Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №560/13444/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/13444/25

РІШЕННЯ

іменем України

05 лютого 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо не нарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період з 2019-2025 роки із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2025.

2. Зобов`язати Державну установу "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період з 2019-2025 роки із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2025.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач при звільненні 30.06.2025 не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивач перебувала у трудових відносинах із відповідачем та у 2019 році надала довідку, яка підтверджувала її статус матері-одиначки. На підставі зазначеного документа їй було надано додаткову соціальну відпустку відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки». Водночас єдиний підтверджуючий документ (довідка про статус матері-одиначки) позивачем був наданий у 2019 році. У період з 2020 по 2025 роки жодного щорічного підтвердження свого статусу позивачем не надавалося. Лише після подання позову, установа отримала нові документи. Таким чином, на момент кожного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023, 2024, частково 2025) підстав для нарахування компенсації не існувало.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає про безпідставність вказаних відповідачем у відзиві на позов тверджень.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Державній установі "Шепетівська виправна колонія (№98)". При цьому у період з 2020 по 2025 роки їй не надавалася додаткова оплачувана відпустка як одинокій матері, передбачена статтею 182-1 Кодексу законів про працю України. Крім того, при звільненні з військової служби відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні зазначеної додаткової відпустки за 2020-2025 роки.

Відповідно до довідки №4933 від 29.11.2012, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Шепетівської міської ради і отримує допомогу на дітей одиноким матерям згідно ст. 18 (1) Закону України "Про допомогу сім`ям з дітьми" з 01.06.2007 по 31.05.2025.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за 2020-2025 роки, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 182-1 КЗпП України, одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з п. 5 ст. 11 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Статтею 19 Закону України «Про відпустки» визначено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців-жінок, - одиноких матерів, - на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, зокрема, щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, водночас 06.11.1992 поняття «одинокої матері» було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.

За цим визначенням для визнання статусу «одинокої матері» було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.

Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 14.04.2008 № 235/0/15-08/13 роз`яснює, що для встановлення права на додаткову відпустку має застосовуватися таке визначення одинокої матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у т. ч. і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом із дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).

Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька. Питання виховання батьками дитини визначено Сімейним кодексом України.

Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У разі ухилення батька від виконання своїх обов`язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

З урахуванням зазначеного для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред`явлені, наприклад, ухвала суду на підставі клопотання слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі батька у вихованні дитини тощо. Наявність відомостей про те, що дитина проживає разом з матір`ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні.

Отже, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Враховуючи те, що додаткова соціальна відпустка надається один раз протягом календарного року і за цей час статус одинокої матері може змінитися, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік. Отже, якщо жінкою буде надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини, то вона матиме право на зазначену відпустку за підставою «одинока мати».

Судом з матеріалів справи, а саме довідки №4933 від 29.11.2012, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, встановлено, що позивач в період 2020-2025 роки перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Шепетівської міської ради та отримувала допомогу на дітей одиноким матерям згідно ст. 18 (1) Закону України "Про допомогу сім`ям з дітьми".

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII установлено, зокрема, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України, свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення суду від 16.05.2019 залишено без змін).

У постанові від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20 Верховний Суд наголошує, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо надання додаткових відпусток, останні набули відповідне право на них, а тому у разі неотримання цих відпусток мають право на отримання передбаченої законом відповідної грошової компенсації.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивач, як військовослужбовець-жінка, яка має статус одинокої матері, була наділена правом на щорічну додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки».

Разом із тим суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2019 по 2025 роки. Водночас із матеріалів справи вбачається, що у 2019 році право позивача на таку додаткову соціальну відпустку було реалізовано.

Так, позивачем до матеріалів справи долучено наказ Державної установи «Шепетівська виправна колонія (№ 98)» від 12.08.2019 № 37/ОС/ВП-19 «Про надання відпусток», з якого вбачається, що ОСОБА_1 у 2019 році була надана соціальна відпустка тривалістю 10 календарних днів як одинокій матері.

За таких обставин право позивача на нарахування та виплату при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки», підлягає реалізації виключно за ті роки, у яких така відпустка фактично не була використана, а саме за період з 2020 по 2025 роки.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині нарахування та виплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2020 по 2025 роки.

З приводу позовних вимог у частині виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2025, суд відмовляє у їх задоволенні як передчасних.

Суд зазначає, що судовому захисту підлягає лише дійсне порушене право. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається.

З огляду на те, що на дату розгляду справи позивачу взагалі не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки», за період з 2020 по 2025 роки, між сторонами відсутній спір щодо її розміру. У зв`язку з цим у суду відсутні підстави вважати, що розмір компенсації, який буде виплачено відповідачем у майбутньому, не задовольнятиме позивача.

При цьому суд звертає увагу, що у разі незгоди з діями відповідача щодо визначення розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав у разі їх порушення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2020-2025 роки.

Зобов`язати Державну установу "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2020-2025 роки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 05 лютого 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Державна установа "Шепетівська виправна колонія (№98)" (вул. Тараса Шевченка, 60, с. Климентовичі, Шепетівський р-н, Хмельницька обл., 30464 , код ЄДРПОУ - 08564788)

Головуючий суддя Д.А. Божук