Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №195/533/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/211/26 Справа № 195/533/24 Суддя у 1-й інстанції - Омеко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання – Гладкої М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Томаківської селищної ради про негайне відібрання дитини,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Томаківської селищної ради про негайне відібрання дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначала про те, що в 2018 році її родина опинилась в складних життєвих обставинах. Її доньку забрав батько ОСОБА_3 і дитина стала проживати з ним на території Томаківської територіальної громади в будинку його матері ОСОБА_2 .

Але при цьому позивачка, матір дитини зв`язок з нею тримала, навідувала її . У зв`язку із карантином та потім військовою агресією, мати і батько погодили, що дитині буде безпечніше залишатися в Томаківці.

Заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24.08.2023 року позивача, матір ОСОБА_1 та батька, ОСОБА_3 було позбавлено батьківських прав відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_4 . Опікуном дитини було призначено бабусю ОСОБА_2 рішенням органу опіки виконавчого комітету Томаківської селищної ради.

Позивач зазначає що рішення було заочно винесено і вона нічого про це не знала, весь цей час з донькою продовжувала спілкуватися. Про своє рішення позбавити батьківських прав бабуся дитини не повідомляла. Постановою апеляційного суду від 24.01.2024 року у справі № 195/1471/21 рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24.08.2023 року було скасовано відносно заявниці.

Позивачка придбала квартиру у м. Кам`янське і хотіла забрати доньку до себе. А коли вона приїхала з цим наміром бабуся дитини її в двір не пустила, спілкуватися з донькою не дала. Позивачка не знає, що бабуся розповіла дитині, але дитина, яка до цього з нею спілкувалася перестала це робити, потім стала писати образи матері, врешті заблокувала спілкування.

Позивачка кілька разів приїздила побачитися з дитиною, але бабуся дитини перешкоджала цьому, ображала її нецензурною лайкою, погрожувала їй. Через це позивачка вимушена була звернутися до поліції, але позитивного результату це не дало.

ОСОБА_1 в своїй позовній заяві вказує, що таким чином відповідач, бабуся дитини не в інтересах малолітньої дитини та всіляко сприяє розлученню дитини з матір`ю .

Позивач стверджує, що зверталася до органу опіки і піклування Виконавчого комітету Томаківської селищної ради, Служба у справах дітей Томаківської селищної ради щодо вирішення питання про передання дитини матері у зв`язку із скасуванням рішення про позбавлення батьківських прав відносно позивачки та зняття опіки з ОСОБА_2 проте безрезультатно, спілкування з дитиною досі обмежено.

Враховуючи зазначене, позивач просила суд негайно відібрати дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у бабусі ОСОБА_2 та повернути матері.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про негайне відібрання дитини, третя особа: Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Томаківської селищної ради- залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити .

Судом першої інстанції встановлено, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 .

Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 встановлено, що після укладення шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_6 .

Відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 24.01.2024 року рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24.08.2023 року скасовано в частині задоволення позову до ОСОБА_7 про позбавлення батьківських прав.

Рішенням Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 199 від 28.10.2021 року малолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було надано статус - дитина, позбавлена батьківського піклування.

Рішенням Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 199 від 28.10.2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначено місце проживання малолітньої дитини з опікуном , за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Міністерства оборони України № 3191 від 16.07.2022 року батько дитини, ОСОБА_3 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_3 з 01.03.2022 року по теперішній час.

Згідно протоколу бесіди від 13.02.2025 року з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що під час бесіди неповнолітньої дитини ОСОБА_8 повідомила про те, що бажає проживати разом з бабусею ОСОБА_2 , так як вона за місцем теперішнього проживання почуває себе комфортно та безпечно, бабуся забезпечує всім необхідним. На питання щодо можливості спілкування з мамою, вона категорично відмовилася від спілкування. Бесіду проведено в присутності практичного психолога ОСОБА_9 .

Актом обстеження умов проживання від 17.02.2025 року встановлено, що неповнолітня ОСОБА_4 , проживає за адресою АДРЕСА_1 . За цією адресою мають постійне місце реєстрації ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами обстеження встановлено, що дитина добре себе почуває в родині бабусі, має хороші успіхи у навчанні, комунікабельна. Вільно висловлює свої думки, має багато друзів серед однолітків.

Відповідно до характеристики учениці 8-В класу Томаківського ліцею №1 Томаківської селищної ради Дніпропетровської області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що дитина навчається в даному ліцеї з 2 класу. Стосунки з бабою рівні, доброзичливі. Баба є авторитетом для ОСОБА_12 . Дівчинка із задоволенням розповідає про неї, хвалиться перед учнями та класним керівником. ОСОБА_13 приділяє належну увагу вихованню та навчальному процесу ОСОБА_12 , має хороший вплив на дитину, постійно спілкується з класним керівником.

Рішенням Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 45 від 25.02.2025 року було затверджено висновок про недоцільність відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 від ОСОБА_2 .

Згідно висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 45 від 25.02.2025 року встановлено, з метою захисту прав та інтересів неповнолітньої дитини, орган опіки та піклування вважає недоцільним відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 від ОСОБА_2 за місцем проживання АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 163 Сімейного кодексу України, батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стосовно опитування дитини ОСОБА_4 , по відношенню до якої було ініційовано процес відібрання дитини, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Оцінюючи думку дитини, то суд зауважує, що вік і рівень розвитку дитини цілком дозволяють їй усвідомлено висловити свою думку стосовно питання про відібрання дитини та визначення місця її проживання. Разом з тим, суд критично оцінює її думку та бажання, оскільки враховуючи пояснення самої дитини, зневажливість щодо матері, а також негативні висловлювання щодо матері, враховуючи тривале проживання дитини з бабусею, а також інші обставини, що характеризують спірні правовідносини, суд не виключає можливість прямого впливу родичів зі сторони батька на думку дитини.

При цьому суд зауважує, що має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК). При вирішенні даної справи суд вважає, що думка дитини, хоча і має важливе значення, однак не може бути вирішальною у даному спорі.

Суд звертає увагу, що права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до положень статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до роз`яснень, наданих Верховним Судом України в п. 18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. В той же час, у випадку досягнення дитиною 10-річного віку, суд може взяти до уваги її ставлення до місця проживання при виникненні спору з цього приводу.

Як встановлено з матеріалів справи позивач є молодою працездатною особою, усвідомлює свою особисту відповідальність за виховання та піклування про свою дитину, створення для неї належних соціально-побутових умов для проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку.

Окрім того, доказів, що сім`я позивача була особливо непридатною чи неблагополучною, що могло створити загрозу найкращим інтересам дітей, суду не надано.

Інтересам малолітньої дитини найкраще відповідає збереження зв`язків із рідною матір`ю, особливо зважаючи на те, що її батько позбавлений батьківського піклування.

Таким чином, враховуючи, що спір про відібрання дитини існує між бабусею та матір`ю дитини, а матеріали справи не містять даних про те, що позивачку позбавлено батьківських прав щодо її малолітньої доньки, відсутнє рішення про визначення місця проживання дитини, також, те, що батько дитини позбавлений батьківських прав, то мати має переважне право перед іншими родичами на те, щоб малолітня донька проживала з нею, за таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового про задоволення позовну.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.376, ст.382,ст.384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Томаківської селищної ради про негайне відібрання дитини задовольнити.

Відібрати дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у бабусі ОСОБА_2 та повернути її матері ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини проголошена 04 лютого 2026 року.

Повний текст постанови складено 05 лютого 2026 року.

Головуючий:

Судді: