ОСОБА_1 , який також працював у інтернаті . Згодом у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почалися стосунки , потім вони почали жити разом , приблизно с початку 2010 року . Через три роки вони одружилися . Вони жили разом , працювали разом . До них приходила у гості до квартири по АДРЕСА_4 , номера квартири не пам`ятає , але квартира була на п`ятому поверсі . Коли приходила , то бачила сімейний побут : жили разом , все купували разом - меблі , техніку ; робили ремонт . Була присутня у них на святах . З ОСОБА_1 вона знайома з 2000 року , коли він прийшов працювати у інтернат . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 готувалися до весілля. ОСОБА_2 працювала та отримувала стабільну заробітну плату . Також , їй відомо, що ОСОБА_2 працювала на весіллях, а також працювала снігуронькою та їздила привітати дітей з новим роком. За період декретної відпустки ОСОБА_2 робила манікюр, а також робила різне рукоділля на продаж, постійно мала додатковий дохід. У неї відсутні сумніви, що ОСОБА_1 з ОСОБА_2 жили однією сім`єю, оскільки вона їх бачила разом, вони разом ходили на роботу та додому, вдома у них були особисті речі . Коли йшла підготовка до весілля, вони планували дітей та купівлю квартири більшою площею. ОСОБА_2 казала їй, що відкладає кошти на купівлю квартири , це було ще до їх шлюбу. Діти у них народилися під час шлюбу.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , є сусідом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Знає , що з 2010 року по 2018 рік вони проживали з ним у одному під`їзді . Документи їх він не перевіряв, але бачив, що за цей період вони приїжджали та виїжджали, заходили з пакетами до під`їзду, були як подружжя або як цивільне подружжя . У 2014 році або у 2015 році , під час установки домофону на дверях будинку по АДРЕСА_4 звертався до них з пропозицією збору коштів на домофон, вони погодилися. Мешкає на третьому поверсі , сторони мешкали на п`ятому поверсі. Мешкає у будинку з моменту свого народження . Не рахував скільки разів на тиждень вони заходять , або виходять , але зі сторони було видно, що вони були як подружня пара . Які у них були відносини не знає . З 2010 року їх бачив разом. Вважав їх подружжям . У квартирі у них був один раз , коли приходив збирати кошти на встановлення домофону. Особисто не бачив, як вони заносили якусь техніку, але до під`їзду приїжджали машини та щось вивантажували.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 жили у цивільному шлюбі до офіційного шлюбу , жили як чоловік та дружина , вели спільний побут . Була у них у гостях у квартирі до шлюбу , вони планували весілля . ОСОБА_1 знає вже. ОСОБА_2 знає з 2012 року . Знала , що у ОСОБА_1 є дівчина , вони зустрічалися, потім почали жити разом . На новосіллі у їх родичів , ОСОБА_1 прийшов разом з ОСОБА_2 та представив її як свою дівчину , сказав , що вони мешкають разом. Це було у 2012 році . Ходили у гості один до одного . Часто була у їх квартирі на свята та дні народження за адресою : АДРЕСА_4 . До укладання шлюбу приходила у гості до ОСОБА_2 , бачила її особисті речі у квартирі, були спільні фотографії . Сторони робили спільні покупки , робили у квартирі ремонт , та збиралися купувати квартиру більшою площею . ОСОБА_2 казала їй , що вони разом з ОСОБА_1 обирають шпалери для ремонту на кухню . ОСОБА_2 додатково працювала та отримувала додатковий дохід , а саме працювала на весіллях , працювала снігуронькою на новорічних святах , робила декупаж. ОСОБА_2 казала, що вони хочуть розширитися, укласти шлюб , планують дітей .

Свідок ОСОБА_12 пояснила , що ОСОБА_1 знає з 1997-1998 років . ОСОБА_2 знає десь з 2010 року , зустрілася з нею особисто у 2012 році . Вони мешкали у іншому місті , але приїжджали та бачилися усі разом. ОСОБА_1 казав, що зустрічається з дівчиною , мешкають разом , працюють разом . Це було після 2010 року. До шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 придбали квартиру по АДРЕСА_6 , номер будинку не пам`ятає . Раніше вони мешкали у квартирі по АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 працювала не тільки в інтернаті, а ще й додатково. Разом сторони мешкають з 2010 року. ОСОБА_1 особисто не казав, що живуть разом. Вона була у них у гостях приблизно у 2011 році, ОСОБА_2 була у квартирі, жила там, була як господарка, були її особисті речі. Також, сторони робили у квартирі ремонт, купували шпалери, водонагрівач, постільну білизну, тощо. ОСОБА_2 казала, що вони хочуть дітей , планують купувати квартиру . Свідком того , що вони робили ремонт у квартирі , вона особисто не була, але була свідком того, що ремонт робився, бо були змінені шпалери, ремонт бачила по факту. При купівлі водонагрівача також не була присутня, але бачила його вже потім.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що з ОСОБА_1 знайомий з 2000 року. Не дивлячись на те, що мешкає у м. Кривий Ріг, кожного дня спілкується з ОСОБА_1 по телефону, приїздив до нього у гості. Стосунки у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почалися з 2009 року, з 2010 року вони почали зустрічатися, згодом почали мешкати разом, потім у 2013 році вони зареєстрували шлюб. Був присутнім на їх весіллі. Вважає, що до реєстрації шлюбу не було спільного проживання, оскільки було схоже на зустрічі. ОСОБА_2 залишалася ночувати у ОСОБА_1 у квартирі. Не знає, чи кожної ночі вона залишалася у нього на ніч. Не може сказати, що це було спільне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , оскільки спільне проживання – це не тільки залишатися на ніч, а й спільний побут. ОСОБА_1 багато працював, з 7.00 години до 21.00 години був на роботі. Не був свідком того, що купувалися сумісні покупки. ОСОБА_1 купував все сам, він міг заощадити кошти, бо добре заробляв. До шлюбу ОСОБА_1 купував все сам собі. Однокімнатну квартиру по АДРЕСА_4 у 2010 році купила ОСОБА_1 його мати, його батько робив ремонт у квартирі сам. У 2013 році мати ОСОБА_1 дізналася, що у її під`їзді та недорого продають двокімнатну квартиру, тому вона назбирала кошти, які відкладалися на ремонт квартири та купила сину – ОСОБА_1 квартиру по АДРЕСА_6 . ОСОБА_1 сам робив ремонт у квартирі, це було довго, десь 4 роки. Допомагав йому робити ремонт. ОСОБА_1 з сім`єю переїхали до цієї квартири у 2017 році . У 2018 році ОСОБА_1 продав свою однокімнатну квартиру, а гроші за квартиру відложив на купівлю автомобіля. Потім ОСОБА_1 продав автомобіль його батька ВАЗ 2105 , доложив ці гроші та придбав автомобіль приблизно у 2020 році . За період часу з 2010 року по 2013 рік приїжджав у гості до ОСОБА_1 5 - 6 разів на рік . Коли приходив у гості до ОСОБА_1 у квартиру по АДРЕСА_4 у 2010 року , то ОСОБА_2 була там , але кожного разу чи ні , не пам`ятає , особисті її речі бачив , хто готував їжу , не знає . ОСОБА_2 навчалася у м. Кривий Ріг , але у гуртожитку вона не залишалася , хоча з її слів , вона була у гуртожитку . До нього у гості у м. Кривий Ріг вона не приходила . ОСОБА_1 сам приїздив до нього у гості , без ОСОБА_2 . Ремонт у 2012 році у квартирі по АДРЕСА_4 робив батько ОСОБА_1 . Не відомо чи ОСОБА_2 вибирала шпалери для ремонту , або ще щось . Квартиру по АДРЕСА_6 придбали батьки ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не складали кошти на придбання квартири . Йому це відомо зі слів ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_14 пояснила , що вона мешкає за адресою : АДРЕСА_7 та є матір`ю ОСОБА_1 . Все життя вона працювала та збирала кошти на квартиру для сина . У 2010 році разом з чоловіком купили однокімнатну квартиру за адресою : АДРЕСА_8 . Тоді ще син не був одружений . На купівлю двокімнатної квартири за адресою : АДРЕСА_1 у неї коштів не вистачало, тому вона кошти у розмірі 4000 доларів США взяла у борг у подруги ОСОБА_15 , які віддавала їй два роки. Цю квартиру вона на себе не оформлювала, а оформила її на ОСОБА_1 . ОСОБА_1 працював в інтернаті, отримував невеликі гроші, тому допомогла йому у 2013 році придбати квартиру. Допомагала робити у квартирі ремонт, всі витрати були за її кошти. Син з ОСОБА_2 проживали разом , але шлюб у них не було зареєстровано , дітей у них не було. Періодично то проживали разом , то не проживали , ОСОБА_2 їздила на навчання до іншого міста. Все те , що купували у квартиру , все забрала собі ОСОБА_2 . Після купівлі двокімнатної квартири , син з ОСОБА_2 жили в однокімнатній квартирі, оскільки тривалий час ОСОБА_1 сам робив ремонт у квартирі . Коли син продав однокімнатну квартиру , купив автомобіль . Була розписка про отримання нею коштів у борг, але коли вона виплатила борг у повному обсязі, цю розписку порвали та викинули . У неї були заощадження на купівлю квартири, оскільки працювала та отримувала пенсію . Син з ОСОБА_2 почали проживати разом приблизно з 2010 - 2011 років по АДРЕСА_4 .

Свідок ОСОБА_15 пояснила , що знайома з ОСОБА_14 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , майже 40 років . У 2010 році ОСОБА_14 сказала їй , що з чоловіком вирішили придбати ОСОБА_1 квартиру . Вони знайшли квартиру по АДРЕСА_4 , але коштів не вистачало , тому взяли у неї у борг 4000 доларів США . Це було десь наприкінці 2010 року . ОСОБА_14 написала їй розписку про отримання коштів , які зобов`язалася повернути через один рік . Після повернення усієї суми боргу, розписку було знищено . Батько ОСОБА_1 сам робив у квартирі ремонт. Згодом ОСОБА_1 переїхав жити до квартири . ОСОБА_14 сказала їй , що син познайомився з дівчиною і вони почали жити у квартирі , на той час вони не перебували у шлюбі . У 2013 році ОСОБА_14 сказала їй , що у неї у під`їзді продається двокімнатна квартира і з чоловіком хочуть її придбати для ОСОБА_1 , але їм не вистачає 5000 доларів США . Дала ОСОБА_14 5000 доларів США у борг на два роки для купівлі квартири у 2013 році літом чи восени . ОСОБА_14 написала розписку про отримання грошей , яку через два роки після повернення грошей було знищено . ОСОБА_14 придбала двокімнатну квартиру за 13000 доларів США . У ОСОБА_14 було 7000 доларів США , не вистачало 5000 доларів США . ОСОБА_14 гроші їй повертала частинами , бо у придбаній квартирі робили ремонт . Сторони допомагали їм робити ремонт у квартирі . ОСОБА_14 казала , що ОСОБА_16 з ОСОБА_17 клеять шпалери . Ремонт у квартирі робився дуже довго . Потім ОСОБА_17 з ОСОБА_18 переїхали жити до двокімнатної квартири . ОСОБА_1 купив автомобіль , коли продав однокімнатну квартиру , за ці гроші й купив автомобіль. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жили у цивільному шлюбі приблизно з 2011 року . Якийсь час ОСОБА_1 сам один мешкав у квартирі . Свідком того , що ОСОБА_14 брала у неї гроші у борг був її чоловік . Були написані ОСОБА_14 розписки про отримання у неї грошей у борг , але розписки були знищені після того , як ОСОБА_14 повертала гроші. ОСОБА_1 продав свою однокімнатну квартиру приблизно у 2013 році, за ці гроші придбав автомобіль.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно , Державного реєстру Іпотек , Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що згідно договору купівлі-продажу , 3-697 , серія та номер : ВТЕ № 163930 , виданий 15 червня 2013 року державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Посипанко А.А. , відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 метрів квадратних , житловою площею 30,6 метрів квадратних ( а.с. 35 ).

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , відповідач ОСОБА_1 з 13 квітня 2021 року є власником транспортного засобу NISSAN QUASHQAI , 2010 року випуску , державний номерний знак НОМЕР_1 ( а.с. 36 ) .

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлено тривале проживання позивачки ОСОБА_2 з відповідачем ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства , надання взаємної допомоги , оскільки вони були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права та обов`язки , починаючи з січня 2010 року по 18 липня 2013 року, а тому і майно підлягає відповідному поділу.

Колегія суддів часткового погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, при вирішенні спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і в чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільно нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Аналогічні висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 569/8637/21 (провадження № 61-430св23).

