Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №200/9409/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2026 року Справа№200/9409/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про накладення штрафу, в якому просить (з урахуванням уточненого позову):

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №085045 від 07.10.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51; код ЄДРПОУ 39816845) в особі Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд.5) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору та професійної правничої допомоги у повному обсязі.

Позов обґрунтований тим, що оскаржена постанова Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті не відповідає вимогам законодавства, оскільки на час виявлення порушення автомобіль, про який в ній йдеться, експлуатувався особою, з якою укладено договір оренди вказаного автомобіля та який є автомобільним перевізником.

Ухвалою суду від 05.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.12.2025 представником позивача подано уточнений позов.

Відповідач заперечував проти задоволення заявлених позивачем вимог, обґрунтовуючи це тим, що на підставі направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях № ОНР 002322 від 04.09.2025, 09.09.2025, співробітниками зазначеного відділу перевірено транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він належить позивачу та використовується останнім у господарській діяльності. На момент проведення перевірки встановлено здійснення посадки та висадки пасажирів на маршрутах з регулярним перевезенням, відсутність витягу з дозволу на маршрут «Харків-Київ» (зі слів водія), відсутність схеми маршруту. У зв`язку з виявленням порушення складено акт №ОАР 063676 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 09.09.2025. За результатами розгляду акту винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085045 від 07.10.2025. Відповідач вказує, що доводи позивача про те, що належний йому автомобіль перебував в оренді на час вчинення порушення не підтверджені належними та допустимими доказами, а наявні у справі письмові докази підтверджують той факт, що позивач, як власник транспортного засобу, так і суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів, в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» є перевізником, отже, несе встановлену законом відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт. Крім того, відповідач зауважив, що договір оренди позивачем не було надано посадовим особам Укртрансбезпеки, та наданий позивачем до суду поліс №230110954 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким страхувальником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України» (ідентифікаційний код 31864305), відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, директором вказаної юридичної особи є Соболь Ірина Григорівна – позивач у цій справі.

У поданій відповіді на відзив, представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, серед іншого посилаючись не те, що позивачка є фізичною особою-підприємцем та власницею транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER 319 CDI» з номерним знаком НОМЕР_2 , однак, остання не здійснює на вказаному транспортному засобі господарську діяльність з перевезення пасажирів, оскільки транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 319 CDI» з номерним знаком НОМЕР_2 перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастранс» на підставі вказаного договору оренди. Відповідно Товариство з обмеженою відповідальністю «Бастранс» здійснює на вказаному транспортному засобі господарську діяльність через водіїв, зокрема, через водія ОСОБА_2 , який є найманим працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастранс». Відтак, позивачка не здійснює самостійну господарську діяльність на транспортному засобі «MERCEDES-BENZ SPRINTER 319 CDI» з номерним знаком НОМЕР_2 . Крім того, відповідач під час проведення рейдової перевірки встановив, що фактичним власником транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER 319 CDI» з номерним знаком НОМЕР_2 є позивачка, а вказаний транспортний засіб використовується Товариством з обмеженою відповідальністю «Бастранс» на підставі тимчасового реєстраційного талону, проте, відповідачем взагалі не було враховано цей факт.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі фактичні обставини.

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 .

Відповідач, Державна служба України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрована, як фізична особа-підприємець (РНОКПП 3254801782), основний вид економічної діяльності: «49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення».

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER 319 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 .

01.05.2025 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «БАСТРАНС» укладено договір оренди транспортного засобу №10/05-25, відповідно до пункту 1.1 якого транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER 319 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , передано Товариству з обмеженою відповідальністю «БАСТРАНС» у тимчасове користування. Згідно з пунктом 6.1 цього договору строк дії договору вказано з 01.05.2025 по 05.05.2028.

08.05.2025 Територіальний сервісний центр №2348 видав тимчасовий реєстраційний талон серії ХХР №115124 про належність вказаного транспортного засобу Товариству з обмеженою відповідальністю «БАСТРАНС».

Відповідно до направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №ОНР 002322 від 04.09.2025 співробітниками відповідача проводилась рейдова перевірка транспортних засобів на адміністративній території Донецької, Луганської, Харківської областях, та міста Харків, з 08.09.2025 по 14.09.2025.

09.09.2025 о 7 год. 50 хв. за адресою: пр-т Героїв Харкова, 299А, м. Харків (автостанція 6) відповідно до направлення на рейдову перевірку № ОНР 002322 від 04.09.2025 здійснено перевірку транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER 319 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого був ОСОБА_2 , власник - товариство з обмеженою відповідальністю «Бастранс», ОСОБА_1 .

За результатами проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом складено акт від 09.09.2025 №ОАР063676, відповідно до якого за результатами проведеної перевірки виявлено порушення статей 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: здійснення посадки та висадки пасажирів на маршрутах з регулярним перевезенням; відсутність витягу з дозволу на маршрут «Харків-Київ» (зі слів водія); відсутність схеми маршруту. Водій, ОСОБА_2 , водійські права пред`явив, копію отримав, що підтверджено підписом останнього.

Повідомленням від 17.09.2025 №82188/40/24-25 фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 викликано для розгляду справи про порушення Закону України «Про автомобільний транспорт» на 07.10.2025, яке направлено позивачу на електронну пошту та отримано останнім, що не є спірним питанням у справі.

07.10.2025 Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №085045, відповідно до якої на позивача на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» накладено штраф у розмірі 17000,00 грн.

Копію зазначеної постанови разом із супровідним листом направлено позивачу на електронну пошту та отримано останнім, що не є спірним питанням у справі.

Вважаючи протиправно постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №085045 від 07.10.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Згідно з ч. 12 ст. 6 вказаного Закону державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частиною 4 ст. 6 вказаного Закону визначено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється, зокрема через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (п. 1 Положення).

Одним з основних завдань Укртрансбезпеки є здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті (пп. 3 п. 4 Положення).

Згідно з пп. 29 та 62 п. 5 вказаного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 8 Положення).

Відповідно до ч.ч. 14 та 21 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (п. 3 Порядку).

Пунктами 4 та 5 вказаного Порядку визначено, що рейдова перевірка проводиться на підставі направлення на рейдову перевірку

Під час проведення рейдової перевірки перевіряється дотримання автомобільними перевізниками та водієм вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з п. 13 зазначеного Порядку у разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2 (далі - акт проведення перевірки).

У разі виявлення в ході рейдової перевірки порушень правил перевезення великогабаритних, великовагових вантажів посадовою особою додатково складається акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів за формою згідно з додатком 3 або акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів за формою згідно з додатком 4.

Пунктом 16 вказаного Порядку визначено, що матеріали, складені за результатами рейдової перевірки, формуються у справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - справа про порушення) та розглядаються керівником або заступником керівника територіального органу Укртрансбезпеки в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою автомобільного перевізника або його уповноваженої особи) протягом двох місяців з дня його виявлення.

Згідно з п. 17 Порядку справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи.

Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України “Про адміністративну процедуру”.

У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

Верховний Суд, аналізуючи питання щодо повідомлення суб`єкта господарювання, в постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 зазначив наступне:

«48. З матеріалів справи встановлено, що повідомленням від 05.09.2017 № 4132 позивача було викликано для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 12.09.2017.

49. Судом встановлено, що згідно із інформацією про відстеження пересилання поштових відправлень на Офіційному сайті «Укрпошта» копію повідомлення направлено на адресу позивача 05.09.2017, 07.09.2017 повідомлення надійшло до відділення зв`язку, проте не було вручено під час доставки.

50. Вказане свідчить, що позивач мав можливість отримати дане повідомлення з 07.09.2017, проте вказаним правом не скористався…

52. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомив позивача про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а у зв`язку із неявкою уповноваженої особи суб`єкта господарювання, правомірно розглянув справу без її участі.».

Відповідно до п. 19 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, за результатами розгляду справи про порушення керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник за наявності порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які передбачена частиною першою статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, виносить постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу за формою згідно з додатком 5.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про транспорт» нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Відповідно до вказаної статті Закону документами для нерегулярних пасажирських перевезень є:

для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалася у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії (постанови від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі №120/5064/22, від 12.10.2023 у справі №280/3520/22, від 07.12.2023 у справі №620/18215/21, від 27.03.2025 у справі №420/6854/23).

Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Позивач заперечує правомірність оскаржуваної постанови, вказуючи, що вона не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а відтак не може бути притягнута до відповідальність за порушення зазначеного законодавства.

Позивач не заперечує, що транспортний засіб зареєстровано на неї, однак на момент перевірки він перебував у користуванні товариства з обмеженою відповідальністю «БАСТРАНС», що підтверджується тимчасовим реєстраційним посвідченням, яке було надано водієм при перевірці, та повідомлено відповідача листами до розгляду справи, та прийняття спірної постанови.

Як встановлено судом вище, акт проведення перевірки від 09.09.2025 №ОАР063676 містить фактичні відомості про те, що автомобільним перевізником є товариство з обмеженою відповідальністю «БАСТРАНС», фактичним власником – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .

Водночас у спірній постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу відповідач визначив автомобільним перевізником фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що матеріалами справи не містять доказів того, що транспортний засіб транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER 319 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , використовувався позивачем у його господарської діяльності, тобто позивач в розумінні вимог Закону №2344-III не є перевізником, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в межах спірних правовідносин, як наслідок підстави для застосування до позивача адміністративно господарського, передбаченого статтею 60 Закону №2344-III відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Отже, при винесенні оскарженої постанови суб`єктом владних повноважень не враховано те, що позивач не була автомобільним перевізником, так як на час проведення перевірки транспортний засіб на підставі відповідного договору оренди використовувався іншою особою – особою з якою укладено такий договір, що також відображено в акті проведення рейдової перевірки.

З огляду на наведене оскарженою постановою щодо позивача протиправно застосований адміністративно-господарський штраф, передбачений абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», який застосовується саме до автомобільних перевізників, до яких позивач в спірних правовідносинах не належала.

З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту та відновленню шляхом задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач подала заяву, в якій просила стягнути з відповідача на її користь судовий збір в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. зазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Верховний Суд в постановах від 21.01.2021 в справі №280/2635/20, 21.01.2021 в справі № 120/3929/19-а звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний правовий висновок викладений також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Згідно з правилами оцінки доказів, що встановлені ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем до суду подані: договір від 08.11.2025 № 2/8 про надання професійної правничої допомоги, в якому зазначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору; додаткову угоду від 08.11.2025 № 1 до зазначеного договору, згідно з якою позивачу надаються послуги на загальну суму 11500 грн.

Також позивачем до суду поданий акт від 28.11.2025 № 7 до договору, в якому зазначено, що адвокат виконав послуги по зазначеному договору на загальну суму 7500 грн., а саме наступні послуги:

- консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку, у тому числі: проведення двох зустрічей з клієнтом, попереднє вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення судової практики Верховного Суду, формування висновку щодо можливості захисту прав клієнта у судовому порядку, – протягом 1 години – 1000 грн.;

- складання клопотання, подання та ознайомлення з матеріалами справи на підставі яких винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу, – протягом 1 години – 1000 грн.;

- складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу – протягом 5 годин – 5000 грн.;

- підготовка документів до подачі через Електронний суд, у тому числі: роздрукування примірників позовної заяви з додатками для сторін та сканування письмових доказів для додавання до позовної заяви, завіряння копій документів, – протягом 1 години – 500 грн.

Також позивачем до суду подані ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.

Разом з тим, враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі процесуальні правила оцінки доказів, правову позицію Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, а також принцип співмірності, критерій розумності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу і фінансовий стан обох сторін, один з яких є суб`єктом владних повноважень, який потребує фінансування з Державного бюджету України, суд вважає за необхідне зменшити вартість витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, предмет спору у цій справі не є складним (справа віднесена до справ незначної складності), не містить багато спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу великої кількості первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. До того ж щодо даної категорії справ існує усталена судова практика, з якою можна легко ознайомитися, прочитавши рішення адміністративних судів, що наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень в мережі Інтернет за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/; доступ до зазначеного Реєстру є вільним.

Враховуючи зазначене, правило щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу поширюється на суму таких витрат, яка з урахуванням наведеної позиції суду становить 3000 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому судові витрати позивача в загальній сумі 3968,96 грн. (оплачений позивачем судовий збір в розмірі 968,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.), підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Решта судового збору в сумі 1453,44 грн. такому стягненню не підлягає, оскільки вона зайве сплачена за подання даного позову в електронній формі. Разом з тим такий судовий збір може бути повернутий позивачу з бюджету за її заявою (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51; код ЄДРПОУ 39816845) в особі Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, «Держпром», 6-ий під`їзд, 7 поверх) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті від 07.10.2025 № 085045.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснені нею документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 (дев`яносто шість) коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Зеленов