Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №120/7059/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 лютого 2026 р. Справа № 120/7059/25

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо не виплати грошового забезпечення у повному обсязі, а саме, додаткової доплати за службу в особливих умовах (період дій картину) передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 № 375 за період з 01.02.2021 по 19.07.2022. Зокрема, наголошує на тому, що як особа, яка безпосередньо мала контакт населенням в умовах картинних заходів має право на отриманні відповідної виплати. Водночас відсутність бюджетних асигнувань не можуть бути підставою для відмови у здійсненні такого нарахування. Також вказує на наявність підстав для стягнення моральної шкоди.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Серед іншого вказує, що право на відповідну доплату мають лише окремі категорії поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків забезпечують життєдіяльність населення у межах відповідного кошторису. Окремо звертає увагу на пропущення позивачем строку звернення до суду.

До суду позивачем подано заяву про долучення доказів, а саме, медичних довідок, що підтверджують завдання йому відповідачем моральної шкоди.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини справи.

Позивач у період з вересня 1996 по травень 2023 проходив службу в підрозділах Головного Управління Національної поліції у Вінницькій області.

Наказом головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області від 25.05.2023 № 69 о/с відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" позивача звільнено з 31.05.2023 зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77.

Позивач вказує, що головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області при проведенні з ним розрахунку при звільненні не нараховано та не виплачено доплату до грошового забезпечення за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, зокрема за період з 01.02.2021 по 19.07.2022.

У зв`язку з цим він звертався до відповідача із відповідним запитом.

Листом від 02.05.2025 року позивачу надано інформацію щодо виплати додаткової доплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" (далі - додаткова доплата), відповідно до якої позивачу нарахована та виплачена доплата за період з 01.04.2020 по 17.02.2021 у межах кошторисних асигнувань.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати додаткової винагороди, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд керується таким.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої, другої статті 94 Закону №580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі-Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2 та її наслідками, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, під час здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 (далі - Постанова №375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.

Згідно з пунктом 1 Постанови № 375 зазначено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2", та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Згідно з пунктом 5 Постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

Як встановлено з матеріалів справи , така доплата виплачувалась позивачу з квітня 2020 по січень 2021 включно у межах доведених НПУ кошторисних призначень, а потім її виплата була припинена, у зв`язку з відсутністю фінансування.

Отже, суд констатує, що відповідачем підтверджується наявність права у позивача на таку доплату, однак вона надалі не здійснювалась у зв`язку з відсутністю відповідного фінансування.

Разом з тим, суд відхиляє такі доводи відповідача, оскільки відсутність коштів на рахунку для виплати доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення під час дії карантину, за оскаржуваний період, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з постановою Кабінету міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" Кабінет Міністрів України постанови встановити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 30.04.2023 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22.07.2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, відповідачем не спростовано наявність права позивача на такі доплати і посилання на відсутність фінансування для здійснення відповідних доплат є неприйнятним.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.04.2023 у справі №420/19450/21.

Щодо доводів відповідача у частині пропущення позивачем процесуального строку звернення до суду, суд зауважує таке.

Так, ухвалою суду від 27.05.2025 у цій справі про залишення позовної заяви без руху надано оцінку пропущення строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали позивачем було надано уточнено позовну заяву із вимогами до 19.07.2022.

Так, суд зауважує, що відповідно до частин 1, 2, 5 статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України "Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів" у редакції до 19.07.2022 передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті".

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX набув чинності 19.07.2022.

Отже, редакція статті 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022.

Таким чином, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, підлягають застосуванню з 19.07.2022.

З огляду на зазначене вище суд вважає доводи відповідача безпідставними.

Відтак, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо нездійснення позивачу доплати до грошового забезпечення, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01.02.2021 по 19.07.2022.

Таким чином, з метою ефективного та належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та здійснити відповідну виплату за аналізований період.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн, суд керується таким.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частини 1 та частини 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно із роз`ясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10.04.2019 року в справі №464/3789/17 та від 27.11.2019 року в справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Суд наголошує, що визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд, встановлюючи фактичні обставини справи, має свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

При цьому в силу приписів статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 12.11.2019 у справі №818/1430/17 та від 14.05.2020 у справі №822/231/16.

Як слідує з позовної заяви, позивач стверджує, що оскаржуваною бездіяльністю відповідача йому завдано моральної шкоди.

Водночас, дослідивши надані медичні виписки, суд зауважує, що хвороба позивача спричинена вірусною інфекцією.

У розглядуваному випадку суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б доводили страждання від час короновірусної хвороби, спричинені саме відповідачем, а не хворобою, що у системному зв`язку не утворює підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише загальні фрази щодо того, що його моральні страждання - емоції, безпосередньо пов`язані з протиправною поведінкою відповідача і знаходяться з нею в причинному зв`язку.

Відтак позивачем не доведено, у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода та якими доказами це підтверджується, при цьому позивачем також не надано належних доказів своїх страждань та причинний зв`язок їх саме зі протиправною бездіяльністю відповідача.

З огляду на наведене у сукупності, в тому числі у зв`язку із ненаданням позивачем належних доказів причинного зв`язку наслідків із оскаржуваними діями відповідача, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Національної поліції України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 40108672) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової доплати у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 за період з 01.02.2021 по 19.07.2022.

Зобов`язати головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді додаткової доплати у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 за період з 01.02.2021 по 19.07.2022.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович