Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №520/3032/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 р. Справа № 520/3032/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., повний текст складено 20.11.25 по справі № 520/3032/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо недонарахування ОСОБА_1 підвищення розміру пенсії за більш пізніший вихід на пенсію в розмірі 10,5% за кожний місяць, починаючи з 01.04.2024;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області донарахувати ОСОБА_1 підвищення розміру пенсії за більш пізніший вихід на пенсію в розмірі 10,5% за кожний місяць, починаючи з 01.04.2024 року, що становить 1 370.12 грн.;

стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоди, заподіяну протиправної бездіяльністю відповідача, в сумі 136 663.73 грн, яка складається з різниці між сумою нарахованою в зв`язку з наданням додаткових документів розміру пенсії та сумою, яка була нарахована ранiше, починаючи з 18.05.23.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після досягнення пенсійного (16.03.2025) віку виявив бажання працювати та отримувати пенсію за віком з більш пізнього віку, і лише 15.04.2025 подав відповідачу заяву про перехід на пенсію за віком згідно з положеннями Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено часткове позовну заяву ОСОБА_1 .

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо недонарахування ОСОБА_1 підвищення розміру пенсії за більш пізніший вихід на пенсію в розмірі 10,5% за кожний місяць, починаючи з 01.04.2024.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області донарахувати ОСОБА_1 підвищення розміру пенсії за більш пізніший вихід на пенсію в розмірі 10,5% за кожний місяць, починаючи з 01.04.2024.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211.20 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 перебуваєте на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV. Пенсію було призначено з 16.03.2023 відповідно особистої заяви від 18.05.2023 при неповному страховому стажі 24 роки 11 місяців 10 днів. Відповідно особистої заяви від 01.06.2023 позивачу з 18.05.2023 проведено допризначення пенсії у зв`язку з наданням додаткових документів. Страховий стаж з 18.05.2023 склав 30 років 3 місяці 19 днів. Встановлено підвищення розміру пенсії за більш пізній вихід на пенсію відповідно до частини 1 статті 29 Закону в розмірі 3,5% (за 7 місяців). Відповідно особистої заяви від 15.04.2024 позивачу з 01.04.2024 проведено перерахунок пенсії у зв`язку з наданням додаткових документів. Підвищення розміру пенсії за більш пізній вихід на пенсію відповідно до частини 1 статті 29 Закону залишилось в розмірі 3,5%, оскільки зазначене підвищення встановлюється при призначенні (допризначенні) пенсії і в майбутньому, при перерахунку пенсії не перераховується. Вказує, що у спірних правовідносинах відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Баранов Д.М., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебуваєте на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та з 16.03.2023 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV.

15.04.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про допризначення пенсії у зв`язку з наданням додаткових документів. У своїй заявi позивач просив здiйснити допризначення суми пенсії у зв`язку з наданням додаткових документів у вiдповiдностi до норм закону.

Відповідно до особистої заяви від 15.04.2024 позивачу з 01.04.2024 проведено перерахунок пенсії у зв`язку з наданням додаткових документів. Підвищення розміру пенсії за більш пізній вихід на пенсію відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України № 1058-IV залишилось в розмірі 3,5%.

Не погодившись з таким розрахунком відповідача позивач 12.06.2024 звернувся до ГУ ПФУ у Харківській області зі скаргою.

Позивач отримав від відповідь на цю скаргу, де зазначено, що перерахунок за більш пізній вихiд на пенсію залишилось на рівні 3,5% обґрунтовуючи зазначене тим, що підвищення встановлюються при призначення (допризначеннi) пенсії i в майбутньому при перерахунку пенсії не перераховуються.

Не погодившись з такими діями органу Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що право на пенсiю у позивача виникло з 16.03.2020, тобто при досягненні 60-річного віку при наявності страхового стажу не менше 27 років, що підтверджується наданою до суду довідкою форми ОК-5. При цьому позивач продовжував працювати та сплачувати страхові внески, що також підтверджується довідкою форми ОК-5. Дата закiнчення перiоду страхового стажу позивача - 31.12.2021, тобто кiлькiсть повних мiсяцiв страхового стажу позивача. починаючи з мiсяця, настvпноrо за мiсяцем досягнення пенсiйного вiку становить 21 мiсяць. Суд наголошує, що призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» не є призначенням пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо не донарахування ОСОБА_1 підвищення розміру пенсії за більш пізніший вихід на пенсію в розмірі 10,5% за кожний місяць, починаючи з 01.04.2024 та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області донарахувати ОСОБА_1 підвищення розміру пенсії за більш пізніший вихід на пенсію в розмірі 10,5% за кожний місяць, починаючи з 01.04.2024, підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоди, заподіяну протиправної бездіяльністю відповідача, в сумі 136 663.73, яка складається з різниці між сумою нарахованою в зв`язку з наданням додаткових документів розміру пенсії та сумою, яка була нарахована раніше, починаючи з 18.05.23, суд зазначив, що вимога є передчасною, а отже задоволенню не підлягає.

Погоджуюсь з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон України № 1058-IV, у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком), відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до статті 9 Закону України № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону України № 1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до приписів статті 26 Закону України № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону України №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідачем не заперечується наявність у позивача права на призначення пенсії за віком.

Статтею 29 Закону України № 1058-IV встановлено пільги особам, які хоча й набули право на призначення пенсії за віком, проте продовжили працювати та сплачувати внески, фактично виявивши бажання економити державні кошти та отримувати пенсію з більш пізнього віку.

Частиною першою ст. 29 Закону України № 1058-IV передбачено, що особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до ст.27 цього Закону, на такий відсоток: на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу, починаючи з місяця, наступного за місяцем досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців; на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу, починаючи з місяця, наступного за місяцем досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.

З аналізу вказаної норми законодавства вбачається, що право на встановлення передбаченого частиною першою 1 статті 29 Закону України № 1058-IV підвищення до пенсії виникає у осіб:

- які набули право на пенсію за віком за нормами Закону України № 1058-IV (досягнули передбаченого віку та мали мінімальний необхідний стаж);

- виявили бажання після досягнення передбаченого віку працювати і отримувати пенсію за віком на умовах Закону України № 1058-IV з більш пізнього віку.

Таким чином, суд зазначає, що підвищення розміру пенсії за віком визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які отримавши право на призначення пенсії за віком, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Відповідач вважає, що позивач не має права на встановлення такого підвищення, обґрунтовуючи це ти, що йому вже було призначено підвищення в розмірі 3,5% за більш пізній вихід на пенсію, зазначене підвищення встановлюється при призначення (допризначенні) пенсії і в майбутньому не перераховується .

Верховний Суд у постанові від 17.05.2019 у справі № 511/777/17 зазначив, що для збільшення розміру пенсії у зв`язку з відстрочкою її призначення необхідними умовами є досягнення пенсійного віку, встановленого Законом №1058-VI, та наявність страхового стажу, здобутого після досягнення пенсійного віку.

Верховний Суд у вказаній постанові вказав, що з аналізу ч. 1 ст. 29 Закону України № 1058-IV вбачається, що право на встановлення передбаченого підвищення до пенсії виникає у осіб: які набули право на пенсію за віком за нормами Закону № 1058-IV (досягнули передбаченого віку та мали мінімальний необхідний стаж); виявили бажання після досягнення передбаченого віку працювати і отримувати пенсію за віком на умовах Закону № 1058-IV з більш пізнього віку.

Обов`язковими умовами для встановлення передбаченого ч. 1 ст. 29 Закону України № 1058-IV підвищення є те, що особа після досягнення пенсійного віку не звернулась за призначенням цього виду пенсії, продовжувала працювати, сплачувати внески та не отримувати пенсію за віком.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу право на пенсiю виникло у позивача з 16.03.2020, тобто при досягненні 60-річного віку при наявності страхового стажу не менше 27 років, що підтверджується наданою до суду довідкою форми ОК-5.

При цьому позивач продовжував працювати та сплачувати страхові внески, що також підтверджується довідкою форми ОК-5.

Дата закiнчення перiоду страхового стажу позивача - 31.12.2021, тобто кiлькiсть повних мiсяцiв страхового стажу позивача, починаючи з мiсяця, настvпноrо за мiсяцем досягнення пенсiйного вiку становить 21 мiсяць.

Колегія суддів зазначає, що призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» не є призначенням пенсії за віком на підставі Закону України № 1058-IV.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності ГУ ПФУ в Харківській області щодо недонарахування ОСОБА_1 підвищення розміру пенсії за більш пізніший вихід на пенсію в розмірі 10,5% за кожний місяць, починаючи з 01.04.2024 та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області донарахувати ОСОБА_1 підвищення розміру пенсії за більш пізніший вихід на пенсію в розмірі 10,5% за кожний місяць, починаючи з 01.04.2024, підлягають задоволенню.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог оскаржуваного рішення суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 520/3032/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко