Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №200/9886/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2026 року Справа№200/9886/25

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, військова частина НОМЕР_2 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), де просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2025 по 04.12.2025;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2025 по 04.12.2025 у розмірі 224 889,7 грн.

Крім вказаного, позивач просить суд, при прийнятті судового рішення у справі, вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, а саме, стягнути відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції в сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Позов мотивовано таким.

Позивач з 10.11.2022 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні відповідача. Наказом від 08.01.2025 № 27-ОС позивача звільнено у відставку за пп «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2025 у справі №200/3324/25, яке набрало законної сили 12.11.2025, зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022, 01.01.2023, відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011 -XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», який складав 2481,00 грн, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», який складав 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати та підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання та фактично виплаченої грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 10.11.2022 по 19.05.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

04 грудня 2025 року на особистий рахунок позивача на виконання вказаного рішення зараховано суду 57 980,21 грн.

Таким чином, зазначає позивач, остаточний розрахунок відповідачем проведено 04.12.2025, проте не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.12.2025 адміністративну справу № 200/9886/25 прийнято до провадження. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Буряк І.В. в порядку спрощеного позовного провадження у строк, встановлений статтею 258 КАС України. Витребувано у відповідача докази у справі.

09 січня 2026 року відповідачем надано відзив на позовну заяву за змістом якого відповідач проти позовних вимог заперечує та просить у задоволенні позову відмовити з огляду на те, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з військовою частиною, а проходять військову службу, порядок проходження якої урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами. Тобто, норми КЗпП України на проходження військовослужбовцями військової служби не поширюються.

Водночас до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входять компенсаційні виплати, у тому числі індексація грошового забезпечення. Вважає, що індексація грошового забезпечення не пов`язана з оплатою праці, не є винагородою за виконану роботу, а тому не підпадає під дію ст.ст. 116,117 КЗпП України.

Крім того, відповідач просить суд взяти до уваги принцип пропорційності розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку до розміру невиплачених сум грошового забезпечення, покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 № 716/9584/15-ц.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то відповідач заперечує проти задоволення таких, зазначаючи, що позивачем не доведено факт складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Судом установлено такі фактичні обставини у справі.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України паспорт серії НОМЕР_3 РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Витягом з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України від 07.02.2025 № 141-ОС підтверджується, що позивача з виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 08.02.2025.

Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10087/25/220/В (рішення від 25.03.2025 № 10087/25/220/Р) ОСОБА_1 установлено ІІ групу інвалідності, дата повторного оцінювання 24.03.2030.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2025 у справі №200/3324/25, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025, позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022, 01.01.2023, у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 2022, 2023 роки на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання за період з 10.11.2022 по 19.05.2023.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011 -XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», який складав 2481,00 грн, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», який складав 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати та підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання та фактично виплаченої грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 10.11.2022 по 19.05.2023 з урахуванням раніше виплачених сум.

У решті позовних вимог відмовлено.

04 грудня 2025 року на виконання вказаного рішення суду відповідачем виплачено позивачу суму грошового забезпечення у розмірі 58 030,21 грн (за вирахуванням комісію банку), що підтверджується платіжною інструкцією від 03.12.2025 № 10033.

Відповідно довідки ВЧ НОМЕР_5 від 29.01.2026 № 35 про грошове забезпечення ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення (грудень 2024 року - січень 2025 року) складає 751,14 грн.

Правова позиція суду обґрунтована таким.

Кодекс Законів про Працю України.

Стаття 116. (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022)

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022)

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Висновки суду у цій частині.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Водночас аналіз чинної практики Верховного Суду дає достатні правові підстави суду виснувати, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, але з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, доцільно застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то правильним є висновок про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби, зокрема, й в Державній прикордонній службі України.

Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 22.06.2023 у справі № 380/152/20.

Отже у питанні відшкодування позивачу середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, суд застосовує норми загального законодавства, а саме ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260)

Пунктом 7 Порядку № 260 передбачено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.

Вказаний висновок судом постановлено за результатами аналізу постанов Верховного Суду щодо подібних за змістом правовідносин: від 21.11.2018 справа №808/928/16, від 17.01.2019 справа № 805/2706/17-а, від 18.04.2019 справа № 806/889/17, від24.07.2019 справа № 805/3167/18-а.

Тобто, із системного аналізу наведених норм статей 116 та 117 КЗпП України, Порядку № 100, можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Як вже відзначалося, відповідно довідки, яка надана до суду ВЧ НОМЕР_2 про грошове забезпечення ОСОБА_1 , середньоденне грошове забезпечення (грудень 2024 року - січень 2025 року) складає 751,14 грн.

У межах цієї справи сума грошового забезпечення, несвоєчасно виплачена позивачу відповідачем при звільненні складає 58 030,21

Шестимісячний період з дати звільнення (08.02.2025), тобто з 09.02.2025 по 09.08.2025 складає 182 календарних дні.

Розрахунок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні: 182*751,14 = 136 707,48 грн.

Щодо застосування принципу співмірності у цілях розрахунку суми середнього заробітку, що стягується у зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільнення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою у постанові від 26.06.2019. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність формулювання такого правового висновку: «Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми середнього заробітку, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 06.11.2025 (справа №160/20357/22) з урахуванням наведених висновків Великої Палати (справа № 489/6074/23) зазначила, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 (справа №480/3105/19) визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру й відповідатиме принципу співмірності, а саме зазначив: «п.59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

П. 60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

П. 61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.».

Суд установив, що сума невиплаченої при звільненні заборгованості склала 58 030,21 грн, розрахований розмір середнього заробітку 136 707,48 грн.

Тобто розрахований судом розмір середнього заробітку перевищує суму заборгованості майже у 2,5 рази, що у розумінні постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 є підставою для застосування принципу співмірності.

Застосовувати принцип співмірності доцільно за формулою, визначеною у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Правильність розрахунку середнього заробітку у спосіб, запропонований цією постановою, підтверджено численними судовими рішеннями Верховного Суду, зокрема постановою від 17.12.2025 у справі №420/22799/24 та постановою від 22.01.2026 справа № 460/17264/23.

Суд скориставшись архівною відомістю про нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2025 року по грудень 2025 року, яка надана ВЧ НОМЕР_2 до матеріалів справи № 200/3324/25 та довідкою від 29.01.2026 № 34 установив, що позивачу при звільненні нараховано 103 983,80 грн. (сума без відрахувань, нарахована відповідачем)

Отже загальна сума сплачених при звільненні коштів мала складати 103 983,80 + 58 030,21 = 162 014,01

Сума недоплати у відсотковому співвідношенні складає 35,81% (58 030,21 *100% : 162 014,01).

Сума середньоденного заробітку - 751,14 грн, відсоткове співвідношення недоплати складає 268,98 грн (751,14 * 35,81 : 100)

Отже, розмір середнього заробітку: 268,98 * 182 = 48 954,36 грн.

Суд звертає увагу, що сума середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні розрахована без відрахування податкових зобов`язань, що покладається на роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/407/19).

Належним способом захисту у цій категорії справ відповідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 та постанови Верховного Суду від 16.02.2023 справа № 420/20192/21 є саме стягнення відповідної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, позовні вимоги є частково обґрунтованими та мають бути задоволені у визначеній судом частині, шляхом стягнення суми середнього заробітку у розмірі 48 954,36 грн.

Щодо судового збору.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 5 Закону «Про судовий збір», питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем у підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано такі докази:

ордер на надання правничої допомоги серія АО № 1166369 ОСОБА_1 адвокатом Галан О. О. на підставі договору про надання правової допомоги від 21.03.2025 № 21/03;

договір про надання правової допомоги від 21.03.2025 № 21/23, де викладено зобов`язання адвоката – Галан О. О. надати клієнту ( ОСОБА_1 ) правову допомогу в

адміністративній справі про перерахунок грошового забезпечення від прожиткового мінімуму та стягнення середнього заробітку. Вартість послуг – 3000,00 грн при зверненні до суду першої інстанції;

акт виконаних робіт складений 08.12.2025 до договору про надання правничої допомоги від 21.03.2025 № 21/23, де визначено фіксований розмір оплати – 3000,00 грн.

Факт оплати за договором від 21.03.2025 № 21/23 на суму 3 000,00 грн. підтверджується платіжною інструкцією від 05.12.2025 № 383142946126.128.

Правова позиція суду.

КАС України

Стаття 132 КАС України.

1. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

Частиною 7 ст 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідна заява, викладена за текстом позову й додано усі, підтверджуючі документи.

Стаття 134 КАС України.

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

6. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Висновки суду.

Належним чином підтверджені витрати позивача на правову допомогу адвоката підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За наявності обґрунтованих заперечень відповідача суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення й у постановах Верховного Суду від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 18.05.2022 (справа №640/4035/20), 23.02.2023 (справа № 640/37534/21).

Тобто, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідач у відзиві виклав заперечення проти стягнення витрат на правову допомогу адвоката, з огляду на недоведеність факту складності справи та виконаних адвокатом робіт.

Суд, зі свого боку, наведені аргументи не вважає переконливими, оскільки розмір витрат, сплачений позивачем не є надмірним та цілком узгоджується зі складністю справи.

Водночас надані позивачем докази є належними та підтверджують фактине понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн покладаються на відповідача

Керуючись вимогами ст.ст.2, 6-11,12, 77, 90, 241 246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, військова частина НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 48 954 (сорок вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 36 коп. (без урахування обов`язкових платежів та податків).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, військова частина НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі гривень) 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі – 05.02.2026.

Суддя І.В. Буряк