Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №120/159/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

05 лютого 2026 р. Справа № 120/159/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області

до Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області

про визання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо незабезпечення встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя" в межах території Вороновицької територіальної громади, в натурі (на місцевості).

Ухвалою від 13.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 13.01.2025 року надіслано до електронного кабінету відповідача 13.01.2025 о 21 год. 05 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак копію ухвали від 13.01.2025, слід вважати врученою відповідачу.

При цьому відповідачем не подано до суду відзив на позовну заяву. За таких обставин, суд дійшов висновку справу вирішувати на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням 27 сесії 5 скликання Вінницької обласної ради № 903 від 10.12.2009 оголошено об`єктом природно-заповідного фонду місцевого значення регіональний ландшафтний парк «Середнє Побужжя», загальною площею 2618,2 га, на території Сутисківської, Тиврівської селищних, Довгополівської, Дзвониської, Шендерівської, Колюхівської, Маловулизької сільських рад Тиврівського району без вилучення із користування.

В подальшому територія регіонального ландшафтного парку «Середнє Побужжя» передана під охорону вищевказаним сільським радам, на території яких він розташований, з оформленням відповідних охоронних зобов`язань.

Так, Шендерівській сільській раді, відповідно до охоронного зобов`язання, зареєстрованого в Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області за № РЛП 02/555-441 від 16.11.2012, передано для забезпечення режиму охорони та збереження територію регіонального ландшафтного парку «Середнє Побужжя» у межах території Шендерівської сільської ради.

Довгополівській сільській раді, відповідно до охоронного зобов`язання, зареєстрованого в Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області за № РЛП 02/555-439 від 16.11.2012, передано для забезпечення режиму охорони та збереження територію регіонального ландшафтного парку «Середнє Побужжя» у межах території Довгополівської сільської ради.

Рішенням Вороновицької селищної ради 2 сесії 8 скликання від 24.12.2020 «Про реорганізацію Шендерівської сільської ради шляхом її приєднання до Вороновицької селищної ради» розпочато процедуру реорганізації, зокрема, Шендерівської сільської ради, шляхом приєднання до Вороновицької селищної ради. Відповідно до п. 2 цього рішення Вороновицька селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Шендерівської сільської ради.

Рішенням Вороновицької селищної ради 2 сесії 8 скликання від 24.12.2020 «Про реорганізацію Довгополівської сільської ради шляхом її приєднання до Вороновицької селищної ради» розпочато процедуру реорганізації, зокрема, Довгополівської сільської ради, шляхом приєднання до Вороновицької селищної ради. Відповідно до п. 2 цього рішення Вороновицька селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Довгополівської сільської ради.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Вінницької області» визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Вінницької області.

Згідно з додатком до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до переліку територіальних громад Вінницької області входить Вороновицька територіальна громада з адміністративним центром територіальної громади в смт. Вороновиця, до складу якої віднесена, зокрема, Шендерівська, Довгополівська сільські ради Тиврівського району.

Відповідно до Положення про регіональний ландшафтний парк «Середнє Побужжя», затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища № 116 ОД від 16.11.2012, регіональний ландшафтний парк «Середнє Побужжя» входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання.

Парк створено з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів, що мають особливе значення для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, природоохоронну, оздоровчу, рекреаційну, історико-культурну, наукову та естетичну цінність.

Таким чином, у Вороновицької селищної ради, як правонаступника Шендерівської та Довгополівської сільських рад, виникли відповідні обов`язки щодо охорони та дотримання режиму території регіонального ландшафтного парку «Середнє Побужжя», який на даний час, розташований на території Вороновицької селищної ради Вінницького району.

Як встановлено судом, з метою вивчення стану дотримання вимог природоохоронного та земельного законодавства на території Вороновицької ОТГ, прокуратура листом від 30.10.2024 за № 54-4252 вих-24 та 26.11.2024 за №54-4670вих-24 звернулась до Вінницької обласної державної адміністрації, в якому просила надати інформацію про те, чи надходив на погодження проект землеустрою щодо встановлення меж ландшафтного парку «Середнє Побужжя».

За наслідком розгляду поданого листа, управління розвитку територій та інфраструктури листом від 04.12.2024 за вих. № 08-20/3964 вказано, що відповідний проект не надходив.

Також ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області листом від 12.11.2024 повідомило Немирівську окружну прокуратуру, що документації щодо встановлення меж ландшафтного парку «Середнє Побужжя» не виявлено та відомості щодо заказника не вносились до ДЗК.

Крім того, керівник Немирівської окружної прокуратури звернувся до Вороновицької селищної ради з листом від 13.11.2024 за № 54-4473 вих-24, в якому просив надати інформацію чи забезпечувалось проведення робіт з винесення в натурі меж ландшафтного парку «Середнє Побужжя».

За наслідком розгляду цього листа, відповідач листом від 22.11.2024 за вих. №890/05.1-14/24 повідомив прокуратуру, що документація із землеустрою щодо організації і встановлення меж Регіонального ландшафтного парку «Середнє Побужжя» в межах Вороновицької селищної ради не розроблялось і не затверджувалось, відповідно межі не встановлювались.

Немирівською окружною прокуратурою до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області направлено лист №54-4669 вих-24 від 26.11.2024 щодо надання інформації про те, чи має намір інспекція звертатись із позовом до Вороновицької селищної ради щодо незабезпечення винесення в натурі меж ландшафтного парку «Середнє Побужжя».

Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області листом від 04.12.2024 повідомлено, що не планує звертатись із позовом до Вороновицької селищної щодо незабезпечення винесення в натурі меж ландшафтного парку «Середнє Побужжя».

Щодо наявності підстав для представництва прокурором державних інтересів від імені Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, то суд зазначає наступне.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Відповідну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.

З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, звертаючись до суду з позовом, прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу

Таким чином, при зверненні з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд також враховує, що бездіяльність компетентного органу не обов`язково повинна носити умисний характер достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися у пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.

З матеріалів справи видно, що на підставі положень ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 КАС України прокурор звернувся із листом щодо надання інформації про те, чи має намір інспекція звертатись із позовом до Немирівської міської ради щодо незабезпечення винесення в натурі меж ландшафтного парку «Середнє Побужжя».

Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області листом повідомлено, що інспекція не планує звертатись із позовом до Вороновицької селищної ради щодо незабезпечення винесення в натурі меж ландшафтного парку «Середнє Побужжя».

Отже, прокурор правомірно та за наявності відповідних підстав звернувся до адміністративного суду з позовом для забезпечення представництва в суді законних інтересів держави, захист яких не здійснює уповноважений орган державної влади Державна екологічна інспекція у Вінницькій області.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується наступними мотивами.

Статтею 1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (далі ЗК України) передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 44 ЗК України передбачено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Статтею 45 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Згідно з приписами статті 46 ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об`єкти, що мають особливу наукову цінність. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками. Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.

Відповідно до статті 46-1 ЗК України землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положеннями про ці території, об`єкти.

Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів регулюються Законом України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року №2456-XII (далі - Закон №2456-XII).

Згідно із преамбулою вказаного Закону, природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із статтею 25 Закону №2456-XII заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Статтею 26 Закону №2456-XII встановлено, що на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Частинами третьою та п`ятою статті 53 Закону №2456-XII передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Відповідно до частин другої та третьої статті 60 Закону №2456-XII охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природо-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Частиною четвертою статті 7 Закону №2456-XII визначено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Частиною першою статті 4 Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі Закон № 1264-ХІІ) передбачено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.

Згідно зі статтею 5 Закону № 1264-ХІІ державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Пунктом "і" частини першої статті 19 Закону № 1264-ХІІ передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції приймають рішення про організацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Згідно з частиною другою статті 61 Закону № 1264-ХІІ до складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Частинами другою, третьою статті 2 ЗК України (далі ЗК України) суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно з пунктом "в" частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Пунктами "д", "к" частини 1 статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Стаття 43 ЗК України визначає, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини сьомої статті 79-1 ЗК України винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Частиною восьмою статті 79 ЗК України передбачено, що у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України № 2456-ХІІ від 16.06.1992"Про природно-заповідний фонд України" (далі Закон № 2456-ХІІ) межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Частиною третьою статті 26 Закону № 2456-ХІІ передбачено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до частини третьої статті 60 Закону № 2456-ХІІ органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Згідно із статтею 1 Закону України № 858-IV від 22.05.2003 "Про землеустрій" (далі Закон № 858-IV) під проектом землеустрою розуміють сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Відповідно до статті 19 Закону № 858-IV до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.

Згідно зі статтею 20 Закону № 858-IV землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Статтею 22 цього ж Закону передбачено, що підставою для здійснення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.

Згідно із статтею 25 Закону № 858-IV одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Статтею 47 Закону № 858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою, зокрема: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Наведене убезпечує від використання землі на території природно-заповідного фонду (в тому числі заказника) не за цільовим призначенням та запобігає її протиправному привласненню.

При вирішенні спору суд приймає до уваги, той факт, що Шендерівською та Довгополівською сільськими радами видано охоронні зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Середнє Побужжя».

Відтак, суд доходить висновку, що зобов`язання про охорону «Середнє Побужжя» було передано Шендерівській та Довгополівській сільським радам, як землекористувачам (землевласникам) земель, на яких перебуває парк. При цьому, правонаступником в тому числі обов`язків цих рад є Вороновицька селищна рада.

Відтак, саме на відповідача покладено обов`язок здійснювати охорону «Середнє Побужжя» в межах території Вороновицької ОТГ, відповідно, й встановлення меж регіонального ландшафтного парку «Середнє Побужжя», в межах території Вороновицької територіальної громади, в натурі (на місцевості).

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не вжиття заходів з організації проведення робіт з винесення меж регіонального ландшафтного парку «Середнє Побужжя», закріплення їх в натурі (на місцевості). Як наслідок, підлягає задоволенню й похідна вимога про зобов`язання відповідно до вимог законодавства забезпечити вжиття заходів з організації проведення робіт з винесення меж регіонального ландшафтного «Середнє Побужжя».

У відповідності до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а відтак, підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність витрат суб`єкта владних повноважень пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, відсутні підстави для стягнення судових витрат з відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області щодо не забезпечення встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя", в межах території Немирівської територіальної громади, в натурі (на місцевості).

Зобов`язати Вороновицьку селищну раду Вінницького району Вінницької області забезпечити встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Середнє Побужжя", в межах території Вороновицької територіальної громади, в натурі (на місцевості).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Немирівська окружна прокуратура Вінницької області (вул. Шевченка, 23, м. Немирів, Вінницька область, код ЄДРПОУ 02909909)

Позивач: Державна екологічна інспекція у Вінницькій області (вул. 600-річчя,19, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 37979894).

Відповідач: Вороновицька селищна рада Вінницького району Вінницької області (вул. Козацький шлях, 60, смт. Вороновиця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04326069)

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя:

Секретар: