Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 03 лютого 2026 р.
Справа: №320/6021/24
Суддя: Ганечко Олена Миколаївна
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/6021/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 10.04.2023 № 262440018021 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Київ зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 03.07.1986, призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування починаючи з 03.04.2023 (з дати звернення та отримання права на призначення пенсії).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на протиправність рішення відповідача про відмову у зарахуванні до її трудового стажу, спірного періоду роботи, про який наявний відповідний запис у трудовій книжці, а також зазначила, що відповідачем не враховано те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 10.04.2023 № 262440018021 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи, зазначені у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , повторно розглянути її заяву про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційні скарги до розгляду в порядку письмового провадження на 04.02.2026 для спільного розгляду апеляційних скарг відповідачів.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги відповідача не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви було додано: паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, диплом про освіту, трудову книжку, довідку про підприємницьку діяльність, довідку про прийняття на навчання, військовий квиток.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у листі від 10.04.2023 № 262440018021 відмовило у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що відповідно до наданих документів стаж роботи складає 29 років 8 місяців 26 днів, що недостатньо для призначення пенсії.
При цьому, не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, оскільки перша сторінка не завірена печаткою підприємства, на якому заповнювалася трудова книжка.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії за віком протиправними, позивач звернулась з позовом до суду.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відсутність печатки підприємства на титульній сторінці, за умови оформлених належним чином усіх записів, не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи.
Натомість, відповідачі вважають вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк судом першої інстанції не було враховано того, що згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж позивачки становить 29 років 8 місяців 26 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. Жодних інших документів, підтверджуючих вищезазначені періоди роботи, передбачені Порядком № 637 ОСОБА_1 при зверненні за призначенням пенсії не надано.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 46 Конституції України, встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Згідно абзацу 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно норм ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до норм ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Згідно приписів ч. 4 ст. 26 Закону № 1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом ст. 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абз. 1 п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Водночас, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. У разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що відмовляючи у призначенні пенсії за віком відповідач вказав, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів до трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки записи внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутня печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Водночас, відповідачем при прийнятті такого рішення не було враховано, що записи щодо прийняття, переведення та звільнення з роботи, які містяться у трудовій книжці позивача містять номер та дату наказу, на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом особи, яка здійснила такий запис, та скріплені печаткою відповідного підприємства.
На момент заповнення трудової книжки позивача вперше, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція №162 ).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.
Пунктом 2.11 Інструкції № 162, встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією № 58, яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція № 162.
Окрім цього, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що трудова книжка позивача заповнена відповідно до Інструкцій № 162 та № 58, записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи та підстави звільнення, номери наказів та їх дати, посаду на якій працювала позивач та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи, проте відсутність печатки підприємства на титульній сторінці, за умови оформлених належним чином усіх записів, не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи, на чому цілком обґрунтовано наголосив суд першої інстанції.
Наведене, давало суду першої інстанції підстави для висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи позивача, що зазначений у трудовій книжці, а тому, рішення про відмову у призначенні пенсії не можна вважати обґрунтованим та правомірним, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову, зокрема, шляхом зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи, зазначені у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , повторно розглянути її заяву про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а доводи апеляційних скарг відповідачів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua