Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №521/5697/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/5697/25

Номер провадження № 2/521/476/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Леонова О.С.,

при секретарі судового засідання Должненко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеської міської ради про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви.

У квітні 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_5 до Одеської міської ради про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .

На час смерті був вдівцем, так як ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У зареєстрованому шлюбі на момент смерті не перебував.

Після смерті ОСОБА_6 залишився житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який входить до складу спадкового майна (далі – житловий будинок).

Документом, що посвідчує право власності на житловий будинок є Договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, який був укладений гр. ОСОБА_6 з Житлово-комунальним відділом виконкому Іллічівської районної Ради депутатів трудящих м. Одеси та посвідчений П`ятою Одеською Державною нотаріальною конторою 06 жовтня 1960 року за реєстровим № 8314.

Підставою для укладення вказаного вище Договору стало рішення виконкому Іллічівської райради депутатів трудящих від 27.11.1959 № 1511 «Про відведення вільних земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво», відповідно до виписки з якого вбачається, що батьку відвели земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво за адресою (рос.) «Сурикова № 5а, Бл. Мельницы, ул б/н пл 514 кв.м. (пятьсот четырнадцать)» та запропоновано жилкомунвідділу оформити в установленому законодавством порядку договір забудови індивідуального житлового будівництва.

ОСОБА_6 була написана заява завідуючому Житлово-комунального відділу виконкому Іллічівської районної Ради депутатів трудящих м. Одеси від 06.10.1960 щодо видачі дозволу на перевірку побудованого ним будинку за висновком райвиконкома Іллічівського району, який закінчений на 96%, та дозволу на оформлення домової книги.

06 жовтня 1960 року Виконкомом Іллічівської райради депутатів трудящих гр. ОСОБА_6 був виданий дозвіл на право будівництва індивідуального жилого будинку у місті Одесі: 1960 році житловий будинок збудовано, 1990 році реконструйовано.

У житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , я зареєстрований, проживав усе життя разом зі своїм батьком, а також фактично проживаю там донині.

ОСОБА_5 є спадкоємцем за законом, який фактично прийняв спадщину, але не оформив свої спадкових прав.

На час смерті спадкодавця діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі – ЦК УРСР), який втратив чинність 01.01.2004 року у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України, тому, як зазначив у подальшому нотаріус, щодо спадкування застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року. Так, відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР син померлого відноситься до першої черги спадкування. Дії, що свідчать про прийняття спадщини визначені у ст. 549 ЦК УРСР – визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину, вступив у володіння спадковим майном, яке належало його батькові.

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане вище майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

11.02.2025 нотаріусом була відкрита спадкова справа за № 5/2025.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11.03.2025 вихідний № 94-02/31 було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з розбіжностями у написанні прізвища у договорі особи, яка його уклала та у Свідоцтві про смерть, а саме: у договорі прізвище вказане ОСОБА_8 , а померлий мав прізвище ОСОБА_9 , а відтак неможливо встановити належність договору та спадкового майна спадкодавцю.

Станом на сьогодення виконком Іллічівської райради депутатів трудящих м. Одеси, як і його відділи, зокрема Житлово-комунальний відділ виконкому Іллічівської районної Ради депутатів трудящих м. Одеси, ліквідовано, що унеможливлює внесення до правовстановлюючого документу виправлень організацією, з якою було укладено цей Договір

Водночас у вказаній вище постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії зазначено, що відповідно до п. 4 Інструкції Міністерства Комунального господарства Української РСР від 31.01.1966 року «Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР», яка діяла з 1966 по 19.01.1996 року вказаний договір включений в перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація будинків та домоволодінь. Відповідно до Інструкції – це Договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для відбудови та експлуатації будівель, передбачені постановою РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 10 листопада 1944 р. «Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду земельними ділянками, які обслуговують їх». На цей час такого документу, який посвідчує право власності вже не існує.

ОСОБА_5 не мав можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька, оскільки є розбіжності у написанні прізвища у договорі особи, яка його уклала та у Свідоцтві про смерть, а саме: у договорі прізвище вказане ОСОБА_8 , а померлий мав прізвище ОСОБА_9 , а відтак неможливо встановити належність цього договору та спадкового майна спадкодавцю.

