Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №541/2152/24 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/2152/24

Номер провадження 2/541/38/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 січня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді – Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання – Ніколаєнко М.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Жаги Е.Г.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Шестакова О.В.,

розглянувши цивільну у справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю,

в с т а н о в и в:

12 червня 2024 року до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області звернувся представник позивача – адвокат Жага Е.Г., з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю. Обґрунтовуючи свої вимоги, представник позивача зазначив, що з 2006 року між сторонами склалися близькі стосунки, а з 2012 року вони почали спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки.

Під час спільного проживання, 07 листопада 2013 року, сторонами було спільно придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за вищевказаною адресою, право власності на який зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 за спільною згодою сторін. Будинок потребував ремонту, у зв`язку з чим позивач та відповідач за рахунок спільних коштів та спільної праці здійснили його капітальне облаштування, зокрема заміну вікон і дверей, проведення внутрішніх ремонтних робіт, облаштування системи опалення, даху, побудову гаража, літньої кухні, огорожі, придбання побутової техніки та меблів.

Позивачка мала у власності квартири, частина яких була продана у 2017 році, а отримані кошти вкладені у придбання та облаштування спірного будинку, що підтверджується договорами купівлі-продажу та платіжними документами. Під час спільного проживання сторони мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, разом оплачували комунальні платежі, витрати на утримання будинку, ремонт, харчування та відпочинок.

Сторони проживали як сім`я, що може бути підтверджено показаннями сусідів і свідків, спільним користуванням майном, взаємною турботою один про одного, спільним лікуванням, веденням спільного господарства та іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Починаючи з вересня 2023 року між сторонами виник конфлікт щодо прав на спірне домоволодіння, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду за захистом свого порушеного права. Враховуючи, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а спірне майно було набуте за час такого спільного проживання за спільні кошти, позивач просить суд встановити факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнати спірний житловий будинок об`єктом спільної сумісної власності сторін. Окрім того, просила суд викликати в судове засідання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13.06.2024 року вищезазначену позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с. 85, том 1).

27.06.2025 на адресу суду від представника позивача адвоката Жаги Е.Г. надійшла квитанція про доплату судового збору (а.с. 87-88, том 1).

Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01.07.2024 року відкрито провадження у справі з правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 92, том 1).

25.07.2024 на адресу суду від представника позивача адвоката Жаги Е.Г. надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просив заборонити відповідачу ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії пов`язані з реєстрацією права власності та інших речових прав щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 105-108, том 1).

У свою чергу, 26.07.2024, представник відповідача адвокат Доброчинська А.С. подала заперечення щодо заяви про забезпечення позову, вказувала що заявником на обґрунтування заяви не надано будь-яких доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування забезпечення позову, а лише вказані припущення. Посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви, тому просила відмовити в задоволенні заяви (а.с. 115-119, том 1).

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду від 29 липня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 , адвоката – Жаги Е.Г. про забезпечення позову було задоволено та заборонено ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії пов`язані з реєстрацією права власності та інших речових прав щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 124-125, том 1).

05.09.2024 на адресу суду від представника відповідача – адвоката Шестакова О.В. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю. Представник відповідача вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач ОСОБА_2 категорично не погоджується з твердженнями позивачки про проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період, що має правове значення для набуття спірного майна. Між сторонами у різні періоди існували особисті, дружні та періодичні стосунки, однак вони не мали характеру фактичних шлюбних відносин, оскільки сторони не проживали постійно разом, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та не набували майно спільною працею. Домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , було придбане відповідачем 07.11.2013 року виключно за його особисті кошти, отримані від продажу належної йому квартири в м. Харкові. На момент придбання спірного майна позивачка ОСОБА_1 з відповідачем однією сім`єю не проживала, фінансової участі у придбанні майна не брала, спільного господарства з ним не вела, що виключає можливість застосування положень ст. 74 Сімейного кодексу України. Докази, надані позивачкою, не підтверджують наявності між сторонами фактичних шлюбних відносин у юридично значущий період. Фотографії, поїздки, подарунки, окремі побутові епізоди чи банківські операції самі по собі не свідчать про проживання однією сім`єю. Таким чином, позивачкою не доведено сукупності обставин, необхідних для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а також відсутні будь-які правові підстави для визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю сторін. З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 , на думку представника відповідача, є надуманим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі (а.с. 1-9, том 2).

09.09.2024 на адресу суду надійшла заява представника відповідача адвоката Шестакова О.В. про виклик свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с. 171-172, том 2).

15.10.2024 на адресу суду надійшла заява представника відповідача адвоката Шестакова О.В. про виклик свідка ОСОБА_15 (а.с. 179-180, том 2).

Ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 183, том 2).

20.11.2024 на адресу суду надійшла заява представника відповідача адвоката Шестакова О.В. про виклик свідка ОСОБА_16 (а.с. 201-202, том 2).

