Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №420/19572/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19572/25

Час і місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

15:36 год., м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

06.11.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Градовського Ю.М.

За участю: секретаря – Недашковської Я.О.

представника апелянта – Ращенка Є.М.

позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та часткове скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, просив:

визнати протиправним та скасувати в частині звільнення зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1 (0009658), заступника начальника управління - начальника 1-го відділу управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, накази від 12.05.2025 року №1181 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських УМП ГУНП в Одеській області» та від 20.05.2025 року №599 о/с «По особовому складу»;

поновити полковника поліції ОСОБА_1 (0009658) з 20.05.2025 року на посаді заступника начальника управління - начальника 1-го відділу управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.05.2025 року по день поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги адміністративного позову, позивач зазначає, що висновки ГУНП про вчинення позивачем дисциплінарного проступку є необ`єктивними, а факти стосовно вчинення позивачем дисциплінарного проступку не підтверджуються документально. Позивач зауважує на тому, що саме лише посилання на загальні положення Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції, Правил етичної поведінки поліцейських, не є достатнім для належного обґрунтування рішення про застосування у відношення поліцейського дисциплінарного стягнення.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року відкрито провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 , призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

03.07.2025 року Головне управління Національної поліції в Одеській області звернулось до суду першої інстанції із заявою, в якій просило залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском процесуального строку, встановленого для звернення до адміністративного суду.

Обґрунтовуючи вказані вимоги, керуючись положеннями частини 3 статті 122 КАС України, відповідач зазначав, що правовідносини під час проходження служби в поліції врегульовані спеціальними актами, такими як Дисциплінарний статут Національної поліції України, Закон України «Про Національну поліцію». Поряд з цим, у період дії воєнного стану поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення (частина 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Відповідач зауважував на тому, що оспорюваний наказ ГУНП від 20.05.2025 року №599, яким позивача звільнено зі служби в поліції, останнім отримано особисто під розписку у день видання цього наказу. Однак, із цим адміністративним позовом позивач звернувся лише 19.06.2025 року, тобто із пропуском строку, встановленого спеціальним законодавством – Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху.

Суд встановив, що, оскаржуючи накази ГУНП про застосування дисциплінарного стягнення, позивач звернувся до адміністративного суду 19.06.2025 року, тобто після сплину п`ятнадцятиденного строку, встановленого частина 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, з дня ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

У зв`язку з чим, керуючись положеннями статті 123 КАС України, суд першої інстанції встановив позивачеві десятиденний термін для усунення недоліків позову шляхом звернення до адміністративного суду із заявою про поновлення пропущеного строку та наведення поважних причин пропуску цього строку.

18.07.2025 року позивачем на виконання вимог суду першої інстанції подано клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та про поновлення цього строку.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги клопотання, позивач зауважував на тому, що положення частини 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України щодо встановлення п`ятнадцятиденного строку поширюються на поліцейського у випадку оскарження ним дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади та пониження у спеціальному званні на один ступінь. Однак, у випадку позивача має місце звільнення зі служби в поліції, тобто внаслідок реалізації оспорюваних наказів позивач втратив статус поліцейського. Відповідно, на спірні правовідносини не поширюється дія частини 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, натомість застосуванню підлягають положення частини 5 статті 122 КАС України, якими процесуально врегульовано строки звернення до адміністративного суду за захистом прав та інтересів у сфері публічної служби.

Головне управління Національної поліції в Одеській області заперечувало щодо клопотання позивача, наполягало на залишенні адміністративного позову без розгляду, про що 23.07.2025 року подало відповідну заяву. При цьому, відповідач зауважував на тому, що в силу положень частини 3 статті 122 КАС України (в частині можливості встановлення іншими законами строків звернення до суду) застосуванню у спірних правовідносинах підлягають норми частини 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, спеціально передбачені під час проходження служби в поліції в період дії воєнного стану.

Під час підготовчого провадження, позивач в підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення із позовом надав суду медичну документацію – Виписку з історії хвороби терапевтичного відділення з неврологічними ліжками №5632/1175, Виписку з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, згідно яких позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 29.04.2025 року по 15.05.2025 року, з 16.05.2025 року по 23.05.2025 року – перебував на амбулаторному лікуванні, з 24.05.2025 року по 06.06.2025 року – проходив лікування в КНП «МКЛ №1» ОМР.

