Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №205/12531/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 205/12531/25

Номер провадження № 2/521/7707/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Ганошенка С.А.

за участю секретаря судових засідань Папінян В.В.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Одесі матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 18.08.2025 року звернулася до Новокодацького районного суду м. Дніпра з позовною заявою в інтересах дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду м. Дніпра від 21.08.2025 року цивільну справу передано за підсудністю до Хаджибейського районного суду м. Одеси.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Хаджибейського районного суду м. Одеси визначено головуючого суддю у справі Ганошенка С.А., який отримав справу 02.10.2025 року.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеса від 02.10.2025 року було відкрито провадження у зазначеній справі в загальному позовному порядку та призначено провести підготовче судове засідання об 12-00 год. -12.11.2025 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 28.01.2012 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Батьком дитини є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З моменту народження дитини і до теперішнього часу мати та батько ніколи не проживали однією сім`єю, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та не здійснювали спільного виховання дитини.

Відповідач з перших днів життя доньки фактично самоусунувся від виконання будь-яких батьківських обов`язків – не цікавився станом її здоров`я, навчанням, розвитком, не брав участі у важливих для дитини подіях, не надавав моральної чи матеріальної підтримки і взагалі ніколи не спілкувався з дитиною.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виховується виключно матір`ю, яка забезпечує усі потреби дитини - від повсякденного догляду до матеріального забезпечення, організації навчання, дозвілля та лікування.

07.07.2025 року позивачкою подано позов про стягнення аліментів з відповідача, який на момент розгляду зазначеної справи перебуває на розгляді у Новокодацького районного суду м. Дніпро (справа №205/10720/25, провадження №2/205/4476/25).

13.07.2025 року відповідачем – ОСОБА_3 підписано нотаріальну посвідчену заяву про його згоду на позбавлення його батьківських прав.

26.11.2025 року від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Мосійчук Ю.А. через підсистему “Електронний суд” надійшла заява, у якій остання просила суд закрити підготовче провадження по зазначеній цивільній справі.

Ухвалою суду від 26 листопада 2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено судовий розгля по суті позовних вимог.

Представник позивача - адвокат Мосійчук Ю.А. в судових засіданнях 12.11.2025 року, 26.11.2025 року, 10.12.2025 року, 27.01.2025 року та 05.02.2026 року приймала участь в режимі відео конференції поза межами суду.

Відповідач - ОСОБА_3 в судові засідання з`являвся, про місце, дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином, проте через канцелярію суду 10.12.2025 року подав відповідну заяву, у якій просив наступні судові засідання проводити без його участі, і зазначив про те, що позовні вимоги підтримує повністю. Відзив на позовну заяву не подавав.

Крім того, в обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач не бажає брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дочки, про що останнім долучено до матеріалів справи нотаріально засвідчену приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області заяву № 1400 від 30.07.2025 року, згідно з якою ОСОБА_3 , 1960 р.н. не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини – ОСОБА_2 , 2011 р.н.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивачем надано до суду характеристику, яка видана Дніпровською гімназією №143 Дніпровської міської ради, згідно із якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ученицею 8-А класу та виховується матір`ю - ОСОБА_1 , а батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із дитиною не спілкується та із сім`єю не проживає.

Представник Адміністрації Новокадацького району Дніпровської міської ради (м. Дніпро), як орган опіки та піклування в судові засідання не з`являвся, про те був належним чином повідомлений судом, шляхом надсилання судової повістки засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом з повідомленням та на електронну адресу, про що свідчить довідка в матеріалах справи.

Висновок від Адміністрації Новокадацького району Дніпровської міської ради (м. Дніпро) як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на адресу суду не надходив.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено саме на позивача.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 28.01.2012 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Мати дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з дочкою.

Батьком дитини є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно характеристики, виданої Дніпровською гімназією №143 Дніпровської міської ради, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ученицею 8-А класу, та виховується матір`ю- ОСОБА_1 , а батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із дитиною не спілкується та із сім`єю не проживає.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зареєстрованому шлюбі не перебували, однією сім`єю не проживали, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та не здійснювали спільного виховання дитини.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Тлумачення змісту частин четвертої, шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою.

