Вирок від 04 лютого 2026 р. у справі №556/2995/25 — Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/2995/25

Номер провадження 1-кп/556/77/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2026

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю прокурора – ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Володимирець матеріали кримінального провадження №12025181230000151 від 07.07.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта середня-спеціальна, не одруженого, військовозобов`язаного, не працює, раніше не судимого,-

за ч.3 ст.286-1 КК України,-

в с т а н о в и в:

06.07.2025, в світлу пору доби приблизно о 19 год. 08 хв., ОСОБА_4 в порушення вимог Правил дорожнього руху, а саме: підпункту б) пункту 2.3, відповідно якого водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; підпункту а) пункту 2.9, відповідно якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння; пункту 12.1, відповідно якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; підпункту г) пункту 12.6, відповідно якого поза населеними пунктами на дорозі вказаної категорії дозволяється рух із швидкістю не більше 90 км/год., керуючи власним технічно справним транспортним засобом - автомобілем, марки «MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у салоні якого також перебував пасажир ОСОБА_6 , рухаючись автодорогою сполученням «Зелене-Воронки» при в`їзді у с. Воронки, Вараського району, Рівненської області, зі сторони с. Зелене, поза межами населеного пункту, зі швидкістю близько 100 км/год., що перевищує допустиму швидкість руху на автомобільних дорогах, і повинна становити не більше 90 км/год., діючи необережно, проявляючи кримінально протиправну недбалість, не переконавшись у безпеці свого подальшого руху, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і мав реальну можливість їх передбачити, проявив неуважність до дорожньої обстановки та неправильно її оцінив, не вибрав безпечну швидкість руху свого транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не врахував дорожню обстановку, не справився з керуванням автомобіля, внаслідок чого здійснив виїзд транспортного засобу за межі проїзної частини вправо по ходу руху на узбіччя дороги, де допустив подальше зіткнення автомобіля з деревом, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, від яких 14.07.2025 потерпілий помер.

Порушення ОСОБА_4 вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, який вимагає від водія під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху врахувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, знаходиться у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Таким чином, своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 суду пояснив, що 06.07.2025 він був на хрестинах у брата. Коли їхав додому, брат дав йому пляшку горілки, щоб відсвяткував, поскільки він за кермом не п`є. По дорозі додому підвозив потерпілого, з с. Зелене в с. Воронки. На в"їзді в с. Воронки сталося ДТП. Пам`ятає, що здійснював обгін автомобіля, машину розвернуло, вдарилися в дерево. Коли виліз з машини викликав швидку медичну допомогу і поліцію. Взяв з машини пляшку горілки, вилив трохи на руку, яку поранив, решта випив, щоб зняти стрес.

Вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнає, розкаюється у скоєному. Не згідний з кваліфікацією злочину, оскільки спиртні напої вживав після ДТП.

Потерпіла ОСОБА_7 надала суду заяву, якою посвідчила, що не має до обвинуваченого жодних вимог (ні моральних, ні матеріальних). Просить призначити ОСОБА_4 покарання, без реального позбавлення волі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 ствердив, що 06.07.2025 вони були на хрестинах у брата обвинуваченого. ОСОБА_4 спиртні напої не вживав, а потім поїхав додому.

Аналогічні покази дала суду і свідок ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що обвинувачений його рідний брат. 06.07.2025 останній був у них на хрестинах. Спиртні напої не вживав, так як був за кермом. Коли брат їхав додому, дав йому пляшку горілки, щоб вдома відсвяткував. Потім вже бачив обвинуваченого на місці ДТП, у швидкій медичній допомозі.

Аналогічні покази дала суду і свідок ОСОБА_11 . Обвинувачений на хрестинах не пив.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що 06.07.2025, близько 19 год., він був в с. Воронки, біля магазину. Йому зателефонували, сказали, що сталося ДТП. Коли приїхав на місце пригоди, бачив як обвинувачений вийшов з машини, взяв пляшку горілки, відкрив її і випив. Потерпілий був в автомобілі. Потім приїхала швидка медична допомога і поліція.

Крім визнання своєї вини у вчиненні ДТП самим обвинуваченим, показів свідків, винність ОСОБА_4 стверджується також:

-

- Витягами з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025181230000151 від 07.07.2025, за фактом вчинення 06.07.2025, приблизно о 19 год. 20 хв. ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, ч.3 ст.286-1 КК України.

-Протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 06.07.2025 - ділянки автодороги по вул. Центральна, с. Воронки, при виїзді в сторону с. Зелене, з фототаблицями до протоколу огляду; схемою дорожньо-транспортної пригоди від 06.07.2025 ;

-Згідно Висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №42, складеного о 22 год 10 хв. 06.07.2025, ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп`яніння (1,39 ‰)

-Протокол огляду трупа від 14.07.2025;

-Згідно Висновку експерта №767 від 28.08.2025, при проведенні 14.07.2025 судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6 були встановлені такі тілесні ушкодження: тупа травма грудей і живота у вигляді крововиливів в тканину легень. субкапсулярних тріщин правої долі печінки, ушкоджень шлунку та селезінки (з ознаками проведеного оперативного втручання з видаленням селезінки та ушиванням ушкодження шлунку), крововиливів в ворота нирок і серповидну зв`язку печінки, синців у підлопаткових ділянках; закрита черепно-мозкова травма у вигляді крововиливів під м`яку мозкову оболонку, лінійного перелому потиличної кістки, переломів кісток носа та нижньощелепної кістки зліва, рани у тім`яній ділянці зліва, синців та саден в ділянці голови з крововиливами у підлягаючі м`які тканини, відкритий уламковий перелом обох кісток правого передпліччя у середній третині; закритий уламковий перелом лівої променевої кістки у її нижній третині; рана, чисельні синці та садна на руках; травма тазу у вигляді переломів верхніх гілок лонних кісток, перелому даху правої вертлюгової западини, перелому крижової кістки справа, синців в проекції правого кульшового суглобу та на правій сідниці: синець в ділянці правої стопи.

Всі вищевказані тілесні ушкодження спричинені прижиттєво, незадовго до госпіталізації ОСОБА_6 06.07.2025 року у КНП Володимирецька ВЛ, шо підтверджується описаними у медичній карті № 19627(25) клінічними даними, а також встановленими морфологічними властивостями ушкоджень на час розтину трупа (поверхнею саден, забарвленням синців і крововиливів, відсутністю ознак консолідації (зрощення) в краях переломів тощо). Види ушкоджень (садна, синці, крововиливи, переломи тощо) свідчать про їх спричинення значною за силою дією тупих предметів (поверхонь). Множинність, масивність та різноманітний характер ушкоджень, наявність ознак різкого загального струсу тіла у вигляді крововиливів у фіксуючо-підвішуючий апарат внутрішніх органів (в корені легень, зв`язки печінки, ворота нирок тощо), в сукупності, свідчать про те, що в даному випадку мала місце транспортна травма і, загалом, такі ушкодження цілком могли утворитись під час дорожньо-транспортної пригоди 06.07.2025 року за вказаних у наданій постанові обставин, а саме зіткненні автомобіля з перешкодою (деревом) з наступним травмуванням пасажира ОСОБА_6 до частин салону автомобіля внаслідок інерційного зміщення тіла.

Отримані ОСОБА_6 внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди травматичні зміни, в даному випадку, розглядаються в єдиному механізмі виникнення і за ступенем тяжкості кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження (за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення).

Смерть ОСОБА_6 настала внаслідок отриманої поєднаної травми грудей і живота з ушкодженнями легень та органів черевної порожнини (селезінки, шлунку, які в своєму клінічному протіканні супроводжувались розвитком гнійно-септичних явищ в грудній і черевній порожнинах (розлитого гнійно-фібринозного перитоніту (запальний процес очеревини), двобічна плевропневмонія) та ускладнились поліорганною недостатністю, що і стала безпосередньою причиною смерті. Це підтверджується встановленим під час розтину трупа характером травмування органів грудної і черевної порожнини, наявністю виразних явищ гнійно-фібринозного перитоніту та плевропневмоній тощо, наведеними у медичній карті № 19627(25) даними клінічного спостереження за час перебування потерпілого 07-14 липня 2025 року на лікуванні у КП «РОКЛ ім. Ю. Семенюка» РОР, а також результатами мікроскопічного дослідження вилучених з трупа шматочків внутрішніх органів.