17.09.2025 року ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог. Так, керуючись положеннями частини 1 статті 47 КАС України, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 12.05.2025 року №1181 про застосування дисциплінарних стягнень виключно в частині застосування частини 1 статті 38 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року №1700-VII.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції в Одеській області про залишення позову без розгляду. Визнано поважною причину пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом та поновлено цей строк.

При цьому, суд першої інстанції зауважив на тому, що до правовідносин, які склались у цій справі потрібно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту у редакції Закону №2123-IX, який передбачає оскарження наказу про звільнення зі служби в поліції у п`ятнадцятиденний термін з дня ознайомлення із відповідним наказом. З наведеного суд першої інстанції визначив необґрунтованими доводи позивача про незастосовність до нього строків оскарження дисциплінарного стягнення та наказу про звільнення, встановлених цим Дисциплінарним статутом.

Поряд з цим, суд першої інстанції врахував повідомлені позивачем обставини та надані в їх підтвердження докази (медичну документацію), зауважив на тому, що перебування позивача у період з 29 квітня 2025 року по 06 червня 2025 року на стаціонарному та амбулаторному лікуванні дійсно завдало позивачеві об`єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з даним позовом, а саме у встановлений Законом п`ятнадцятиденний строк з дня ознайомлення з наказом про звільнення (20.05.2025). Відтак, суд першої інстанції визначив, що звернення із цим адміністративним позовом 19.06.2025 року відбулось без невиправданого зволікання з боку позивача.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування в частині звільнення зі служби в поліції наказів №1181 від 12.05.2025 року, №599 о/с від 20.05.2025 року, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що заявлені у первісному позові залишено без розгляду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував наказ ГУНП в Одеській області «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських УМП ГУНП в Одеській області» від 12.05.2025 року №1181 виключно в частині застосування до ОСОБА_1 частини 1 статті 38 Закону України від 14.10.2014 року №1700-VII «Про запобігання корупції».

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що висновки службового розслідування про порушення позивачем вимог частини 1 статті 38 Закону України «Про запобігання корупції» не містять жодних обґрунтувань підстав для застосування до позивача вказаної норми зазначеного Закону. При цьому, суд першої інстанції зауважив на тому, що виявлене правопорушення не мало місце саме під час виконання позивачем своїх службових повноважень, тоді як у частині 1 статті 38 Закону України «Про запобігання корупції» йдеться про відповідні зобов`язання осіб, на яких поширюється дія Закону, саме під час виконання своїх службових повноважень.

Отже, суд першої інстанції визначив, що у висновку службового розслідування та оспорюваному наказі ГУНП безпідставно вказало про порушення позивачем частини 1 статті 38 Закону України «Про запобігання корупції», а встановлені обставини справи свідчать про неправомірність оспорюваного наказу від 12.05.2025 року №1181 у відповідній частині.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про залишення позову без розгляду.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням статей 122, 123 КАС України, помилково залишено поза увагою те, що звернення до суду із цим позовом відбулось з порушенням строку, встановленого частиною 4 статті 31 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», а саме поза межами п`ятнадцяти днів з моменту ознайомлення з наказом про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, без обґрунтування та підтвердження відповідними доказами поважності причин пропуску цього строку.

Апелянт наголошує на тому, що спірні правовідносини виникли у період дії на всій території України воєнного стану, а отже до обчислення строку звернення до суду про оскарження дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції застосуванню підлягають саме вимоги частини 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Додає, що згідно дійних обставин справи, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 29.04.2025 по 15.05.2025, в подальшому – на амбулаторному лікуванні з 16.05.2025 по 23.05.2025, що жодним чином не завдало перешкод у зверненні до суду з позовом у визначений частиною 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України строк після ознайомлення 20.05.2025 року з наказом про виконання застосованого дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Акцентуючи увагу на тому, що обов`язок доведення поважності причин пропуску строку звернення до суду покладається саме на особу, яка звертається за судовим захистом, апелянт зауважує на тому, що у клопотанні про поновлення процесуального строку позивач жодним чином не обґрунтовував такі доводи наявністю поважних причин пропуску строку внаслідок перебування на лікуванні. З наведеного слідує, що в порушення вимог статті 123 КАС України судом першої інстанції з власної ініціативи з`ясовано обставини, які вплинули чи могли вплинути на дотримання позивачем строку звернення із адміністративним позовом і які в подальшому лягли в основу помилкового судового рішення про поновлення позивачеві цього строку.

Окремо апелянт зауважує на тому, що у заяві про уточнення позовних вимог позивач, фактично змінивши предмет позову та визначивши вимоги у виді протиправності наказу ГУНП від 12.05.2025 року №1181 в частині застосування частини 1 статті 38 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року №1700-VII, жодних чином не обґрунтував, в чому полягали порушення відповідача під час застосування Закону України «Про запобігання корупції». Зазначене унеможливило відповідача надати відповідні заперечення, навести доводи та міркування щодо вказаних позовних вимог позивача та призвело ухвалення судового рішення без повного та всебічного з`ясування обставин справи.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20.05.2025 року №599о/с полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління – начальника 1-го відділу управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції) 20.05.2025 року.

Підставою для видання вказаного наказу став наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 12.05.2025 року №1181, яким до позивача, за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в грубому порушенні вимог пунктів 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2, 3, частини першої статті 18, частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію України», абзаців другого, третього, четвертого частини п`ятої статті 14, абзаців другого, третього, шостого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух», частини першої статті 38 Закону України від «Про запобігання корупції», пунктів 1.3, 1.5 розділу І, підпунктів «б», «ґ» пункту 2.1, підпунктів «б», «д» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.4, пункту 2.5, підпункту «а», абзацу другого підпункту «в» пункту 2.9 розділу II Правил дорожнього руху України, пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, пункту 4.1 розділу VI Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку Головного управління Національної поліції в Одеській області, підпунктів 2, 3 пункту 2 наказу ГУНП в області від 03.01.2023 №7 «Про заходи щодо зміцнення службової дисципліни та дотримання законності в діяльності поліції», пункту 1.4 розділу І посадової інструкції від 19.04.2024 №15/10116, застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення із служби в поліції.

Так, згідно Висновку службового розслідування, позивач вчинив дії, пов`язані з численними порушеннями службової дисципліни, дискредитував звання поліцейського. Встановлені факти правопорушень набули суспільного резонансу, негативно вплинули на формування громадської думки щодо стану правопорядку, діяльності поліції та рівня довіри населення до Національної поліції України. Зокрема встановлено, що 27.04.2025 о 15:12 полковник поліції ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «JAGUAR XE» з неналежними йому номерними знаками, без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з ознаками алкогольного сп`яніння, не виконав вимоги поліцейських УПП в Одеській області ДПП про зупинку автотранспорту та надання для перевірки визначених у Правилах дорожнього руху документів і здійснив спробу втечі від останніх, рухаючись вул. Троїцькою в м. Одесі. В подальшому, здійснюючи поворот ліворуч у пров. Нечипуренка, полковник поліції ОСОБА_2 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не впорався з керуванням та допустив наїзд на припаркований автомобіль «HYUNDAI TERRACAN», після чого був затриманий поліцейськими УПП в Одеській області ДПП, із застосуванням спецзасобів кайданків. Автомобіль «HYUNDAI TERRACAN» від удару відкинуло на припаркований попереду нього автомобіль «PEUGEOT 208», у результаті чого зазначені транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Після затримання полковника поліції С. Змієнка поліцейські УПП в Одеській області ДПП виявили в нього явні ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації руху, поведінка, що не відповідає обстановці, нечітка протяжна розмова), у зв`язку із чим запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, на місці дорожньо-транспортної події, з використанням газоаналізатора «Drager», або у медичному закладі. Від проходження огляду полковник поліції ОСОБА_2 категорично відмовився. Отже, працівниками УПП в Одеській області ДПП стосовно полковника поліції С. Змієнка були складені протокол про адміністративне затримання, протоколи про адміністративні правопорушення за частиною другою статті 122-2, статтею 124, частиною першою статті 130 КУпАП, а також винесені постанови у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, за частиною першою статті 126 та частиною першою статті 121-3 КУпАП, згідно з якими накладені штрафи в розмірі 425 та 1190 гривень відповідно. Під час складання адміністративних матеріалів полковник поліції ОСОБА_2 не контролював свою поведінку, допускав використання ненормативної лексики та перешкоджав поліцейським УПП в Одеській області ДПП та УГІ ГУНП в області виконувати службові обов`язки, ігноруючи їхні вимоги та повідомляючи завідомо неправдиву інформацію.

Згідно наявної в матеріалах справи розписки, копію наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції від 20.05.2025 року №599о/с позивач отримав 20.05.2025 року.

Поряд з цим, не погоджуючись із застосуванням дисциплінарного стягнення в частині, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність обставин, які стали підставою для видання оспорюваного наказу, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, заслухавши доводи учасників, колегія суддів виходить з наступного.

При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Виходячи з положень статті 308 КАС України, апеляційний суд враховує, що доводи та вимоги апеляційної скарги ґрунтуються на порушенні позивачем строків звернення з цим адміністративним позовом, помилковості висновків суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем установленого строку, наявності правових підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку із тим, що звернення позивача до суду відбулось поза межами установленого законом строку.

Так, відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Обов`язок доведення обставин, з якими пов`язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.

При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи з обставин цієї справи, апеляційний суд враховує, що предметом спору у цій справі є протиправність наказу ГУНП про застосування до позивача (поліцейського) дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Поряд з цим, відповідно до частини 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягає Дисциплінарний статут Національної поліції України, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції в період дії на всій території України воєнного стану.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 28 березня 2024 року у справі №420/22052/23, від 08 лютого 2023 року у справі №120/7567/22, від 31 жовтня 2023 року у справі №400/5692/22, від 31 жовтня 2023 року у справі №340/4394/22, від 30 листопада 2023 року у справі №500/1224/23.

Поряд з цим, доводячи перед судом дотримання строків звернення із цим позовом, позивач помилково, як вже свідчать приписи частини 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, зауважував на тому, що звернення із позовом відбулось у межах строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України.

Інших доводів стосовно поважності причин пропуску строку, як правильно зазначає апелянт, у відповідному клопотанні про поновлення процесуального строку позивачем не наводиться.

З наведеного слідує помилковість висновків суду, складених з власної ініціативи, щодо поважності причин пропуску позивачем строку внаслідок перебування позивача на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у період з 29 квітня 2025 року по 06 червня 2025 року.

Поряд з цим, як свідчить медична документація (Виписка з історії хвороби терапевтичного відділення з неврологічними ліжками, Виписка з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого) позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 29.04.2025 року по 15.05.2025 року, з 16.05.2025 року по 23.05.2025 року – перебував на амбулаторному лікуванні, з 24.05.2025 року по 06.06.2025 року – проходив лікування в КНП «МКЛ №1» ОМР.

Одночасно, згідно наявної в матеріалах справи розписки, копію наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції від 20.05.2025 року №599о/с позивач отримав 20.05.2025 року. Однак, із позовом до адміністративного суду позивач звернувся 19.06.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого частиною 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Конкретизуючи свій висновок про порушення позивачем процесуального строку, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що на момент одержання копії наказу по особовому складу про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції та у період п`ятнадцятиденного строку, встановленого частиною 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, позивач перебував на амбулаторному лікуванні та проходив лікування у відповідній міській клінічній лікарні.

Слід ураховувати, що відповідно до положень статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення (частина 3 цієї статті Дисциплінарного статуту). Також, на переконання апеляційного суду, перебування на амбулаторному лікуванні (без залишення в лікарні на стаціонар) та/або вдома не є перешкодою для звернення до суду з позовом, не є об`єктивно непереборною обставиною, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону. Такі обставини (що стосуються проходження позивачем лікування) не позбавляють можливості позивача реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.

Таким чином, позивачем не наведено та судом не встановлено поважні причини пропуску строку звернення із цим позовом, або наявність у позивача об`єктивних обставин, які завдали перешкод у своєчасному зверненні до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відтак, з огляду на положення статті 123 КАС України, обставини справи свідчать про необхідність залишення адміністративного позову без розгляду.

Щодо доводів апелянта про помилковість висновків суду про скасування оспорюваного наказу внаслідок не встановлення під час службового розслідування порушення позивачем вимог частини 1 статті 38 Закону України «Про запобігання корупції» та обґрунтувань виявлених порушень в цій частині, то такі (доводи) можна вважати ґрунтовними, адже у заявах по суті справи (позові та заяві про уточнення позовних вимог) позивач таких аргументів стосовно причин протиправності наказу не наводив. Відтак, відповідач був позбавлений процесуальної можливості наводити свої заперечення, доводи свою правову позицію відповідно цих обставин, що, унаслідок, призвело до неповного з`ясування усіх обставин в адміністративній справі.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до статті 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 3 ч. 1 ст. 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та часткове скасування наказу – залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 04.02.2026 року.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

судді: А.І. Бітов

Ю.М. Градовський