Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №521/13395/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/13395/25

Номер провадження № 2/521/776/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Ганошенка С.А.

за участю секретаря судових засідань Папінян В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Одесі матеріали цивільної справи за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини.

Ухвалою суду від 12 серпня 2025 року відкрито провадження по справі в загальному позовному порядку з викликом сторін та призначено підготовче судове засідання на 13-00 год. 04.09.2025 року.

Ухвалою суду від 02.12.2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 03.02.2026 року з`явилися представник позивача- ОСОБА_1 , адвокат- Лапін К.А. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, належним чином була повідомлена, відзиву суду не надала. До суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення останній.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування в особі Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області у судове засідання 03.02.2026 року з`явилась, проти задоволення позову не заперечували.

Третя особа що не заявляє самостійних вимог - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) у судове засідання 03.02.2026 року не з`явився, належним чином був повідомлений шляхом надсилання повістки засобами поштового зв`язку та через підсистему “Електронний суд”, надіслав через канцелярію суду лист від 21.01.2026 року №2/193, згідно із яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов`язаним, та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ), користується правом на відстрочку від призову на військову службу за загальною мобілізацією на підставі п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, є заброньованим за Одеською державною академією будівництва та архітектури

Позов обґрунтований наступним.

16.06.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. Від шлюбу у них народилась дитина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . 16.12.2015 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 521/18719/15-ц шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати із батьком. Станом на теперішній час позивач самостійно виховує дитину, забезпечує дитині повний гармонійний, фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку.

Як зазначає позивач, у відповідачки, в свою чергу повністю відсутня зацікавленість у виконанні своїх батьківських обов`язків, вона подальшою долею сина не цікавиться, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на його фізичний як складову виховання, зовсім не спілкується з дитиною, що також як зазначає позивач негативно впливає на його самоусвідомлення, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не проявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти. Також, позивач зазначає що відповідачка повідомила позивача, що має намір виїхати на постійне проживання за кордон. Крім того, позивач зазначає, що відповідачка, у зв`язку із постійними обстрілами та загрозою для життя, відповідачка вимушена була виїхати за кордон для забезпечення власної безпеки, про що надає відповідну заяву № 3423, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В. Відповідачка не бажає брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні сина, відповідальність за життя, здоров`я, виховання, навчання та утримання дитини поклала на ОСОБА_1 . Наразі позивач разом із дитиною проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Будинок перебуває у власності матері позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується інформаційною довідкою

№ 432969820 від 26.06.2025 року.

Станом на час подачі позову позивач був працевлаштований у ТОВ “ВІТОЛЕ” та отримував заробітну плату у розмірі 20300,00 грн., що підтверджується довідкою форми ОК-5.

Згідно із довідкою, виданою Одеською державною академією будівництва та архітектури від 13.10.2025 року № 18-93 позивач ОСОБА_1 працевлаштований та займає посаду завідувача лабораторії інформаційних технологій навчання з 05.08.2025 року, працює за основним місцем роботи.

Крім того позивач ОСОБА_1 зазначає, що факт самостійного утримання та виховання ним дитини без участі матері підтверджується наступними обставинами та доказами:

-довідкою Великодальницького ліцею №1 Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області від 23.06.2025 року № 376;

-заявою від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В., зареєстрованої в реєстрі за № 3423;

- гарантійним листом від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його неповнолітній син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , безперешкодно можуть користуватися будинком за адресою: АДРЕСА_2 ;

-характеристикою від Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області від 27.06.2025 року № 984/01-11/2025;

-витягом з Реєстру застрахованих осіб (Форма-5) за періоди з 2000 року по 2025 рік.

Тому, позивач повідомляє, що позивач самостійно займається вихованням та утриманням його малолітньої дитини без участі матері, а тому він має право на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке ставиться в залежність від наявності судового рішення, що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини. З цього приводу позивач змушений звернутися до суду з цією позовною заявою про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх з підстав, зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в призначене судове засідання не з`явилася. Відзив на позовну заяву відповідачка не надала.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є батьками малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 10.01.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міського управління юстиції.

Відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 16 грудня 2015 року по справі №521/18719/15-ц шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ,- розірвано.

Згідно із Витягу з реєстру територіальної громади Великодальницької ТГ від 05.06.2025 року №2025/007445188 неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 05.06.2025 року.

Згідно відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.06.2025 року № 432969820 нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 20.03.1979 р.н., серії НОМЕР_2 .

Згідно із гарантійним листом від 26.06.2025 року, який підписаний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вона підтверджує та гарантує безперешкодне користування (проживання) вказаним будинком її синові - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його неповнолітній дитині – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Великодальницької сільської ради подала до суду Акт обстеження умов проживання від 17.11.2025 року позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно із яким у будинку за адресою: АДРЕСА_3 , крім них, проживає та зареєстрована ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , умови проживання для дитини створено належні, кімната облаштована, охайно, всі комунікації підключені та передбачені альтернативні види опалення та електропостачання. Дитина має окрему кімнату, загальною площею 18 м2, кімната облаштована меблями, наявна оргтехніка, та речі відповідно до його віку. В родині дружні та доброзичливі стосунки. Дитина поважає та любить та поважає свого батька.

Згідно акту обстеження фактичного місця проживання позивача ОСОБА_1 , який наданий депутатами Великодальницької сільської ради та сусідів від 29.10.2025 року за адресою: АДРЕСА_2 проживає позивач, його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та неповнолітній син ОСОБА_1 ,- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Третя особа що не заявляє самостійних вимог- ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) у судове засідання 03.02.2026 року не з`явився, належним чином був повідомлений шляхом надсилання повістки засобами поштового зв`язку та через підсистему “Електронний суд”, подав через канцелярію суду лист від 21.01.2026 року №2/193, згідно із яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є військовозобов`язаним, та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ), користується правом на відстрочку від призову на військову службу за загальною мобілізацією на підставі п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, є заброньованим за Одеською державною академією будівництва та архітектури.

В судовому засіданні 03.02.2026 року представник Служби у справах дітей Великодолинської сільської Ради Одеської області просила позов задовольнити.

З огляду на зазначене суд критично оцінює доводи представника Служби у справах дітей Великодолинської сільської Ради Одеської області, оскільки як встановлено було у судовому засіданні та згідно із матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , довгий час не працював, мав невеликий дохід, що підтверджується випискою Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування (Форма ОК-5) від 26.06.2025 року, згідно із якою за звітний 2025 рік у травні 2025 року у позивача був дохід у розмірі 20300,00 грн., що не може бути, на думку суду, достатнім для самостійного утримання дитини.

Опитаний у судовому засіданні неповнолітній син позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в присутності представника Служби у справах дітей Великодолинської сільської Ради Одеської області, -Крижановської Л.В., повідомив суд про те, що його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , декілька разів на рік навідувалась до нього, з нею він проводив вільний час, цікавилась його життям та побутом, періодично дарувала подарунки та книжки для його розвитку. Також, повідомив суд про те що у нього нормальні та дружні відносини з обома батьками, але виявив бажання проживати саме з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки з ним він проводить більше свого часу та має фінансову підтримку.

Крім того, судом встановлено та позивачем не спростовано той факт, що він не звертався до суду щодо стягнення аліментів з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на неповнолітнього сина- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і відповідно виконавчі провадження з даного питання – відсутні.

Звертаючись до суду з повною заявою позивач зазначає, що саме він самостійно займається утриманням та вихованням неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,, без участі його матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка в свою чергу не проживає разом з ними, фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина, не відвідує його, не цікавиться його життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не приймає жодної участі у матеріальному забезпеченні.

Заслухавши думку учасників справи, проаналізувавши наявні у матеріалах справи документи та показання свідка, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 141, 151 СК України передбачено, що за якими, мати, батько мають рівні права та обов`язки, щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків, щодо дитини; батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Згідно з частинами другої, восьмої, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною першою статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20) вказано, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №320/948/18, (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено з якою метою заявник має бажання встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).

Позивач, звертаючись в судовому порядку з позовом до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 про встановлення факту самостійного виховання ним малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зазначає мету встановлення такого факту задля отримання відстрочки від призиву.

За пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції чинній на час розгляду справи, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Водночас слід зауважити, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання дитини батьком не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто, від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього, у тому числі і надання відстрочки від призиву.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі №462/5368/16-ц зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог, тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини передбачені статті 150 СК України, а їх права щодо виховання дитини закріплені у статті 151 СК України.

Так, за приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За положеннями частини четвертої статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 157 СК України визначає порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

В умовах особливого періоду (воєнного стану) не можна допускати зловживання процесуальними правами шляхом застосування способів захисту сімейних прав, інтересів дитини тощо з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Зважаючи на викладене, оцінюючі зібрані у справі докази, як кожен окремо та і у їх сукупності, з урахуванням норм права, які регулюють виниклі правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення в судовому порядку факту самостійного виховання та утримання дитини батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як ефективного способу порушеного, невизнаного права неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суду такий висновок не надавався, у судовому засіданні представник органу опіки та піклування пояснила, що надання такого висновку не передбачено, тому ними такий висновок не виготовлявся, проведено лише обстеження житлово-побутових умов, про що складено відповідний акт.

Суд критично ставиться до позиції Служби у справах дітей, оскільки остання фактично лише підтвердила факт проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком та створення батьком належних умов проживання для дитини, що і раніше не заперечувалося та ніким не оспорювалося.

Надані суду письмові докази, лише свідчать про проживання дитини сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , разом з батьком у період з припинення шлюбних відносин по даний час, що не підтверджуює факту невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків, факту ухилення матері від участі у вихованні та утриманні сина.

Проте судом також встановлено, що відповідачка не втрачає зв`язок з дитиною, цікавиться його життям, регулярно спілкується з дитиною. Враховуючи постійне проживання відповідачки за кордоном, такі дії свідчать про відсутність з її боку ухилення від участі у вихованні дитини, у зв`язку із чим суд не погоджується із думкою органу опіки та піклування щодо доцільності встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини.

У своїй постанові від 18.09.2025 року у справі № 212/6085/24 Верховний Суд звертав увагу, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала, і продовжує проживати.

На думку суду, встановлення факту самостійного виховання та утримання сина не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у позовній заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у позові. Факт проживання дитини разом з батьком беззаперечно підтверджується доказами, наданими позивачем. Потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доведена. Утримання дитини батьком є його законним обов`язком та не потребує встановлення судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

При цьому, навіть за умови того, що мати не бере участі у забезпеченні дитини та не надає матеріальну допомогу сину, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина.

Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 р. (із змінами) встановлює, що дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері (п.1 ст. 3 Конвенції).

У якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною (п. 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року).

ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену заяву, в якій заявляє, що не бажає брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідальність за життя,здоров`я, виховання та утримання дитини покладає на його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (заява зареєстрована в реєстрі за № 3423 від 19.06.2025 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В.).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Суд не вважає достатньою підставою для задоволення заяви про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини факт подання матір`ю дитини нотаріально посвідченої заяви, в якій вона фактично підтримує вказану позовну заяву в повному обсязі, оскільки згідно норм Сімейного кодексу сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14), сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу, невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 1, 4 ст. 15), мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст. 153), відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 3, 4 ст. 155).

Враховуючи викладене, в найкращих інтересах дитини є збереження особистого та правового зв`язку із обома батьками, факт окремого проживання від дитини одного з батьків сам по собі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини. Вимога, викладена у позовній заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При таких обставинах позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно статті 141 ЦПК України внаслідок відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на рахунок позивача.

На підставі викладеного та керуючись ЗУ «Про охорону дитинства», ст.ст.12,81,141,263,280-282 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 05.02.2026 року.

Суддя Сергій ГАНОШЕНКО