Допитані у судовому засіданні 20.11.2024 свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надали узгоджені між собою показання, якими підтвердили факт тривалого спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 2017 року, у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . З показань свідків вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільний побут, мешкали разом на постійній основі, а їхні взаємини мали характер стабільних сімейних відносин, притаманних подружжю. Свідки зазначали, що оточуючі сприймали їх саме як чоловіка та жінку, які проживають однією сім`єю, підтримують спільне господарство та перебувають у близьких особистих стосунках.

Свідок ОСОБА_7 додатково пояснила, що до моменту остаточного переїзду до м. Миргород ОСОБА_1 та ОСОБА_2 періодично приїжджали до вказаного будинку з м. Харків, що свідчить про поступове формування їхнього спільного місця проживання та намір надалі постійно мешкати разом саме у цьому житловому будинку.

Свідок ОСОБА_6 у своїх показаннях вказала, що житловий будинок, у якому згодом проживали сторони, був придбаний відповідачем ОСОБА_2 у 2014 році, тобто до початку спільного проживання сторін, що також підтверджує обставини набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що після придбання житлового будинку ОСОБА_2 здійснював у ньому ремонтні роботи, які тривали до моменту переїзду позивачки ОСОБА_1 , що свідчить про приведення будинку у придатний для спільного проживання стан.

Крім того, у судовому засіданні 16.04.2025 були допитані свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , які також підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, узгоджуючи свої показання з раніше допитаними свідками. Зокрема, свідок ОСОБА_12 пояснив, що на прохання ОСОБА_2 він підшукав йому житловий будинок, який відповідач придбав у 2012-2013 роках. При цьому свідок зазначив, що на момент придбання будинку ОСОБА_2 ще підтримував стосунки зі своєю колишньою жінкою, тоді як позивачка ОСОБА_1 з`явилася у його житті лише у 2017 році. Свідок ОСОБА_12 також підтвердив, що особисто допомагав ОСОБА_2 у проведенні ремонтних робіт у будинку, що підтверджується показаннями інших свідків та свідчить про активне облаштування житла для подальшого проживання. Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_15 проводили ремонт в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в 2015 році. Окрім того, в 2016 році вони будували гараж на території вказаного домоволодіння.

У подальшому, в судовому засіданні 16.09.2025 було допитано свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . У наступному засіданні 22.10.2025 було допитано свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_11 . Які також підтверджували факт того, що позивач та відповідач проживали разом у м. Харкові та в подальшому в м. Миргород. Свідок ОСОБА_17 , яка є донькою позивачки, стверджувала, що її мати та ОСОБА_2 проживали як сім`я, до переїзду в м. Миргород, відповідач жив на квартирі ОСОБА_1 . Разом з тим позивач та відповідач вели спільне господарство в м. Миргород, проводили ремонтні роботи на території даного домоволодіння тощо. Інші свідки вказували на те, що відповідач проживав в своїй квартирі самостійно, періодично бачився з ОСОБА_1 та іншими знайомими жінками.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Жага Е.Г. підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Шестаков О.В., вимоги позову не визнавала, посилаючись на підстави зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

З цього законодавчо сформульованого поняття сім`ї випливає, що ознаками сім`ї є, зокрема, спільне проживання, спільний побут та ведення спільного господарства.

В пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 зазначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 починаючи з 2006 року з перервами виникали близькі відносини, що визнаються сторонами по справі.

07 листопада 2013 року ОСОБА_2 , згідно договору купівлі-продажу, набуто право власності на житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та в цілому складається з: житлового будинку А-1, житловою площею 31,6 кв. м, загальною площею 53,9 кв. м, погріба б, сараю Б, вбиральні Г, споруд № 1-5, розташованого на приватизованій земельній ділянці площею 0,0593 га, кадастровий номер 5310900000:50:004:0137 (а.с. 13-14, том 2).

Того ж дня, 07 листопада 2013 року, ОСОБА_2 було придбано земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,0593 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5310900000:50:004:0137, що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2013 (а.с. 15-16, том 2).

В подальшому відповідачем ОСОБА_2 було укладено договори із підприємствами, які надають комунальні послуги у м. Миргород та розпочато ремонт будинку, а саме осучаснення системи опалення, заміни радіаторів опалення, підлоги, вікон, покриття даху тощо. Дані факти підтверджуються наданими до суду копіями договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 25.11.2013 (а.с. 17-18, том 2), договору №10194 про користування електричною енергією від 26.11.2013 (а.с. 19-20, том 2), типового договору №1772 про надання населенню послуг з газопостачання від 02.12.2013 (а.с. 21-23, том 2), будівельного паспорту на будівництво зблокованої будівлі гаражу та господарчого сараю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24-32, том 2) та іншими платіжними документами та виписками по банківських рахунках (а.с. 33-150, том 2).

З аналізу положень частини другої статті 3 та статті 74 Сімейного кодексу України вбачається, що для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу вирішальним є не формальний характер їхніх стосунків, а наявність сукупності об`єктивних ознак сімейних відносин, зокрема: постійного спільного проживання, ведення спільного побуту, наявності взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, а також сприйняття таких осіб оточенням як сім`ї.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постановах від 03.07.2019 у справі №554/8023/15-ц, від 22.08.2018 у справі №644/6274/16-ц, від 15.08.2019 у справі №588/350/15), для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд повинен встановити сукупність ознак, а саме: спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільні витрати та взаємні права й обов`язки, притаманні подружжю. Окремі епізоди спілкування, інтимні стосунки, спільний відпочинок або періодичне перебування разом самі по собі не є достатніми для такого висновку.