Таким чином між отриманою ОСОБА_6 внаслідок дорожньо-транспортною пригодою травмою грудей і живота та настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

-Картою виїзду швидкої медичної допомоги №297А06072025 від 06.07.2025 с. Воронки, привід до виклику - ДТП;

-Згідно Висновку судово-токсилогічної екпертизи №1322 від 24.09.2025, в наданій на дослідження крові ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 виявлено етиловий спирт, концентрація якої становить 1,52‰.

-Як зазначено у Висновку експерта №СЕ-19/118-25/12577-ІТ від 15.09.2025, нa момент проведення експертного дослідження гальмова система автомобіля MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 перебувала в працездатному стані, система рульового керування перебувала в стані повної відмови. Несправності, які стали причиною повної відмови системи рульового керування автомобіля MERCEDES-BENZ (номерний знак НОМЕР_1 ) виникли під час даної дорожньо-транспортної пригоди.

-Протоколом проведення слідчого експерименту від 14.08.2025, де ОСОБА_4 показав та розповів про обставини вчинення ним 06.07.2025 дорожньо-транспортної пригоди.

-Згідно Висновку судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди №СЕ-19/118-25/13083-ІТ від 12.09.2025, у дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, водій автомобіля, марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_4 з технічної точки зору, повинен був діяти згідно технічних вимог п. 12.1 та 12.6 (г) Правил дорожнього руху. У заданій дорожньо-транспортній ситуації, в діях водія автомобіля, марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_4 вбачаються невідповідність вимогам п. 12.1 та 12.6 (г) Правил дорожнього руху, при чому невідповідає вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

-Протоколом огляду місця події від 15.09.2025, де проведено візуальний огляд автомобіля, марки «MERCEDES-BENZ», номерний знак НОМЕР_1 , з наявними механічними пошкодженнями, які утворилися внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Передбачених процесуальним законом підстав для визнання вище наведених доказів неналежними або недопустимими суд не вбачає.

Разом з тим, на переконання суду, кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч.3 ст. 286-1 КК України не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду, виходячи з наступного.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вказував на те, що під час вчинення ДТП не перебував в стані алкогольного сп`яніння,був тверезий. Спиртні напої вживав після дорожньо - транспортної пригоди. Даний факт підтвердили, допитані в судовому засіданні свідки.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 в судовому засіданні щодо обставин вчинення кримінального правопорушення є чіткими та такими, що об"єктивно відображають обставини події, а саме, що він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

При цьому, будь яких доказів на спростування вище вказаних пояснень обвинуваченого прокурор не надав.

Аналіз вказаних стороною обвинувачення доказів, на підтвердження вини обвинуваченого, в їх сукупності, не доводить поза розумним сумнівом тієї обставини, що ОСОБА_4 в момент дорожньо-транспортної пригоди перебував в стані алкогольного сп`яніння.

Диспозиція ст. 286-1 КК України сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

Зокрема, у відповідності до диспозиції ч.3 ст.286-1 КК України, відповідальність за цією частиною статті настає за діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

Таким чином, поряд з іншими обставинами вчиненого злочину, для кваліфікації дій особи за вказаною статтею підлягає доказуванню факт перебування обвинуваченого в момент вчинення злочину у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину (Постанови Верховного Суду у справах №:187/686/15-к від 15.11.2018; № 264/5873/15-к від 21.02.2019; 712/13435/16-к від 06.12.2018). Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння (Постанови Верховного Суду у справах №:688/788/15-к від 04.07.2018; №335/5044/16-к від 29.01.2019). Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Статтею 17 КПК України визначено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Закріплений у ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи (Постанови Верховного Суду у справах №335/5044/16-к від 29.01.2019, №688/788/15-к від 04.07.2018, №749/1031/21 від 01.02.2024).

