Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №204/8967/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/370/26 Справа № 204/8967/24 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.,

суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Глачева Лариса Володимирівна про встановлення факту родинних відносин, факту постійного проживання разом зі спадкодавцями та визнання права власності в порядку спадкування за законом, (суддя першої інстанції Чудопалова С.В.),

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Глачева Лариса Володимирівна про встановлення факту родинних відносин, факту постійного проживання разом зі спадкодавцями та визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якому просив встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , як двоюрідними братами по лінії матері ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 , дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) та по лінії його матері ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ); встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_8 разом зі спадкодавцем ОСОБА_7 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: квартира АДРЕСА_1 ; встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем батьком ОСОБА_8 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: квартира АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті двоюрідного брата, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 58,3 кв.м. та яка складається з 3-х кімнат житловою площею 38,1 кв.м., втому числі: 1-а кімната 21,7 кв.м., 2-а кімната 9,0 кв.м., 3-тя кімната 7,4 кв.м., а також кухні 13,1 кв.м., вбиральні 2,8 кв.м., коридора 4,4 кв.м. право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є двоюрідним братом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В решті позовних вимог – відмовлено.

На вказане рішення суду, в частині незадоволених позовних вимог позивачем була подана апеляційна скарга, в якій вказано, що в оскаржуваній частині воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також зазначено, що судом не в повному обсязі з`ясовано всі обставини справи.

Мотивована скарга тим, що після смерті ОСОБА_7 , свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_8 та ОСОБА_3 y нотаріальній конторі не отримували, державна реєстрація права власності проведена не була.

Також вказує, що після смерті ОСОБА_8 – ОСОБА_3 також не отримував свідоцтво про право на спадщину.

Наголошує на тому, що документ про реєстрацію із місцем проживання ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 ні позивач, ні нотаріус знайти не змогли.

Вказує, що спадкоємець ОСОБА_3 постійно проживав разом зі спадкодавцями з ОСОБА_8 з 26.07.1955 року по ІНФОРМАЦІЯ_8 (по день смерті) та ОСОБА_7 з 26.07.55 року по ІНФОРМАЦІЯ_9 (по день смерті) за адресою АДРЕСА_2 , прийняв спадщину у вигляді 2/3 частин квартири АДРЕСА_3 , яка належала покійним.

ОСОБА_1 , просив рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити у відповідній частині нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_9 у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити у повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 12.02.2024 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №138.

Після його смерті відкрилася спадщина на об`єкти нерухомого майна (квартири), за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право власності на житло, яке було видано на підставі розпорядження Виконкому міської Ради народних депутатів від 20 січня 1997 року № 8/54-97(а.с. 16).

Після смерті ОСОБА_3 , 17.04.2024 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчевою Л.В. заведена спадкова справа № 6/24 на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, що зареєстрована в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ 17.04.2024 за № 6 (а.с. 79-138).

Згідно матеріалів спадкової справи № 6/24 встановлено, що інших спадкоємців, які б фактично прийняли спадщину, або зверталися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини або з заявою про відмову від прийнятті спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 не має.

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчевою Л.В. від 20.08.2024 № 362/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало померлому ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують факт родинних відносин між ними (а.с. 36).

Відмовляючи у задоволенні вимог про встановлення факту постійного проживання та визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено, що у нього існує спір або будь-які перешкоди для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , в нотаріальному порядку.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права (частина 2статті 16 ЦК України).

За частиною першою ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, законодавство визначає три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання права.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

На підставі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 2 та 3 статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування (статті 1261-1265 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї .

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року по справі № 227/3750/19, від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, від 28 квітня 2022 року у справі № 352/494/16-ц.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: видають свідоцтва про право на спадщину.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, серед іншого, видають свідоцтва про право на спадщину.

Тобто оформлення спадкових прав шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину, зокрема на нерухоме майно, здійснюють нотаріуси або орган чи службова особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії.

Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав у разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 16 січня2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18) та від 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16 (провадження № 61-22570св18).

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

На основі тлумачення вказаних норм можна зробити висновок про те, що цивільні права/інтереси захищаються у такий спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не передбачають ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Матеріалами справи встановлено, що постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчевою Л.В. від 20.08.2024 № 362/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало померлому ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують факт родинних відносин між ними (а.с. 36).

Після вказаної відмови ОСОБА_1 , звернувся до суду із даним позовом, за наслідками розгляду якого Чечелівським районним судом м. Дніпра 14 травня 2025 року було ухвалено рішення, яким встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є двоюрідним братом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що, згідно наявної копії спадкової справи заведеної після померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, адреса проживання останнього була, АДРЕСА_2 , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с.88-89).

Також місцем проживання та місцем реєстрації батьків ОСОБА_3 – мати ОСОБА_10 та батька ОСОБА_8 було АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, та копіями паспорту НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.100-102, 107).

Згідно статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що вимога про встановлення факту проживання двоюрідного брата позивача зі своїми батьками також не підлягає задоволенню, оскільки наявними у справі доказами, а саме копією спадкової справи, вбачається, що ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , проживали за однією адресою, а отже відсутні підстави для задоволення цієї вимоги оскільки вона не підлягає додатковому доказуванню.

Доказів того, що ОСОБА_11 , із рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 14.05.2025 року звертався до приватного нотаріуса для прийняття спадщини та отримав відповідну відмову, матеріали справи не містять, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про передчасність вимог про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцями та визнання права власності в порядку спадкування за законом, оскільки на даний час відсутні докази порушення прав позивача на отримання спадкового майна.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року без змін.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 4 лютого 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Т.В. Космачевська