У свою чергу, згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто, істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто, значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого – невласника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у фактичних шлюбних відносинах, як про це стверджує сторона позивача, а саме у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого – невласника майна. Тобто, вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у спірний період, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Вирішення питання про те, чи є збільшення цінності майна істотним, відноситься до компетенції суду. Проте питання цінності будинку та здійснених щодо нього поліпшень, зокрема, до та після їх здійснення (в тому числі у відсотковому значенні), вирішується, зокрема шляхом проведення відповідної експертизи, оскільки потребує спеціальних знань.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, що підтверджували б істотне збільшення вартості житлового будинку внаслідок її особистих затрат, про призначення у даній справі відповідної експертизи клопотань не заявляла, відповідних експертних висновків суду не надала.

Подані позивачем копії товарних чеків №МИР-32258120 від 10.09.2019, №МИР-40090483 від 22.09.2020, №МИР-51732645 від 24.11.2021 та інших, копії скриншотів грошових переказів, копії виписок по банківському рахунку, якими підтверджується замовлення позивачем та оплата будівельних та інших матеріалів для будинку, такими доказами не являються та не підтверджують істотне збільшення вартості спірного нерухомого майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат позивачки та відповідача (а.с. 21-41, том 1).

З матеріалів справи та наданих свідками показань вбачається, що твердження позивачки ОСОБА_1 про проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю з 2012 року не знайшли належного та допустимого підтвердження. Надані позивачкою докази за цей період не свідчать про її постійне проживання з відповідачем, ведення спільного господарства чи наявність спільного бюджету. Навпаки, з досліджених судом доказів убачається, що до 2017 року позивачка постійно проживала у місті Харкові, мала окреме житло та самостійно вела побут, тоді як відповідач проживав у місті Миргороді. Такі обставини свідчать про відсутність у сторін до 2017 року усталених сімейних відносин у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17 (провадження №61-46210св18) сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №61-5296св19) показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15 (провадження №61-30273св18) спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18) сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц зроблено такі висновки:

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК) (п. 41).

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (п. 43).

В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (п. 44).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (п. 70).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21).

З наведених обставин справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу їй необхідно для визнання за нею права власності на частину житлового будинку загальною площею 53,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , так як вказаний будинок був відремонтований в період спільного проживання з відповідачем, і відповідно є об`єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 .

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що вказаний житловий будинок був відремонтований та облаштований за рівнозначним залученням коштів позивача та відповідача. Також матеріали справи не містять даних на підтвердження факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю між вказаними особами до 2017 року. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Таким чином, вказані позивачем обставини та надані нею докази не можуть однозначно свідчити про те, що між нею та ОСОБА_2 склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Суд звертає увагу на фотокартку, долучену стороною позивачки, датовану 29 січня 2017 року, на якій зафіксовано значний обсяг особистих речей та багажу позивачки, перевезених до домоволодіння відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .

Зміст та характер зображеного на вказаній фотокартці свідчать не про тимчасове перебування чи короткостроковий візит, а саме про остаточний переїзд позивачки з міста Харкова до місця постійного проживання відповідача. Цей доказ узгоджується з показаннями свідків та іншими доказами у справі, які підтверджують, що саме з 2017 року сторони почали проживати разом, вести спільний побут та сприймалися оточуючими як сім`я.

Водночас, суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої при вирішенні питання про правові наслідки фактичних шлюбних відносин визначальним є період набуття спірного майна (постанова від 30.10.2019 у справі №643/6799/17). Оскільки спірне домоволодіння було набуте відповідачем 07.11.2013 року, тобто до встановленого судом періоду фактичного проживання сторін однією сім`єю, правові підстави для визнання цього майна спільною сумісною власністю відсутні.

У сукупності зазначені обставини дають суду підстави дійти висновку, що між сторонами фактичні сімейні відносини без реєстрації шлюбу виникли саме з 29 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 29 січня 2017 року, оскільки такий факт має самостійне юридичне значення. Його встановлення є необхідним для забезпечення позивачці можливості подальшого судового захисту її прав, зокрема щодо звернення до суду з вимогами про компенсацію витрат, які, за її твердженням, були понесені під час спільного проживання сторін.

При цьому встановлення такого факту саме по собі не вирішує майнових спорів між сторонами та не створює для відповідача жодних автоматичних майнових обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню з 29 січня 2017 року. У задоволенні позовної вимоги щодо визнання домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю, слід відмовити з підстав її недоведеності.

Керуючись ст.ст. 12-13, 76-78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю – задовольнити частково.

Встановити факт проживання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харків, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем м. Коломак Харківської області, проживаючим за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2017 року по2022 рік.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо визнання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті на підставі ухвали суду від 29 липня 2024 року у виді заборони ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії пов`язані з реєстрацією права власності та інших речових прав щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Суддя О. А. Городівський