Крім того, навіть у разі встановлення факту належності померлому правовстановлюючого документу (як наслідок, спадкового майна) нотаріус не буде мати можливості зареєструвати право власності у передбаченому чинним законодавством порядку, у зв`язку з тим, що на цей час такого правовстановлюючого документу як Договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, який посвідчує право власності, не існує. Окрім того, орган, з яким було укладено вказаний Договір станом на сьогодення ліквідований, а тому відсутня можливість внести виправлення до правовстановлюючого документу. Єдиним шляхом реалізації права на спадкування є звернення до суду за встановленням факту належності померлому правовстановлюючого документу та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, що розглядається судом у позовному провадженні.

Враховуючи вищевказане, встановлення факту належності померлому правовстановлюючого документу (як наслідок, спадкового майна) та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування можливе виключно у судовому порядку.

Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.

14.04.2025 року ухвалою суду вказану заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

25.04.2025 року до суду надійшла заява від представника позивача про усунення недоліків позовної заяви.

28.04.2025 року відкрито загальне позовне провадження.

08.08.2025 року зупинено провадження у справі до залучення правонаступників позивача, який помер.

25.11.2025 року провадження по цивільній справі було поновлено.

08.12.2025 року ухвалою суду заяву представника позивача адвоката Масалова П.В. про залучення правонаступників позивача, про зміну предмету позову було задоволено. Залучено до участі в справі правонаступників позивача ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду 15.01.2026 року підготовче провадження по даній цивільній справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивачів у судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься його заява про підтримання позовних вимог, в якій він просив розглядати справу за його відсутності, крім того зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, поважних причин неявки суду не надав, відзиву на позовну заяву не надавав. Заяви про розгляд справи за його відсутністю суду не надано.

Згідно ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Хаджибейського районного суду міста Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, у зв`язку із тим, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, суд, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі письмових матеріалів.

Згідно приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, враховуючи таке.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 24.03.1992 Серія НОМЕР_1 .

На час смерті був вдівцем, так як ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується виданим повторно свідоцтвом про смерть від 11.03.2025 Серія НОМЕР_2 .

У зареєстрованому шлюбі на момент смерті не перебував.

Факт родинних зв`язків між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтверджується свідоцтвом про народження від 01.10.1950 Серія НОМЕР_3 . Інших дітей у батька не було.

Після смерті ОСОБА_6 залишився житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який входить до складу спадкового майна (далі – житловий будинок).

Документом, що посвідчує право власності на житловий будинок є Договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, який був укладений гр. ОСОБА_6 з Житлово-комунальним відділом виконкому Іллічівської районної Ради депутатів трудящих м. Одеси та посвідчений П`ятою Одеською Державною нотаріальною конторою 06 жовтня 1960 року за реєстровим № 8314.

Підставою для укладення вказаного вище Договору стало рішення виконкому Іллічівської райради депутатів трудящих від 27.11.1959 № 1511 «Про відведення вільних земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво», відповідно до виписки з якого вбачається, що батьку відвели земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво за адресою (рос.) «Сурикова № 5а, Бл. Мельницы, ул б/н пл 514 кв.м. (пятьсот четырнадцать)» та запропоновано жилкомунвідділу оформити в установленому законодавством порядку договір забудови індивідуального житлового будівництва.

ОСОБА_6 була написана заява завідуючому Житлово-комунального відділу виконкому Іллічівської районної Ради депутатів трудящих м. Одеси від 06.10.1960 щодо видачі дозволу на перевірку побудованого ним будинку за висновком райвиконкома Іллічівського району, який закінчений на 96%, та дозволу на оформлення домової книги.

06 жовтня 1960 року Виконкомом Іллічівської райради депутатів трудящих гр. ОСОБА_6 був виданий дозвіл на право будівництва індивідуального жилого будинку у місті Одесі: 1960 році житловий будинок збудовано, 1990 році реконструйовано.

У житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , я зареєстрований, проживав усе життя разом зі своїм батьком, а також фактично проживаю там донині.

ОСОБА_5 є спадкоємцем за законом, який фактично прийняв спадщину, але не оформив свої спадкових прав.

На час смерті спадкодавця діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі – ЦК УРСР), який втратив чинність 01.01.2004 року у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України, тому, як зазначив у подальшому нотаріус, щодо спадкування застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року. Так, відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР син померлого відноситься до першої черги спадкування. Дії, що свідчать про прийняття спадщини визначені у ст. 549 ЦК УРСР – визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину, вступив у володіння спадковим майном, яке належало його батькові.