Наведені вище положення статті 19 СК України та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, відповідно до якого такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

Однак винесення рішення в справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19.

Судом встановлено, що Висновок органу опіки та піклування Адміністрації Новокадацького району Дніпровської міської ради (м. Дніпро) про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його малолітньої доньки ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу суду - не надходив.

Від так, Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

У судовому засіданні 05.02.2026 року представник позивача – адвокат Мосійчук Ю.А. наполягала на розгляді справи за наявними матеріалами.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Відповідно, в судовому засіданні 05.02.2026 року неповнолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опитана у ході судового засідання не була, оскільки, як пояснила представник позивача – адвокат Мосійчук Ю.А. такої можливості немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

В матеріалах справи відповідачем надана копія заяви від 30.07.2025 року, засвідченої приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області, зареєстрованої в Реєстрі №1400 про те, що ОСОБА_3 , 1960 р.н. – є батьком малолітньої дитини – ОСОБА_2 , 2011 р.н., яка народилась від позашлюбних відносин з ОСОБА_1 , та не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини.

Зазначена заява відповідача про відмову від батьківських прав та його згоду на позбавлення батьківських прав суд не може брати до уваги, зауваживши, що зазначена заява не може слугувати єдиною та достатньою підставою, оскільки виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено у ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 07.07.2025 року позивачкою було подано позов про стягнення аліментів з ОСОБА_3 , 1960 р.н., до Новокодацького районного суду м. Дніпро (справа № 205/10720/25, провадження №2/205/4476/25).

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному реєстрі судових рішень (справа № 205/10720/25, провадження №2/205/4476/25) з ОСОБА_3 , 1960 р.н. на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 , 2011 р.н., в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) батька щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 14 липня 2025 року.

Доказів щодо ухилення ОСОБА_3 , 1960 р.н., від сплати аліментів, та/або доказів щодо заборгованості по аліментам позивачем до суду надано не було.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності, суд вважає, що заява від 30.07.2025 року, яка засвідчена приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області, зареєстрована в реєстрі № 1400 про те, що ОСОБА_3 , 1960 р.н. – є батьком неповнолітньої дитини – ОСОБА_2 , 2011 р.н., яка народилась від позашлюбних відносин з ОСОБА_1 , не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини, та характеристика з Дніпровської гімназії №143 Дніпровської міської ради, згідно якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ученицею 8-А класу та виховується матір`ю - ОСОБА_1 , а батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із дитиною не спілкується, та із сім`єю не проживає, не є на думку суду достатньою підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки не проживання однією сім`єю не звільняють обох батьків від обов`язку в рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Оцінюючи зібрані докази, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Крім того, суд критично сприймає твердження позивача щодо повної відсутності у житті дитини відповідача, зокрема вбачається, що відповідач сприяв покращенню здоров`я та розвитку своєї доньки, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 27.07.2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1819 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу В.І. Ланіною, якою надано дозвіл на виїзд за кордон для оздоровлення та відпочинку у будь-який період.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї чи вчиняла інші подібні дії.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав” від 30.03.2007 року № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Що стосується нотаріальної завіреної заяви відповідача про згоду на позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, то суд вважає, що визнання батьком позову про позбавлення його батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Тобто, саме лише подання відповідачем заяви про визнання позову щодо позбавлення його батьківських прав на дитину не може слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.

А відтак повинне мати місце не лише визнання позову відповідачем, а й законні підстави для його задоволення.

Подібні висновки наведені і в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 29.11.2023 року у справі № 607/15704/22.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення ним від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачем же не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.

Суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 , 1960 р.н., батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності (виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків), а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними, і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 р. у справі № 686/16892/20, від 3 серпня 2022 р. у справі № 306/7/20, від 7 грудня 2022 р. у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 р. у справі № 461/7447/17, від 6 вересня 2023 р. у справі № 545/560/21.

З врахуванням цього суд, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин не вбачає необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України і покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судовий збір суд залишає за позивачем.

На підставі викладеного та, керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 19,164 СК України, ст., ст. 10, 76, 80, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 05.02.2026 року.

Суддя Сергій ГАНОШЕНКО