Рішення від 22 січня 2026 р. у справі №295/6178/22 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/6178/22

Категорія 65

2/295/1793/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючої – судді Семенцової Л.М.,

за участі секретарів – Кирийчук А.Г., Шевчук А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Вимоги позову обґрунтовані тим, що на підставі свідоцтва про право власності, яке видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. 12 квітня 2019 року, позивач є власником будинку АДРЕСА_1 . Будинок був придбаний на аукціоні в межах виконавчого провадження з реалізації іпотечного майна банку. В будинку зареєстрований він, його неповнолітні діти, а також син колишньої власниці будинку ОСОБА_2 , який не проживає у будинку та не є його родичем. Внаслідок того, що відповідач зареєстрований, але фактично тривалий час не проживає в будинку, він позбавлений можливості належним чином розпоряджатися своїм майном, вимушений самостійно нести витрати на комунальні платежі, які нараховуються на кількість зареєстрованих осіб. Неодноразові прохання та вимоги щодо зняття з реєстрації відповідач ігнорує.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву з викладеними в ньому запереченнями проти задоволення позову.

Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. від 18.11.2024 прийнято позовну заяву до свого провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 18.03.2025 задоволено клопотання представника позивача та витребувано в приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. належним чином засвідчену копію спадкової справи № 122/2020, відкритої після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав з викладених у ньому підстав.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, вказавши, зокрема, на те, що за відповідачем не зареєстровано право власності на будь-яке інше житлове приміщення, спірний будинок є його єдиним житлом та він не втратив до нього інтересу, наразі проживає в орендованій квартирі, а також, що житловий будинок АДРЕСА_1 не придбавався за кредитні кошти. Після смерті своєї матері ОСОБА_3 відповідач звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після її смерті, проте йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. З квітня 2019 року відповідача було примусово виселено з житлового будинку АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим було подано до правоохоронних органів відповідну заяву про внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення.

Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Частинами 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 16 квітня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк», банк), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - TOB «ОТП Факторинг Україна»), та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ML-010/158/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 137 500,00 дол. США. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № SRCNL-010/028/2007. Також для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 16 квітня 2007 року № ML-010/158/2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 18 квітня 2007 року був укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» житловий будинок та земельну ділянку, площею 220 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

10 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № CNL/010/028/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 15 780,00 дол. США. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-010/158/2008.

Заочним рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 16 червня 2015 року солідарно стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь TOB «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2007 року № CNL/010/028/2007, визначену станом на 09 жовтня 2014 року, у сумі 1 994 227,28 грн, з яких: 134 620,66 дол. США, що еквівалентно 1743 365,14 грн - заборгованість за кредитом; 17 826,91 дол. США, що еквівалентно 230 863,14 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 20 000,00 грн - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків. Солідарно стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь TOB «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 10 січня 2008 року № ML-010/158/2008, визначену станом на 09 жовтня 2014 року у сумі 229 583,87 грн, з яких: 14 780,65 дол. США що еквівалентно 191 408,56 грн, заборгованість за кредитом; 2 561,76 дол. США що еквівалентно 33 175,32 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 5 000,00 грн -пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків. Вирішено питання про розподіл судових витрат. На підставі цього судового рішення 07 липня 2017 року судом було виданий виконавчий лист.

Постановою приватного виконавця Ковальського М.Р. від 05 січня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 58014137 з примусового виконання рішення. Постановою приватного виконавця Ковальського М.Р. від 05 січня 2019 року вирішено питання про арешт майна боржника. 08 січня 2019 року приватний виконавець Ковальський М. Р. прийняв постанову про опис та арешт майна боржника, яке є предметом іпотеки.

На підставі постанови приватного виконавця від 28 січня 2019 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - товариство з обмеженою відповідальністю «Перша земельна агенція».

18 лютого 2019 року приватний виконавець надіслав державному підприємству «Сетам» (далі - ДП «Сетам») заявку на публікацію в системі СЕТАМ описаного та арештованого майна боржника. 19 лютого 2019 року інформацію про проведення електронних торгів внесено до системи.

Листом від 25 лютого 2019 року ДП «Сетам» повідомило учасників виконавчого провадження про заплановану реалізацію предмета іпотеки.

За наслідком проведення торгів приватний виконавець Ковальський М.Р. 26 березня 2019 року склав акт про реалізацію предмета іпотеки.

12 квітня 2019 року приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я. на ім`я ОСОБА_1 видав свідоцтво про право власності на предмет іпотеки, здійснив реєстрацію відповідного права за № 46454360.

У травні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ДП «Сетам», приватного виконавця Ковальського М.Р., приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я., ОСОБА_1 , третя особа - TOB «ОТП Факторинг Україна», в якому просила: визнати незаконним рішення приватного виконавця Ковальського М.Р. про передачу майна на реалізацію у виконавчому провадженні № 58014137; визнати недійсними електронні торги із реалізації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 220 кв. м за цією ж адресою, що оформлені протоколом від 21 березня 2019 року; визнати недійсним акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 . Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП «Сетам» із реалізації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 220 кв. м за цією ж адресою, оформлені протоколом від 21 березня 2019 року № 394056. Визнано недійсним акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 26 березня 2019 року ВП № 58014137. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. на ім`я ОСОБА_1 , про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,022 га за цією ж адресою, зареєстроване в реєстрі за № 2151. Скасовано запис № 31163768 від 12 квітня 2019 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на житловий будинок на АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів касаційні скарги ОСОБА_1 , ДП «СЕТАМ», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», приватного виконавця Ковальського М. Р. задоволено. Постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року скасовано, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2020 року залишено в силі.

З 25 січня 2013 року ОСОБА_2 зареєстрований в житловому будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла згідно копії свідоцтва смерть серії НОМЕР_1 , виданого 16 жовтня 2020 року Житомирським міськрайонним ВДРАЦС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Як слідує з копії спадкової справи № 122/2020, відкритої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 76-98), ОСОБА_2 було подано 02 грудня 2020 року до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.02.2024 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 29.12.2010 (т. 2 а. с. 99).

Постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. від 01.02.2023 відмовлено ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, в 1/2 частці кожному, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 в зв`язку з тим, що на все майно померлої накладено арешт. Також зазначено, що таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту та нотаріусом роз`яснено процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (т. 2 а. с. 96).

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ від 11 січня 1995 року у справі «Баклі проти Сполученого Королівства»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 зробила висновки, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та вимог, що ставляться до житлових приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. Також потрібно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача як колишнього члена сім`ї на користування будинком. Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі і, зокрема є пропорційним до поставленої законної мети.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України.

Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

Водночас стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.

Дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 442/328/19-ц.

Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц).

Таким чином, у випадку набуття новим власником житлового приміщення, яке придбане не за кредитні кошти та передано в іпотеку, право користування цим житлом у попереднього власника та членів його сім`ї автоматично не припиняється, за умови, що предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. У такому випадку при позбавлені відповідача права користування житловим приміщенням, одночасно надається інше постійне житлове приміщення.

Житловий будинок АДРЕСА_1 , який був переданий в іпотеку, придбаний не за рахунок кредитних коштів.

Із матеріалів справи встановлено, що за відповідачем не зареєстровано право власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 2 а. с. 197).

Згідно частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Нормами статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялись внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

Із аналізу досліджених судом доказів можна зробити висновок про те, що відповідач є спадкоємцем за законом після смерті своєї матері ОСОБА_3 та, подавши 02 грудня 2020 року до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у визначений законом строк, прийняв спадщину у вигляді 1/2 частки спадкового майна - квартири АДРЕСА_2 , яка в силу частини 5 статті 1268 ЦК України належить йому, як спадкоємцеві, з часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття ним спадщини.

За таких обставин суд відхиляє доводи сторони відповідача в частині того, що спірний будинок є єдиним житлом відповідача.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» від 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також визначено у статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а за частиною 1 статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону, і це право в силу частини 1 статті 321 ЦК України - є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Досліджені судом докази підтверджують реєстрацію місця проживання відповідача, який не відноситься до членів сім`ї позивача, в належному на праві власності позивачу будинку АДРЕСА_1 .

Оскільки з часу відкриття спадщини відповідачу належить 1/2 частка успадкованої ним після смерті його матері ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 , тому втрата ним права користування спірним будинком не суперечить принципами законності та справедливості, є співмірною із переслідуваною законною метою. Реєстрацією місця проживання відповідача в зазначеному житлі порушуються права позивача, як власника, та йому створюються перешкоди в користуванні й вільному розпорядженні нерухомим майном, через що підлягають судовому захисту шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування ним, що відповідає способам захисту права власності.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 992,40 грн, сплачений позивачем за подання до суду позовної заяви з вимогою немайнового характеру.

Керуючись ст .ст. 41, 47 Конституції України ст. 317, 319, 328, 391, 1218, 1268 ЦК України, ст. ст. 12, 76-82, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992,40 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа: Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради (адреса: 10014, м. Житомир, майд. С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 40392354).

Суддя Л.М. Семенцова