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Європейський суд з прав людини у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року вказував, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Лише таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Згідно з ч.1 ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Про це також йдеться у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 року (п.146), де Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

З урахуванням викладеного, аналізуючи надані докази, суд приходить до висновку, що об`єктивних, послідовних, достатніх, належних та допустимих доказів перебування ОСОБА_4 в стані алкогольного сп`яніння в момент вчинення злочину та відповідно порушення ним підпункту "а" п. 2.9 Правил дорожнього руху під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди, стороною обвинувачення не надано.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно з п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду№ 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз`яснено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність. Додержуючись вимог КПК України, суд повинен навести у вироку мотиви зміни в суді пред`явленого підсудному обвинувачення. При наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин ніж той, за яким було пред`явлено обвинувачення, суду належить обґрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи підсудного за тим обвинуваченням, яке йому було пред`явлено.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що кримінально-правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 , що викладена в обвинувальному акті за ч.3 ст. 286-1 КК України не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду кримінального провадження, та за відсутності кваліфікуючої ознаки - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, дії ОСОБА_4 слід перекваліфікувати на ч. 2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Отже, оцінивши в сукупності дослідженні по справі докази, суд вважає винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 встановленою і його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

При обранні міри покарання обвинуваченому, суд, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КПК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінальних покарань» врахувує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання та вимоги ч.2 ст.5 КК України відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст.12 КК України вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України – є тяжким злочином, з необережною формою вини.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно ст.66 КК України, є щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, відшкодування шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

На підставі викладеного, враховуючи обставини вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне, призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, визначеної ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, при призначенні покарання, суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування.

У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від 24 травня 2018 року, Верховний суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання або призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК України.

Слід також вказати, що у кримінальних провадженнях №654/763/17 у постанові від 24 жовтня 2018 року, №346/356/18 у постанові від 12 лютого 2019 року, №166/937/16-к у постанові від 26 квітня 2018 року, №125/1133/17 у постанові від 29 січня 2019 року, Верховний суд прийшов до висновку, що навіть за умови вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у судів були підстави для застосування правових приписів ст.75 КК України та звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України» від 12 січня 2012 року (Заява № 36650/03), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу ОСОБА_4 , який є особою молодого віку, до кримінальної відповідальності притягується вперше, вину у вчиненні ДТП визнав, щиро розкаюється у скоєному, має міцні соціальні зв"язки, за місцем свого проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, потерпіла претензій не має, просить не призначати покарання, пов"язане з позбавленням волі, відшкодування шкоди, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання із випробуванням на підставі ст.75 КК України, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

А Конституційний Суд України в своєму рішенні від 2 листопада 2004 року у справі № 15-рп/2004 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Таким чином, покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з позбавленням права керувати транспортними засобами, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч.1ст. 55 КК України, додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності".

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, слід зазначити, що санкція ч.2 ст.286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 у справі №361/2704/16-к, провадження №51-358км18.

В постанові Третьої судової палати ККС ВС від 15.01.2020 у справі 161/537/18, провадження № 51-4055км19, Суд вказав, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Також колегія суддів зазначила, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_13 слід призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки.

Також у відповідності до ст.ст.122, 124, 126 КПК України, підлягають відшкодуванню за рахунок обвинуваченого судові витрати, понесені у даному кримінальному провадженню стороною обвинувачення на залучення експертів, згідно ст.124 КПК України.

Окрім того, за приписами ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Оскільки, на підставі ст.77 КК України, додаткове покарання у вигляді конфіскації майна не застосовується при звільненні від відбування покарання з випробуванням, а тому, суд на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України скасовує арешт, накладений ухвалою слідчого судді Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 серпня 2025 року.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 обирався у виді домашнього арешту. Строк дії ухвали про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту закінчився 27 листопада 2025 року. Підстав для вирішення питань пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого до набрання вироком законної сили немає з огляду на відсутність таких клопотань в учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Питання про речові докази, вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 100, 124, 128, 174, 368, 370, 373-374, 376 КПК України, суд,-

УХ В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді - 4 (чотирьох) років позбавлення волі, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки;

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання, з випробуванням, з трьохрічним іспитовим строком.

Згідно п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_4 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу стосовно ОСОБА_4 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експертів для проведення експертиз під час досудового розслідування в загальній сумі 7131 (сім тисяч сто тридцять одна) гривня 20 копійок.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 серпня 2025 року на автомобіль, марки «MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 .

Речові докази:

-автомобіль, марки «MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 повернути власнику - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

-карту пам`яті MicroSD, об`ємом 32GB, марки «goodram» з індикаційним номером FY32G38A804, яку упаковано до паперового конверту та опечатано, зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику обвинуваченого та прокурору. Копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам, які не були присутні в судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_1