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане вище майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

11.02.2025 нотаріусом була відкрита спадкова справа за № 5/2025, про що свідчить довідка про склад спадкоємців від 13.03.2025 № 98/01-16 та Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 11.02.2025 № 80045874.

ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно матеріалів спадкової справи № 5/2025 щодо майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцями останнього є:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП – НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 .

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП – НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 .

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП – НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 .

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Частинами 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, за змістом вказаної норми, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. Отже, до прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Об`єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов`язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права.

Частиною першою статті 1297ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Статтею 1217 ЦК України передбачено спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Приписи ст. 1261 ЦК України встановлюють, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтями 1268,1269 ЦК України передбачено спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України передбачено спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна, як те передбачено ст. 1299 ЦК України.

У відповідності до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про внесення змін до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» від 09.08.2012 р. № 404, зареєстрованого в Мінюсті України 05.09.2012 р. за № 1538/21850 та набрав чинності з дня його офіційного опублікування не належать до самочинного будівництва для будинків садибного типу, дачних та садових будинків, зокрема: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» - житлові будинки, які побудовані до 05.08.1992 р. не потребують введення в експлуатацію, а відповідно до п. 3.1 «Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж», затвердженого Наказом Мінрегіонбуду № 95 від 19.03.2013 р. документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 р. індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно - є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Крім того, відповідно до Інструкції «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР» від 31.01.1996 р., затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31.01.1966 р., яка діяла до 13.12.1995 р. реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах. У випадках включення в міську (селищну) смугу сільських населених пунктів або у випадках їх перетворення в міста або селища міського типу : а) при наявності погосподарських книг сільської Ради депутатів трудящих, бюро технічної інвентаризації складає списки будинків та домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок був збудований ОСОБА_6 на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 06 жовтня 1960 року, посвідченого П`ятою Одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 8314. Земельна ділянка була відведена на підставі рішення виконкому Іллічівської райради депутатів трудящих від 27.11.1959 № 1511.

Судом встановлено, що у правовстановлюючому документі (Договорі від 06.10.1960) допущено помилку в написанні прізвища забудовника: замість вірного « ОСОБА_9 » зазначено « ОСОБА_8 ». Належність вказаного документа саме ОСОБА_6 підтверджується сукупністю досліджених судом доказів, а саме:

-архівними довідками та автобіографіями, де зазначена ідентична адреса проживання;

-записами у трудовій книжці та військовому квитку, де містяться виправлення прізвища на підставі паспортних даних, що кореспондуються з даними померлого;

-домовними книгами, де за адресою спірного будинку були зареєстровані особи з прізвищем « ОСОБА_9 ».

На момент смерті ОСОБА_6 (1992 рік) разом із ним постійно проживав та був зареєстрований його син – ОСОБА_5 (первісний позивач у справі).

Відповідно до положень ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину, оскільки вступив у володіння спадковим майном (проживав у будинку), однак юридично своїх спадкових прав не оформив та державну реєстрацію права власності за собою не здійснив.

ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час розгляду даної справи, ОСОБА_5 помер.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли права та обов`язки, що належали йому на момент смерті, зокрема право на оформлення та реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке він успадкував від батька, але не оформив документально.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є його дочки (правонаступники позивача): ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 .

Вказані спадкоємці прийняли спадщину, звернувшись до нотаріуса у встановлений законом строк, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 5/2025.

Нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину на спірний будинок через відсутність державної реєстрації права власності за спадкодавцем та наявність розбіжностей у написанні прізвища у правовстановлюючому документі 1960 року (Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії).

Враховуючи ліквідацію органу, що видав договір забудови, виправити помилку в позасудовому порядку неможливо. Також неможливо здійснити реєстрацію права власності за померлим у позасудовому порядку.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Вирішуючи спір, суд керується тим, що відносини спадкування регулюються нормами права, які діяли на час відкриття спадщини.

Щодо спадкування після смерті ОСОБА_6 (1992 рік), суд застосовує норми ЦК УРСР 1963 року. Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Судом встановлено, що ОСОБА_5 проживав разом із батьком на момент його смерті, а отже, фактично прийняв спадщину, ставши власником спадкового майна з часу відкриття спадщини, незалежно від факту державної реєстрації цього права.

Щодо спадкування позивачами після смерті ОСОБА_5 (2025 рік), суд застосовує норми ЦК України 2003 року. Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Щодо встановлення факту належності документа Суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в листі від 01.01.2012 «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», згідно з якою, якщо установа, що видала документ, ліквідована і виправити помилку неможливо, цей факт встановлюється судом. Наявні у справі докази (трудова книжка, військовий квиток, архівні дані) у своїй сукупності беззаперечно доводять, що Договір 1960 року належав саме ОСОБА_6 . Встановлення цього факту є необхідною передумовою для реалізації майнових прав позивачів.

Щодо визнання права власності на незареєстроване за життя спадкодавця майно.

Відповідач Одеська міська рада не надав відзиву, однак ключовим правовим питанням є можливість успадкування майна, право власності на яке не було зареєстроване за спадкодавцем у Державному реєстрі речових прав.

Суд враховує сталу судову практику Верховного Суду, зокрема висновки, викладені у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 359/11363/15-ц. Верховний Суд зазначив, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно». Якщо спадкоємець прийняв спадщину (як це зробив ОСОБА_5 після смерті батька), він набуває прав на неї. Відсутність реєстрації права власності за спадкодавцем, який набув майно правомірно за чинним на той час законодавством, не може бути підставою для позбавлення спадкоємців права на спадкування.

Також суд бере до уваги позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 675/2372/16-ц щодо єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель. Оскільки земельна ділянка була виділена ОСОБА_6 у 1959 році законно, і забудова здійснювалася на підставі дозволу, спірний будинок не є самочинним будівництвом.

Технічним паспортом від 20.03.2025 підтверджується, що будинок збудований до 05 серпня 1992 року. Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Інструкції БТІ, такі будинки не потребують процедури введення в експлуатацію. Право власності на них вважається набутим за фактом будівництва відповідно до законодавства, що діяло на той час (Указ Президії ВР СРСР від 26.08.1948).

Таким чином, ОСОБА_5 , прийнявши спадщину після батька, став законним володільцем будинку, але не встиг оформити документи. Це майнове право увійшло до складу його спадщини.

Позивачі (дочки ОСОБА_5 ) є його спадкоємцями першої черги, прийняли спадщину, а отже, набули право на спадкове майно. Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва через відсутність правовстановлюючого документа з вірним прізвищем та реєстрації, право позивачів підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання права власності.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

1.Факт належності правовстановлюючого документа ОСОБА_6 доведений.

2.Правомірність набуття будинку у власність родиною ОСОБА_9 підтверджена архівними документами та технічною документацією.

3.Позивачі є належними спадкоємцями, які прийняли спадщину, і мають право на визнання за ними права власності в рівних частках (по 1/4 за кожною) в порядку спадкування за законом.

Права позивачів порушені неможливістю оформити спадщину в нотаріальному порядку та підлягають судовому захисту на підставі ст. 16, 392, 1218 ЦК України.

Розподіл судових витрат

Позивачі не заявляли вимог про стягнення судових витрат з відповідача, тому судові витрати покладаються на позивачів.

На підставі ст. ст. 1217,1222, 1223, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 89, 259, 264, 265, 280, 282, 293, 315 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеської міської ради про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Встановити факт належності ОСОБА_6 Договору про надання у безстроковому користуванні земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на правах приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 , який був укладений з Житлово-комунального відділу виконавчого комітету Іллічівської районної Ради депутатами трудящих м. Одеси та посвідчений П`ятою Одеської Державною нотаріальною конторою від 06 жовтня 1960 року за реєстром № 8314.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності у рівних частках по 1/4 кожній в порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять: житловий будинок, позначений у технічному паспорті під літерою «А», загальною площею 149,0 кв.м., житловою 80,7 кв.м., будівель та споруд, позначених у технічному паспорті під літерою «Б» - котельня, під літерою «В» - літня кухня, під літерою «Г» - сарай, під літерою «Д» - дровник, під літерою «Е» - навіс, під літерою «Ж» - вбиральня, під № 1-3 - огороження, І - мостіння.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення суду підписано та складено 05.02.2026 року.

Суддя: О. С. Леонов

05.02.26