Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №640/15212/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/15212/21 Суддя (судді) першої інстанції: Батрак Інна Володимирівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Штульман І.В.

суддів: Оксененка О.М.,

Черпака Ю.К.,

при секретарі: Красновій О.Р.,

за участю: Отроди Т.Ю.,- представника МВС України, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бондаря Антона Вікторовича, Міністерства внутрішніх справ України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в місті Києві, Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бондар Антон Вікторович звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - ГУ МВС України у м. Києві, відповідач-1) про:

- визнання протиправною відмову Ліквідаційної комісії, що викладена в листі №1/192-Пд від 24 лютого 2021 року у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності;

- зобов`язання Ліквідаційної комісії нарахувати (призначити) та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому II групи інвалідності, відповідно до вимог Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження, вирішено провести розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-IX (далі - Закон №2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями, передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

15 квітня 2025 року матеріали адміністративної справи №640/15212/21 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу зазначену справу передано на розгляд головуючому судді Батрак І.В.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року справу №640/152121/21 прийнято до провадження судді Батрак І.В. та продовжено розгляд вказаної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року вирішено залучити у якості співвідповідача до участі в адміністративній справі Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач-2), розгляд справи розпочати спочатку. Встановлено відповідачу - 2 п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов з дня отримання копії цієї ухвали.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії МВС України в особі Департаменту фінансово-облікової політики щодо повернення без прийняття рішення заяви ОСОБА_1 від 06 січня 2021 року про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності. Зобов`язано МВС України в особі Департаменту фінансово-облікової політики повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 січня 2021 року про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду, відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року, прийняти відповідне рішення. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бондар А.В. (далі - апелянт-1), звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Апелянт-1 зазначає, що про рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року йому та його довірителю стало відомо з Єдиного реєстру судових рішень. Також, апелянт-1 вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, а отже судом першої інстанції безпідставно було зобов`язано відповідача-2 повторного розглянути заяву ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року, МВС України (далі - відповідач-2) звернулося до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Апелянт-2 вказує, що приписами Закону України "Про міліцію", Закону України "Про Національну поліцію", Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, підставою для відмови МВС України у погодженні висновку про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги слугував факт не залучення при проведенні медико-соціальної експертизи, представників закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії. Посилається на приписи Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03 грудня 2009 року, та наголошує, що вказане Положення передбачає спеціальні вимоги до проведення медико-соціальної експертизи колишнім працівникам міліції, зокрема залучення при проведенні медико-соціальної експертизи колишнім працівникам міліції представників закладів охорони здоров`я МВС України до складу комісії. Апелянт-2 вважає, що заяву ОСОБА_1 розглянуто уповноваженим на те органом (Департаментом охорони здоров`я МВС України) та на вказану заяву позивача надано вмотивовану відповідь.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Представником ГУ МВС України у м. Києві подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнято правомірно.

Адвокат Бондар А.В. заявив клопотання про апеляційний розгляд без його участі та позивача.

Представник Головного управління МВС України в м. Києві надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник Міністерства внутрішніх справ України у судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника МВС України, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг, мотивуючи це наступним.

З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 , капітан міліції, старший інспектор з адміністративної практики відділу ДАІ з обслуговування Святошинського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, проходив службу в органах внутрішніх справ з 11 вересня 1995 року по 17 лютого 2015 року.

06 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в м. Києві із заявою, у якій просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що він отримав захворювання, внаслідок чого втратив 70 відсотків професійної працездатності та отримав II групу інвалідності пов`язану з проходження служби в органах внутрішніх справ. До заяви додано: довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності від 06 січня 2021 року серії 12 ААА №038863; копію виписки з акта огляду МСЕК від 04 вересня 2020 року серії 12 ААБ №882537; копію виписки з акта огляду МСЕК від 12 серпня 2015 року серії АВ №0430852; копія паспорта; копію ідентифікаційного номера; свідоцтво про хворобу від 02 березня 2015 року №46.

22 січня 2021 року Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в м. Києві направлено до МВС України, а саме висновок та матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (лист №1/54-Нч) (а.с.31).

Листом від 17 лютого 2021 року №6226/15-2021 Директор Департаменту фінансово-облікової політики МВС України повернув матеріали до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у м. Києві, оскільки при проведенні медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучались, що унеможливило прийняття МВС України рішення за надісланими матеріалами (а.с.32).

Ліквідаційна ГУ МВС України в м. Києві листом від 24 лютого 2021 року №1/192-Пд повідомила про вказані обставини позивача (а.с.33).

Не погоджуючись з діями відповідача-1 щодо відмови, що викладена в листі №1/192-Пд від 24 лютого 2021 року, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бондар А.В. звернувся з даним позовом до суду за захистом прав та інтересів свого довірителя.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон №565-ХІІ) та постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850).

За приписами статті 23 Закону №565-ХІІ, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку №850, грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС України в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку №850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку №850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку №850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Водночас пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон №565-ХІІ.

За змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі №369/13187/17, від 28 березня 2019 року у справі №296/10138/16-а.

Дана позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02 березня 2021 року у справі №П/811/978/16, від 20 травня 2019 року у справі №295/3198/18, стосовно колишніх працівників міліції, в тому числі і Управління поліції охорони, яким встановлено інвалідність після набрання чинності Законом №580-VIII, тобто після 07 листопада 2015 року.

Отже, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених Законом №565-XII та Порядку №850.

Вичерпний перелік випадків, за яких позивачу може бути відмовлено у призначенні та виплаті спірної грошової допомоги, наведено у пункті 14 Порядку №850, за змістом якого призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Пунктами 8, 9 Порядку №850 передбачено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає Міністерству внутрішніх справ України в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Міністерство внутрішніх справ в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 означеного Порядку документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цього Порядку, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Отже, Порядком №850 чітко встановлено, що рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги приймає саме МВС України.

Судом першої інстанції встановлено, і це є правильним, що Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в м. Києві вчинено дії передбачені пунктом 8 Порядку №850, а саме скеровано до Міністерства внутрішніх справ України висновок та матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу (лист від 22 січня 2021 року №1/54-Нч).

При цьому, листом №1/192-Пд від 24 лютого 2021 року позивачу ОСОБА_1 повідомлено про те, що матеріали щодо призначення йому одноразової грошової допомоги, які були направлені до МВС України, повернуті на доопрацювання.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в м. Києві жодних протиправних дій щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності не вчинено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій вказаного відповідача є безпідставними.

Так, за правилами пункту 9 Порядку №850, МВС України за результатами розгляду поданих документів зобов`язане прийняти одне із двох рішень: про призначення грошової допомоги або про відмову у призначенні цієї допомоги, однак Департаментом фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України жодного із цих рішень не прийнято, натомість документи на призначення одноразової грошової допомоги повернуто на опрацювання.

При цьому, можливість повернення документів як таких, що не відповідають вимогам законодавства Порядком №850 не передбачена, а тому повернення Міністерством внутрішніх справ України документів позивача ОСОБА_1 без прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги суперечить зазначеним вище нормам.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №808/1866/16, від 19 вересня 2018 року у справі №530/1280/17, від 03 жовтня 2018 року у справах №361/7249/17, від 19 лютого 2019 року у справі №802/498/18-а, від 13 березня 2018 року у справі №822/2597/17, від 21 червня 2018 року у справі №822/31/18, від 28 серпня 2018 року у справі №804/6297/17, від 28 серпня 2018 року у справі №822/3475/17, від 7 вересня 2018 року у справі №357/9387/16-а, від 19 вересня 2018 року у справі №750/2250/17, від 19 вересня 2018 року у справі №530/1280/17, від 19 вересня 2018 року у справі №806/1200/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №369/13187/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №809/395/18, від 29 жовтня 2018 року у справі №806/881/18, від 14 листопада 2018 року у справі №821/182/18, від 11 грудня 2018 року у справі №379/497/17, від 31 січня 2019 року у справі №822/1883/18, від 20 лютого 2019 року у справі №822/1883/18, від 31 березня 2020 року у справі №824/1046/17-а та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21.

Оскільки відповідачем-2 не було прийнятого жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача, скерованої повторно на адресу відповідача-1, то, на думку колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій МВС України в особі Департаменту фінансово-облікової політики щодо повернення без прийняття рішення заяви ОСОБА_1 від 06 січня 2021 року про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

З приводу задоволення судом першої інстанцій вимог позовної заяви про зобов`язання МВС України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи з 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та доводів апеляційних скарг, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції правильно враховано правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до яких у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, в порушення пункту 9 Порядку №850, МВС України не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду заяви позивача ОСОБА_1 разом з висновком Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у м. Києві; матеріали про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку, а були повернуті без прийняття жодного рішення.

За таких обставин та враховуючи положення Порядку №850, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих працівником міліції для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги). Проте, у даному випадку таке рішення відповідачем - 2 не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку реалізації своїх повноважень.

Повернення ж документів за наслідками розгляду матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, не передбачено Порядком №850, а тому повернення МВС України документів позивача ОСОБА_1 до Головного Управління МВС України у м. Києві в особі Ліквідаційної комісії без прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги суперечить зазначеним вище нормам та може вважатися протиправною бездіяльністю.

Крім того, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 18 березня 2014 року у справі №21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі №21-484а13 та зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов`язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно належним чином захищено порушене право позивача, шляхом покладення на МВС України обов`язку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 із прийняттям відповідного рішення згідно з вимогами законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є обґрунтованими, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бондаря А.В. та представника Міністерства внутрішніх справ України не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не підлягають задоволенню.

Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бондаря Антона Вікторовича та представника Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі №640/15212/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Штульман

Судді: О.М. Оксененко

Ю.К. Черпак