Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №527/2449/24 — Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/2449/24

провадження 2-о/527/1/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Павлійчук А.В.,

за участю секретаря – Козинко Ю.С.,

заявника – ОСОБА_1 ,

представника заявника – ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Глобинського районного суду Полтавської області в м. Глобине цивільну справу № 527/2449/24 за заявою ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, за участю заінтересованої особи: ОСОБА_4 , -

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернулася до суду з вказаною заявою, яку мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько її неповнолітнього сина ОСОБА_3 – ОСОБА_5 . Згідно матеріалів спадкової справи № 115/2023 спадкоємцями яки прийняли спадщину після померлого ОСОБА_5 – на частку спадщини повнолітня донька спадкодавця – ОСОБА_4 , в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, - на частку спадщини – неповнолітній син спадкодавця – ОСОБА_3 в порядку ч. 4 ст. 1268 ЦК України, оскільки відповідно до листа Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 17.11.2023 за № 10772/01-28 нотаріусу надано інформацію, що на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 була зареєстрована ОСОБА_4 . Однак, актом від 23.02.2021 затверджений КГЖЕП «Автозаводське» встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – не проживала з травня 2001 року і по день складання акту 23.02.2021 за адресою АДРЕСА_1 . Після смерті батька донька ОСОБА_4 з заявою до нотаріуса з приводу прийняття спадщини не зверталася. З урахуванням викладеного просить встановити факт, що ОСОБА_4 не проживала на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем.

В судовому засіданні заявниця пояснила, що представляє інтереси свого неповнолітнього сина, з померлим ОСОБА_5 розлучилась 2012 році, за час шлюбу бачила ОСОБА_6 декілька раз ц житті, але за місцем проживання колишнього чоловіка та його батьків, ОСОБА_6 там не жила і були відсутні її речі, зі слів померлого чоловіка їй відомо, що остання виїхала на навчання до Польші. Після розлучення чоловік повернувся проживати до своїх батьків. Бабуся поламала руку, її відвезли в лікарню, а через декілька днів чоловіка знайшли померлим вдома. Звернувшись, як представник дитини до нотаріуса і дізналась, що є ще одна спадкоємиця ОСОБА_4 . Похороном бувшого чоловіка займалась заявниця.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , сусідка померлого, повідомила, що проживає за адресою АДРЕСА_2 більше 30 років, десь з 1995 року. В будинку сусідів проживали – ОСОБА_8 – батько, ОСОБА_9 Надій – мати і їх син – ОСОБА_10 . Їй відомо, що ОСОБА_11 був одружений мав дитину – сина, про наявність доньки їй нічого не відомо, вона там її ніколи не бачила.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засідання повідомив, що сусід, проживає в будинку навпроти з 1992 року, мати – ОСОБА_13 постійно зверталась за допомогою, як до підсобного робітника, з ОСОБА_14 були іноді професійні відносини, разом працювали. Коли виконував роботу в родині ОСОБА_9 , з дітей дівчинку ніколи не бачив, бачив іноді приходив хлопчик. Дівчинка там ніколи не жила.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , подружка заявниці, повідомила, що знає її з 2000 року. Після розлучення підтримувала спілкування із ОСОБА_16 , який одного разу розповів, що в нього є донька від першого шлюбу, з якою йому після другого одруження не дають спілкуватися.

Заінтересована особа - ОСОБА_4 повідомлялася про розгляд справи належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Суд, дослідивши надані матеріали та проаналізувавши законодавство, прийшов до наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі„ розумності строку".

З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів.

Згідно копії свідоцтва про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та його батьками є ОСОБА_5 і ОСОБА_17 .

З копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно копії повідомлення приватного нотаріуса Марченко Н. від 22.04.20224 № 185/02-14 «Про надання інформації по спадковій справі № 115/2023», згідно з матеріалами спадкової справи № 115/2023 спадкоємцями, які прийняли спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є:

- відповідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, що підтверджується листом Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 17.11.2023 за вих.№10772/01-28 про реєстрацію за однією адресою разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини – дочка спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на частку спадщини;

- відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК Укрїни, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим повторно Кременчуцьким міським управлінням державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 21.09.2019 року за а/з № 318 від 19.05.2008 року, - неповнолітній син спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 – на частку спадщини.

Згідно копії Акті від 23.02.2021 затвердженого Директором КГЖЕП «Автозаводське» підтверджується факт того, що ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 не проживають з травня 2001 р. і по дату складання акту за адресою: АДРЕСА_1 .

Цей факт також підтверджують допитані в судовому засіданні свідки, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 не проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.08.2025 вбачається, що відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в період з 08.11.2017 по 15.08.2025 (станом на 11:30) в Базі даних зазначено, що 24.12.2021 року о 15:01 в`їхала не територію України в пункті пропуску Ягодин.

Частиною першою статті 315 ЦПК України, визначено перелік справ по встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Тобто у даній частині ст. 315 ЦПК України, ідеться про умови, за яких можливе встановлення інших юридичних фактів, крім тих, які перераховані у ч. 1 ст. 315 ЦПК. До таких умов віднесено: 1) встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення у особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права; 2) якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 (із змінами та доповненнями), суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.

Положеннями ч.ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з вимогами ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.23 Постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», будь-яка особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що сама по собі реєстрація місця проживання разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч. 2 ст. 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд при ухваленні Постанови від 27.02.2019 у справі №471/601/17.

Відповідно до п. 2 постанови №7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.

Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлення факту необхідне заявниці в цій справі для подальшого оформлення спадкових прав її неповнолітньої дитини – сина у встановленому законом порядку, а тому заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, за участю заінтересованої особи: ОСОБА_4 - задовольнити.

Встановити факт не проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 03.02.2026.

Суддя А. В. Павлійчук