Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №260/828/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/828/25 пров. № А/857/50712/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 260/828/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Микуляком П.П. в м. Ужгороді в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Закарпатські області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо незарахування в повному обсязі до трудового та страхового стажу період роботи ОСОБА_1 в Берегівському тютюново-ферментаційному заводі м. Берегово: з 18.09.1979 р. по 13.07.1980 р. на посаді лаборанта (запис № 1); з 14.07.1980 р. по 23.10.1985 р. на посаді маркувальника (запис № 2) та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 16.01.2025 р. № /ПС 072050015919;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати в повному обсязі до трудового та страхового стажу період роботи ОСОБА_1 в Берегівському тютюново-ферментаційному заводі м. Берегово: з 18.09.1979 р. по 14.07.1980 р. на посаді лаборанта (запис № 1); з 14.07.1980 р. по 23.10.1985 р. на посаді маркувальника (запис № 2) та призначити позивачу за віком згідно Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) з 22.11.2024 р.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області №/ПС 072050015919 від 16 січня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 18 вересня 1979 року по 23 жовтня 1985 року в Берегівському тютюново-ферментаційному заводі м. Берегово.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області призначити позивачу пенсію за віком з 22 листопада 2024 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач 2, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що до загального стажу не зараховано період роботи з 18.09.1979 р. по 23.10.1985 р., оскільки титульну сторінку трудової книжки не завірено печаткою, при цьому Архівною довідкою № Г-195/07-05 від 06.11.2024 р. не підтверджено вищевказаний період, оскільки зазначено прізвище « ОСОБА_2 », яке не відповідає дошлюбному прізвищу « ОСОБА_3 » згідно Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 0047759275 від 01.11.2024 р.

Позивач та відповідач 1 не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 09 січня 2025 року, після набуття 63-річного віку, ОСОБА_1 звернулася до Мукачівського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії по віку згідно Закону № 1058-IV.

До заяви позивачем було додано необхідні документи, серед іншого: трудову книжку серії НОМЕР_1 , архівні довідки, видані архівним відділом Мукачівської міської ради: № 867 від 05.11.2024 р., № 868 від 05.11.2024 р., № 869 від 05.11.2024 р., № 870 від 05.11.2024 р., № 871 від 05.11.2024 р., № 872, від 05.11.2024 р. та архівну довідку, надану Берегівською районною державною адміністрацією від 06.11.2024 р., № Г-195/07-05.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ в Харківській області для розгляду.

16 січня 2025 року відповідач 2 рішенням № /ПС 072050015919 про відмову у призначенні пенсії позивачу відмовив у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідно страхового стажу, передбаченого частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV.

Відповідачем у вищезгаданому рішенні було зазначено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.09.1979 р. до загального стажу не зараховано період роботи з 18.09.1979 р. по 23.10.1985 р., оскільки титульну сторінку трудової книжки не завірено печаткою. Архівною довідкою № Г-195/07-05 від 06.11.2024 р. не підтверджено вищевказаний період, оскільки зазначено прізвище « ОСОБА_2 », яке не відповідає дошлюбному прізвищу « ОСОБА_3 » згідно Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 0047759275 від 01.11.2024 р.

Відповідач вказав, що вік заявниці 63 роки 01 місяць 17 днів, а страховий стаж особи складає 20 років 01 місяць 17 днів. Заявниця на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Право на отримання пенсійної виплати - 23.11.2026 р. або при набутті необхідного страхового стажу.

Позивач не погодившись з відмовою відповідача 2 щодо призначення пенсії звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Колегія суддів також звертає увагу на пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, згідно з яким до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-ХІІ).

Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 р. № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також Порядок № 637).

Пунктами 1-2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз вказаних норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи показань свідків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17 та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.

У спірному випадку відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи періоди роботи з 01.09.1981 по 16.08.1982, з 01.08.1988 по 30.07.1989, з 21.07.1989 по 16,12.1995, з 17.03.1996 по 16.12.1996, з 16.12.1996 по 26.03.1998 і з 27.03.1998 по 20.03.2009, оскільки встановлено невідповідність зазначення ім`я ОСОБА_4 (рос. мов.), тоді як згідно паспорта позивача ОСОБА_5 (рос. мов.), а також період роботи з 21.07.1989 по 16.12.1995 згідно наданої довідки № 6, оскільки в справі наявні первинні документи за зазначений період, які містять також невідповідність ім`я ОСОБА_4 (рос. мов.) (згідно паспорта позивача ОСОБА_5 (рос. мов.).

Крім того, на першій сторінці світлокопії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 у графі «прізвище, ім`я, по-батькові» зазначено ОСОБА_6 , а на другій сторінці вказано (російською мовою) – « ОСОБА_7 ».

На титульному аркуші трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 06.09.1981 в рядках: «прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження вказано (мовою оригіналу): « ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». На вказаному титульному аркуші трудової книжки позивача міститься відтиск печатки Тернопільського міськ-побуткомбінату.

Згідно записів №№ 1 – 20 трудової книжки ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 06.09.1981 позивач з 01.09.1981 по 16.08.1982 працювала в «Тернопільскому міськ-побуткомбінаті; з 01.09.1982 по 01.07.1988 навчалася в Тернопільському медінституті; з 01.08.1988 по 30.07.1989 – працювала на посаді інтерна в Тернопільському роддомі; з 21.07.1989 по 16.12.1995 працювала в Гусятинському санаторії-профілакторії «Збруч»; з 17.03.1996 по 16.12.1996 отримувала допомого по безробіттю; з 16.12.1996 по 26.03.1998 працювала в ТОВ «Техо» Лтд, з 27.03.1998 по 20.03.2009 позивачка працювала в Тернопільській міськлікарні № 1 (01.01.1999 міськлікарня № 1 реорганізована в міськлікарню № 3).

В трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 06.09.1981 містяться записи щодо трудової діяльності з покликанням на первинні документи для внесення записів. Записи трудової книжки читабельні та зрозумілі, між собою пов`язані хронологічно, містять реквізити наказів (їх дату та номер) про призначення на посаду та звільнення з посади; записи засвідчені печатками.

Згідно розрахунку страхового стажу період навчання позивача з 01.09.1982 по 24.06.1988 зараховано до її стажу. За змістом прохальної частини позову період навчання в Тернопільському медінституті (записи №№ 5 – 6 трудової книжки позивача) не є спірним.

В довідці ДП «Санаторій Збруч» за № 6 від 06.03.2024 ОСОБА_6 дійсно працювала в Гусятинському санаторії-профілакторії «Збруч» з 21.07.1989 по 16.12.1995.

До вказаної довідки долучено копії наказу (розпорядження) про прийом на роботу ОСОБА_6 № 61 від 21.07.1989, а також книгу обліку звільнених працівників апарату, яка містить запис під номером 36 про звільнення 15.12.1995 ОСОБА_6 , 1964 року народження, з даною звільнення 16.12.1995.

Згідно запису № 12 трудової книжки позивача, остання звільнена з роботи із Гусятинського санаторію-профілакторію «Збруч» 16.12.1995 на підставі наказу № 36 від 15.12.1995.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що у період внесення записів про роботу позивача після 1993 року, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі також - Інструкція № 58).

Пунктом 1.1 Інструкції № 58 також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно положень пункту 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту 2.4 цієї Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (чинної на момент заведення трудової книжки позивача, далі також Інструкція № 162), пунктом 1.1. якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 глави 2 Інструкції № 162).

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я, по батькові (повністю, без скорочень чи заміни імені і по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта чи свідоцтва про народження (пункт 2.10 глави 2 Інструкції № 162).

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 6 вересня 1973 р. № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки позивача) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 цієї постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Як слідує із записів в трудовій книжці позивача, останні виконані без перекреслень та виправлень.

Судом першої інстанції встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано роботу згідно з трудовою книжкою від 18.09.1979 р. НОМЕР_1 титульну сторінку трудової книжки не завірено печаткою, а архівною довідкою не підтверджено вищевказаний період роботи, оскільки прізвище у довідці не відповідає паспортним даним позивача.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачами, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подав, в тому числі трудову книжку від 18.09.1979 р. НОМЕР_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей трудової книжки від 18.09.1979 р. НОМЕР_1 , в ній відображені спірні періоди роботи, які не зараховані відповідачем 2 до страхового стажу позивача, а саме:

- 18.09.1979 р. прийнята на посаду лаборанта в Берегівський тютюново-ферментаційний завод м. Берегово згідно з наказом № 111 від 29.09.1979 р. (запис № 1);

- 14.07.1980 р. переведена на посаду маркувальника згідно з наказом № 95-к від 21.07.1980 р. (запис № 2);

- 24.10.1985 р. переведена на посаду старшого лаборанта згідно з наказом № 91-к від 24.10.1985 р. (запис № 3);

- 05.01.1990 р. звільнена з роботи за власним бажанням згідно з наказом №2-к від 05.01.1990 р. (запис № 4).

Разом з тим, в трудовій книжці міститься відмітка про зміну прізвища позивача на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 22.06.1984 р. з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».

Щодо відсутності печатки на титульній сторінці трудової книжки позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Зазначена норма свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) з аналогічного спору Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Така правова позиція також викладена і в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Враховуючи проаналізовані норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність аргументів відповідача щодо наявність недоліків у заповненні трудової книжки позивачки як підставу для незарахування спірного трудового стажу згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 до її страхового стажу періоду трудової діяльності.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Харківській області № /ПС 072050015919 від 16 січня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, відтак, воно підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 18 вересня 1979 року по 23 жовтня 1985 року в Берегівському тютюново-ферментаційному заводі м.Берегово та призначити пенсію за віком з 22 листопада 2024 року, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, під дискреційними повноваженнями розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації можливу поведінку (дії, бездіяльність) між альтернативами варіантами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас суб`єкт владних повноважень за даних, конкретних фактичних обставин не наділений повноваженнями діяти не за законом, а на власний розсуд.

Крім цього, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновки суду першої інстанції про зобов`язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 18 вересня 1979 року по 23 жовтня 1985 року в Берегівському тютюново-ферментаційному заводі м.Берегово та призначити пенсію за віком з 22 листопада 2024 року.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов необхідно задовольнити.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 260/828/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк