Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №757/32805/22-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32805/22-ц

пр. 2-1726/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Погребняк Л.Д.,

представника позивача ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом про поділ майна.В обґрунтування позову посилається, що з 22.01.2010р. перебувають в шлюбі. Подала позов до суду про розірвання шлюбу .У період шлюбу було набуте майно, а саме квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2021р. , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 транспортний засіб TOYOTA RAV4, НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.08.2020р. між ТОВ «Саміт моторз Україна» та ОСОБА_2 . Позивачу відомо, що у 2012 році відбулося звільнення Відповідача з компанії FINCA Azerbaijan внаслідок чого при звільненні була виплачена відповідна грошова компенсація у розмірі приблизно 100 000 доларів США, які Відповідач згодом розмістив на депозитному рахунку Азербайджанському міжнародному банку ABB. Просить здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_2 .Визнати за відповідачем право власності на автомобіль Toyota RAV 4 державний номер НОМЕР_1 і стягнути з відповідача грошову компенсацію за частку позивачки в спільному майні подружжя, а саме 1/2 частки ринкової вартості спільного авто в розмірі 621 666,20 грн.. Стягнути з відповідача на користь позивачки грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США. Представник позивачки надала відповідь на відзив.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача надав відзив, заперечення на відповідь на відзив від 27.07.2023 р . Вказував що відповідач мав до укладення шлюбу особисті кошти від продажу квартири АДРЕСА_3 (це 102 000 доларів США згідно з договором купівлі-продажу особистої квартири відповідача), мав також хороший заробіток в Україні та в Азербайджані і відповідні заощадження. Саме за ці особисті кошти відповідач придбав квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_2 . 01 жовтня 2007 року у відповідача в активі з`явились грошові кошти в сумі 102 000 доларів США після продажу квартири на АДРЕСА_6 . Після продажу квартири на АДРЕСА_6 і до реєстрації шлюбу, працюючи в Україні, відповідач заробив чистими 64 543 доларів США, що підтверджується відомостями з ДРФОПП за 4 квартал 2007 року по 3 квартал 2009 року . Після продажу квартири на АДРЕСА_6 і до реєстрації шлюбу, працюючи в Азербайджані, відповідач заробив чистими 37 844 доларів США, що підтверджується довідкою з перекладом з Азербайджану. На момент вступу у шлюб (станом на 22 січня 2010 року), у відповідача власних особистих коштів (активів) було на загальну суму 204 387 доларів США, а вартість «спільної» квартири всього 165 041, 40 доларів США. Власником 100 % квартири на АДРЕСА_1 є відповідач. Те, що відповідач у відзиві на позовну заяву заявив: визнати за ОСОБА_4 право власності на 19/100 часток квартири АДРЕСА_1 , то це лише його добра воля. Тому максимальна частка у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 , на яку може претендувати позивачка з доброї волі відповідача, становить 19/100 часток. Щодо автомобіля Позивачка письмово погодилася із результатами вказаного висновку та зменшила суму грошової компенсації за спільний автомобіль до 409 266 грн. 50 коп. Спільне господарство між позивачем і відповідачем не ведеться з 09.03.2022 року. В період з 23 березня 2022 року по 01 вересня 2022 року на рахунок позивача відповідачем переведено грошових коштів на загальну суму 416 200 грн., грошові кошти в сумі 409 266,50 грн. в якості компенсації за Тойоту RAV4 вже сплачені позивачу повністю. Щодо грошових коштів Відповідач заперечує наявність грошових коштів, на які претендує позивачка. Відповідач надав докази відсутності коштів на рахунку на момент припинення шлюбу Позивачкою не наведено доказів існування цих коштів. Просить позовні вимоги щодо квартири АДРЕСА_1 , задовольнити частково, визнавши за ОСОБА_4 право власності на 19/100 часток квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог щодо грошової компенсації за автомобіль Тойота RAV4 в розмірі 409 266,50 грн., відмовити, в зв`язку з їх фактичним виконанням. У задоволенні позовних вимог щодо грошових коштів в сумі 50 000 доларів США, відмовити, в зв`язку з їх надуманістю та безпідставністю. В судовому засіданні відповідач, представник відповідача підтримали свою позицію.

Ухвалою суду від 28.03.2023р.,11.04.23р. позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 1.05.2023р. відкрито провадження по справі в порядку загального.

Ухвалою суду від 1.11.23р. призначена авто товарознавча експертиза.

Ухвалою суду від 18.12.2024р. відновлено провадження.

Ухвалою суду від 4.05.2025р. призначено до судового розгляду.

Суд , заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази приходить до слідуючого.

Судом встановлено.

Сторони перебували в шлюбі з 22.01.2010р..

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі N 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі N 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Згідно із статтею статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Судом встановлено , що у період перебування у шлюбі сторонами було набуто наступне майно: квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2021р. , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , транспортний засіб TOYOTA RAV4, НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.08.2020р. між ТОВ «Саміт моторз Україна» та ОСОБА_2 .

Суд приходить до висновку , що дане майно є спільною власністю подружжя, яке підлягає поділу між ними, виходячи з наступного.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно,що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Якщо придбання нерухомості відбувається за особисті грошові кошти, то другий з подружжя має право надати згоду на те, що майно буде придбаватися за особисті кошти в особисту приватну власність, і відобразити цю згоду в умовах договору купівлі-продажу нерухомого майна.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714св22, від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23).

Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з п. 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з чч. 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ст. 76 ЦПК України закріплено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України , та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.06.2018 (справа №711/5108/17) було дано тлумачення статті 60 СК України, згідно якого законом встановлено положення про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.07.2024 року у справі № 466/7242/22, постанови Верховного Суду від 30 .07. 2024 року у справі № 522/10944/21 за наявності такої згоди спростовується презумпція спільності майна подружжя.

Стороною Позивача 27.07.2023 р. подано копію Заяви ОСОБА_4 від 11.06.2021 р., посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Футуйма В.Б., зареєстровано в реєстрі за №520. Відповідно до тексту вказаної заяви «Я, ОСОБА_4 , підтверджую, що грошові кошти, які витрачаються на придбання зазначеного майна, є нашою спільною сумісною власністю . Придбане майно буде об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається нами за час шлюбу.»

Згідно з ч. 1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Таким чином, Договір купівлі-продажу квартири від 11.06.2021 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Футуйма В.Б., зареєстровано в реєстрі за №521, одночасно відповідає трьом ознакам презумпції спільного майна подружжя: 1) укладений в інтересах подружжя, 2) в період шлюбу, 3) джерелом набуття права власності на дану квартиру були кошти обох сторін позову, як подружжя.

Аналогічна за змістом позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2025 року у справі № 761/29288/22. Окрім того, згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність , що узгоджуються з висновками викладеними в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 р. у справі № 712/3590/22).

Також Відповідач як титульний власник квартири АДРЕСА_1 не заявив про свої заперечення стосовно заяви-згоди Позивача, викладеної саме у формі згоди про придбання нерухомого майна у спільну сумісну власність, а не в особисту приватну власність за особисті кошти.

При таких обставинах суд приходить до висновку , що спірна квартира є спільною власністю сторін та підлягає поділу. За позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частку квартира АДРЕСА_4 .

Щодо вимог про поділ автомобіля, суд приходить до наступного.

Згідно вимог п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна,що підлягає поділу, визначається за погодженням між сторонами, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20 (провадження N 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі N 522/1528/15-ц (провадження N 14-67цс20)).

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової транспортно -товарознавчої експертизи № 6040/24-54 від 3.12.2024р. ринкова вартість автомобіля TOYOTA RAV4, НОМЕР_1 на дату проведення оцінки 27.11.2024р. складала 988475 грн. (а.с. 72-87)

Твердження відповідача , що грошові кошти в сумі 409 266,50 грн. в якості компенсації за автомобіль Тойоту RAV4 вже сплачені Позивачу повністю, судом не приймаються виходячи з наступного. В період 23.03.2022 р. по 01.09.2022 р. на рахунок Позивача Відповідачем переведено грошових коштів на загальну суму 416 200 грн., що підтверджується квитанціями Монобанк». Однак цільовим призначенням платежу в 18 квитанціях вказується «переказ особистих коштів», а в квитанції від 11.04.2022 р. на суму 38 700 грн. взагалі зазначено коментар відправника «на планшет » Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо домовленостей про розстрочення виплати Відповідачем компенсації за спільний автомобіль. Жодних розписок, договорів та листування з Позивачем, що дало б змогу ідентифікувати дані платежі як виплата компенсації у розстрочку Відповідачем не надано, тому долучені квитанції не можуть бути визнані належними та достатніми доказами у даній справі в порядку ст. 77, 80 ЦПК,

Таким чином, суд дійшов висновку, що автомобіль придбаний сторонами під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, перебуває в користуванні ОСОБА_2 , та підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 1/2 частини цього автомобіля у розмірі 494 237,5 грн. ( 988475 /2) на користь позивачки.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 50000дол.США, суд вважає безпідставними , не знайшли підтвердження в судовому засіданні, що знаходились на депозитному рахунку Азербайджанському міжнародному банку ABB.

При таких обставинах суд приходить до висновку про задоволення позовних частково.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (4846287 грн. - 35%) в розмірі 4341,75 грн.

Керуючись ст..68-72 СК України, ст..ст. ст. 12, 13, 19, 81, 263-265, 267, 273,354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму компенсації за автомобіль в розмірі 494 237,5 грн.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 4341,75 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

позивач ОСОБА_4 : АДРЕСА_5

відповідач: ОСОБА_2 : АДРЕСА_5 ,

Дата складання повного тексту рішення 5.02.2026р.

Суддя Т.В. Остапчук