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що на підставу для задоволення позову в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрацію шлюбу, місцевий суд посилався на копії спільних фото, зроблених на протязі періоду часу з грудня 2008 року по березень 2013 року, копією медичної документації Центру планування сім`ї , яка датована березнем 2013 року

Апеляційний суд вважає, що долучені позивачкою до матеріалів справи фотографії стосуються спільних поїздок, святкувань, відпочинку і прогулянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однак не підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності між сторонами саме подружніх взаємних прав та обов`язків.

Також колегія суддів ставиться критично до медичної документації Центру планування сім`ї, оскільки з наданих позивачкою копією документів не можливо встановити, що ці документи стосується саме планування вагітності, а не звичайного медичного огляду позивачки.

Також посилання місцевого суду на пояснення свідків, як на підставу встановлення факту проживання без реєстрацію шлюбу є помилковим, оскільки ,самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю (див. висновки Верховного Суду у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19).

Апеляційний суд наголошує на тому, що позивачкою не було надано жодного доказу, який би підтверджував введення сторонами спільного господарства, та який би підтверджував їх витрати на користь сім’ ї, а отже колегія суддів вважає, що дана обставина, а саме факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 є недоведеним, а тому не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що вимога про встановлення факту проживання не підлягає задоволенню, апеляційний суд вважає, що вимога поділу спільного майна подружжя , яке складається з: квартири АДРЕСА_1 та про визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нерухомого майна : квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 метрів квадратних, житловою площею 30,6 метрів квадратних, теж не можуть бути задоволенні, оскільки є похідними від першої та вказана спірна квартира була придбана та зареєстрована за відповідачем 15.06.2013 року, тобто до реєстрації шлюбу між сторонами, а тому вказана квартира є особистою власністю ОСОБА_1 .

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що досліджені письмові докази у сукупності з показаннями свідків доводять факт ведення спільного господарства та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, і свідчать про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склались та мали місце протягом періоду з січня 2010 року по 18 липня 2013 року усталені стосунки, які притаманні подружжю.

Оскільки надані позивачкою докази не підтвердили обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання квартири спільною сумісною власністю, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи, що вимога про визнання права власності є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, вказана позовна вимога також не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивачки про стягнення з відповідача компенсації за автомобіль NISSAN QUASHQAI у розмірі 200 518,00 грн.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

Встановлено, що з 19 липня 2013 року позивачка ОСОБА_2 з відповідачем ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі ( а.с. 33 ) . Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей : сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , відповідач ОСОБА_1 з 13 квітня 2021 року є власником транспортного засобу NISSAN QUASHQAI , 2010 року випуску , державний номерний знак НОМЕР_1 ( а.с. 36 ) .

Вартість автомобіля NISSAN QUASHQAI , 2010 року випуску , державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 401036 гривень 00 копійок , що підтверджено звітом про незалежну оцінку визначення ринкової вартості дорожнього транспортного засобу від 5 листопада 2024 року ( а.с. 56 – 64 ) .

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Згідно правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/ 16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. (Постанова ВС від 03.10.2018 року у справі № 127/7029/15).

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, стягнувши з відповідача на користь позивачки частки автомобіля, оскільки як встановлено матеріалами справи, даний автомобіль було придбано у період шлюбу.

Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, слідує, що «у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження №61-38303св18)».

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає,що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Південного районного суду м Кам`янського від 27 серпня 2025 року в частині встановлення факту проживання та визнання за позивачкою права власності частини спірної квартири скасуванню із відмовою у задоволенню цих вимог у зв`язку із не доведенням.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п.1-2 ч.1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

У позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

У п/п 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» зазначено, що за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання фізичною особою – 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню із відмовою у задоволенні вимог про встановлення факту проживання та визнання за позивачкою частини квартири, апеляційний суд вважає, що також підлягає перерозподілу судовий збір пов`язаний із розглядом даної справи у суді першої та апеляційної інстанції, а саме з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1604,14 грн. (200 518,00 х 1% = 2005,18 х 0,8 = 1604,14 грн), а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7828,05 грн. (400 750,00 х 1% = 4007,50 х 150% = 6011,25 грн, за вимогу майнового характеру та за вимогу немайнового характеру 1816,80 грн.)

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Південного районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 27 серпня 2025 року в частині встановлення факту проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2010 року по 18 липня 2013 року, поділу спільного майна подружжя, яке складається з квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нерухомого майна : квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 метрів квадратних, житловою площею 30,6 метрів квадратних скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 1604 гривень 14 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 7828 гривень 05 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Т.В. Космачевська