Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №200/4925/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року справа №200/4925/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Гаврищук Т.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 200/4925/25 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач 2) про: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії від 11.04.2025 року № 262940019677; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 08.09.1986 року по 22.10.1998 року та з 02.11.1998 року по 29.12.2000 року та призначити пенсію за віком з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України, а саме з 04.04.2025 року; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити пенсію за віком з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України, а саме з 04.04.2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 04.04.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.04.2025 року № 262940019677, яке розглянуло заяву за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу – 31 років. Згідно з підрахунком управління страховий стаж становить 08 років 07 місяців 09 днів.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 з 08.09.1986 по 22.10.1998 згідно довідки № 325 від 10.11.2000 та довідки № 325 від 17.11.2000, оскільки в довідках ім`я та по батькові скорочено, а також період роботи з 02.11.1998 по 29.12.2000, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про застраховану особу.

З зазначених підстав позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки у трудовій книжці наявні записи про роботу у спірних періодах та вона не може нести відповідальність за сплату страхових внесків роботодавцем.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 200/4925/25 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 11.04.2025 року № 262940019677 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2025 року про призначення пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 08.09.1986 року по 22.10.1998 року та з 02.11.1998 року по 29.12.2000 року. В решті позовних вимог – відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що позивач 04.04.2025 року звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке розглянуло заяву за принципом екстериторіальності від 11.04.2025 року № 262940019677, позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу – 31 років.

За підрахунком відповідача 1 страховий стаж позивача становить 08 років 07 місяців 09 днів. Вік заявниці - 60 років 07 місяців.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача:

- з 08.09.1986 по 22.10.1998 згідно довідки № 325 від 10.11.2000 та довідки № 325 від 17.11.2000, оскільки в довідках ім`я та по батькові скорочено;

- з 02.11.1998 по 29.12.2000 згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 , оскільки відсутні відомості про роботу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Перевіряючи правомірність дій пенсійного органу щодо неврахування до страхового стажу при призначені позивачу пенсії за віком періодів роботи згідно її трудової книжки з підстав неврахування уточнюючої довідки та відсутні відомості про роботу чи несплати страхових внесків роботодавцем, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV регулюються відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до частини 1 ст. 26 Закону України № 1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року- не менше 31 року.

Частиною 2 статті 26 Закону України № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Право на призначення пенсії обґрунтовується також Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Згідно зі ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Спору між сторонами стосовно відсутності записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_3 від 02.11.1998 року немає.

Зокрема, в трудовій книжці позивача наявні такі записи щодо спірних періодів:

1) 01.08.1986 – зарахована на Феодосійський пивзавод на посаду інженера-технолога, наказ від 07.08.1986 № 62-к;

2) 22.02.1993 – переведена на посаду техніка-хіміка лабораторії, наказ від 22.03.1993 № 11-к;

3) 22.11.1993 – переведена на посаду мікробіолога виробничої лабораторії, наказ від 22.11.1993 № 77-к;

4) 22.10.1998 – звільнена з ЗАТ Феодосійський пиво-безалкогольний завод за власним бажанням, наказ від 22.10.1998 № 26-к;

5) 02.11.1998 – зарахована на посаду бухгалтера в ПП “Алекс – Т”, наказ від 30.10.1998 № 3к-98;

6) 29.12.2000 – звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗПП, наказ від 26.12.2000 № 5к-80.

Тобто, трудовою книжкою позивача підтверджуються спірні періоди роботи з 08.09.1986 по 22.10.1998 та з 02.11.1998 по 29.12.2000, не прийняті пенсійним органом при призначенні пенсії.

Крім того, позивачем надано архівні уточнюючі довідки від 10.11.2000 та від 17.11.2000 стосовно періоду роботи з 08.09.1986 по 22.10.1998, які відповідачем 1 не прийнято через скорочення ім`я та по батькові.

Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З зазначених підстав суд дійшов висновку про неправомірність не зарахування територіальним органом ПФУ до страхового стажу позивача періоду роботи з 08.09.1986 по 22.10.1998.

Щодо неврахування відповідачем періоду роботі позивача в ПП “Алекс - Т” з 02.11.1998 по 29.12.2000, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про роботу в зазначеному підприємстві, суд зазначає таке.

Порядок обчислення та сплата страхових внесків визначено ст. 20 Закону України № 1058-IV.

Зокрема, абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з приписами ч. 10 цієї ж статті якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Суд зазначає, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.

Статтею 113 Закону № 1058 передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 частини другої статті 17 Закону № 1058) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 20 Закону № 1058).

Статтею 106 Закону України № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника.

З зазначених причин пенсійним органом неправомірно не зарахований до страхового стажу позивача період роботи з 02.11.1998 по 29.12.2000.

Як зазначено вище, частиною 2 статті 26 Закону України № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Вік позивача на час звернення з заявою про призначення пенсії становить 60 років 07 місяців, отже до неї неможливо застосувати приписи частиною 2 статті 26 Закону України № 1058-IV або частини 2 статті 26 цього Закону, яка передбачає вік 65 років.

Визнаний у спірному рішенні страховий стаж позивача складає 08 років 07 місяців 09 днів.

З урахуванням неприйнятого відповідачем стажу, який складає 14 років 04 місяці 13 днів, страховий стаж позивача становить 22 роки 11 місяців 22 дні, що недостатньо для призначення обраного виду пенсії, передбаченої частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області має повторно розглянути заяву позивача з дати первинного звернення, зарахувавши спірні періоди до її страхового стажу.

В решті вимог слід відмовити, оскільки, навіть з урахуванням спірних періодів, неприйнятих відповідачем 1, страхового стажу позивача недостатньо для призначення пенсії відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 200/4925/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 200/4925/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Геращенко