Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №552/7634/25 — Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/7634/25

Провадження № 2/552/356/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

27.01.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Яковенко Н.Л.,

секретаря судового засідання Резніченко О.С.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу № 552/7634/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання поширеної інформації недостовірною, спростування поширеної інформації, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 08.09.2025 звернувся в Київський районний суд м. Полтави з позовом до ОСОБА_2 визнання поширеної інформації недостовірною, спростування поширеної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області, а відповідач ОСОБА_2 поширила щодо нього неправдиву інформацію.

Вказував, що ОСОБА_2 , зверталася з заявами до Департаменту стратегічних розслідувань України, Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області, Департаменту внутрішньої безпеки України, Полтавського управління Департаменту внутрішньої безпеки, до начальника ГУНП в Полтавській області, лінію «102», Державного бюро розслідувань, в яких вказувала, що ОСОБА_1 використовує свої можливості як працівник правоохоронного органу в своїх корисливих цілях, організував певне угрупування, влаштовує провокації, штучно створює докази вини, за це отримує підвищення до служби.

Вважає, що надана ОСОБА_2 інформація є неправдивою.

Позивач зазначав, що за заявами відповідача відносно нього було ініційоване службове розслідування, за результатами якого комісія дійшла висновку що фактів неправомірних дій не встановлено.

Вважає, що події вплинули на його подальше проходження служби, був вимушений пояснювати колегам ситуацію, доводити, що викладена ОСОБА_2 інформація не відповідає дійсності.

В своїй заяві ОСОБА_1 просив визнати неправдивою інформацію, поширену ОСОБА_2 , а саме:

-що організував певне угрупування, яке діє всупереч нормам моралі;

-що як працівник правоохоронного органу, отримуючи інформацію про наркозалежних осіб, влаштовує провокації, або «підстави» та в подальшому відповідну особу притягує до відповідальності;

-що штучно створює докази вини, провокації злочинів та за це отримує підвищення по службі;

-що має намір заволодіти квартирами, використовуючи службові повноваження;

-що 19.07.2024 стосовно неї було вчинено провокацію злочину;

-що особисто та за участі колеги умисно та активно створює перешкоди суду для об`єктивного розгляду кримінального провадження, в якому є обвинуваченою.

Також в своїй заяві просив зобов`язати відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію та стягнути з відповідача на нього користь моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 18.09.2025 відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження і призначено судове засідання з розгляду справи по суті.

Відповідач ОСОБА_2 08.10.2025 подала до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що дійсно зверталася та буде звертатися до правоохоронних органів з повідомленнями про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень. Заяви та скарги продає виключно до правоохоронних органів, використовуючи своє конституційне право. В задоволенні позовних вимог просила відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав подану до суду позовну заяву, посилаючись на викладені в ній обставини.

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, які зазначені в поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши позивача, відповідача та представника відповідача, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, відповідач ОСОБА_2 20.08.2025 зверталася з повідомленням до служби 102 про те, що 22.08.2025 в м. Полтава по вул. Великотирновська працівник поліції Бабенко у сина ОСОБА_4 , колишній наркозалежний, забрав посвідчення «Учасник сайту замінної терапії».

Також встановлено, що ОСОБА_2 зверталася до Державного бюро розслідувань, ТУ ДБР розташоване у місті Полтаві, Начальника ГУНП в Полтавській області з заявою від 23.08.2025, в якій просила прийняти та зареєструвати заяву про вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_2 зверталася з заявою від 23.07.2025 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якій просила провести перевірку викладених нею фактів та вжити заходів до притягнення до відповідальності оперуповноваженого УКР ГУНП в Полтавській області Бабенка Артема.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не оспорювала ту обставину, що з відповідними заявами дійсно зверталася та викладала зазначені в них факти.

Звертаючись до суду з даним позовом та обираючи на власний розсуд спосіб захисту свого права, позивач ОСОБА_1 просить визнати недостовірною інформацію, яку зазначала ОСОБА_2 в своїх заявах та зверненнях, поданих про правоохоронних органів, в яких просила внести відомості за її заявою до ЄРДР та вирішити питання про притягнення позивача до встановленої законодавством відповідальності.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).

Вирішуючи питання про визнання зазначеної в позовній заяві інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заяви відповідача ОСОБА_2 20.08.2025 до служби 102; до Державного бюро розслідувань, ТУ ДБР розташоване у місті Полтаві, Начальника ГУНП в Полтавській області від 23.08.2025; від 23.07.2025 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області, Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України, не є поширенням інформації, така інформація не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.

Спірні висловлювання відповідача ОСОБА_2 стосовно позивача ОСОБА_1 , щодо яких позивачем заявлено позовні вимоги, підлягали перевірці та оцінці тими органами, до яких відповідач зверталася з такими заявами, вони відображають власні думки відповідача, засновані на її можливому баченні певних подій, особисте сприйняття відповідачем певної поведінки позивача і не можуть вважатися недостовірною інформацією.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

Така правова позиція підтверджується рішенням ЄСПЛ у справі «SIRYK v. UKRAINE», № 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року.

Суд виходить із того, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача та відповідно порушення його особистих немайнових прав унаслідок зазначення ОСОБА_2 спірної інформації у поданих нею заявах та зверненнях.

Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання поширеної інформації недостовірною, спростування поширеної інформації заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в тому силі і у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язання спростувати таку інформацію, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є безпідставними, в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні його позовних вимог понесені ним судові витрат и не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 264, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання поширеної інформації недостовірною, спростування поширеної інформації, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 28.01.2026.

Головуючий суддя Н.Л.Яковенко