Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №697/2061/25 — Черкаський апеляційний суд

Суд: Черкаський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 02 лютого 2026 р.

Справа: №697/2061/25

Суддя: Фетісова Т. Л.

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/296/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №697/2061/25 Категорія: 304090000 Деревенський І. І.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіНовіков О.М., Сіренко Ю. В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.11.2025 (повний текст складено 06.11.2025, суддя в суді першої інстанції Деревенський І. І.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в :

у серпні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №571682483 від 24.05.2023 у сумі 28521,78 грн та судові витрати, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги до позичальника за укладеними з первісними кредиторами договорами факторингу на суму, заявлену до стягнення у даній справі.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.11.2025 позов у справі задоволено частково (зменшено розмір відшкодування судових витрат на правничу допомогу) з посиланням на доведеність тверджень позивача про невиконання позичальником договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків.

Представник відповідача подав на вказане рішення суду 09.12.2025 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відхилити позовні вимоги у справі.

В обґрунтування вказано на те, що відповідач ОСОБА_2 кредитний договір № 571682483 від 24.05.2023 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в електронному вигляді не укладала та не підписувала, а позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, що електронний підпис (або ідентифікатор), указаний у договорі, належить саме відповідачу.

Позивачем на підтвердження позовних вимог, не надано суду технічних доказів, а саме лог-файлів (журналів дій); доказів відправки та отримання SMS-повідомлення; доказів того, що одноразовий ідентифікатор був надісланий саме на фінансовий номер телефону, який належить відповідачу; скріншотів та записів екрану.

Розрахунки заборгованості, наданні позивачем, не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості.

Позивач не надав суду доказів зарахування коштів позичальнику, а саме виписки по рахунку.

У справі мало місце відступлення права вимоги, яка ще не існувала на момент укладення договору факторингу.

Доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28.11.2018 позивачем не надано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти її аргументів заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи на обґрунтованість висновків місцевого суду по суті спору у справі.

Стороною апелянта суду були надіслані численні додаткові пояснення: від 15.01.2026, 19.01.2026, 26.01.2026, 28.01.2026, які суд апеляційної інстанції розцінює як відповідь на вищевказаний відзив позивача, оскільки згідно до вимог ч.5 ст.174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи под

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому заати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне, чого в даній справі не мало місця. У вказаних відповідях на відзив апелянт фактично наполягає на доводах своєї апеляційної скарги, яку просить суд задовольнити з викладених ним підстав.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій тридцяти розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.сіданні.

При розгляді справи встановлено, що 24.05.2023 ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідач ОСОБА_2 уклали договір кредитної лінії №571682483 (а.с.34-44).

Відповідно до п. 2.1 договору Кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 5900 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога»); кінцева дата повернення кредиту 23.06.2028 (п. 7.3 договору).

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «MNV34UK9».

Факт перерахування первісним кредитором відповідачу коштів підтверджується платіжним дорученням №4ed92c20-011a-447b-8af0-ebfb3cae5669 від 24.05.2023, з якого вбачається, що ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», перерахувало ОСОБА_2 кошти у сумі 5900 грн. на кредитний рахунок № НОМЕР_1 хх-хххх-4368, призначення платежу переказ коштів згідно договору №571682483 від 24.05.2023 (а.с.12) та довідкою №571682483/23052025/Э від 23.05.2025, виданої ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», з якої вбачається, що на виконання кредитного договору №571682483 від 24.05.2023, укладеним між позичальником/отримувачем – ОСОБА_2 та кредитодавцем/платником ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», кредитодавцем було ініційовано платіжну операцію, шляхом подання надавачу фінансових платіжних послуг платіжної інструкції, а надавачем платіжних послуг за наступними реквізитами, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 24.05.2023 о 17:33:06 год. було перераховано ОСОБА_2 на платіжну карту № НОМЕР_1 хх-хххх-4368 кошти у сумі 5900 грн (а.с.99).

З розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що заборгованість відповідачки складається із 5900 грн заборгованості за тілом кредиту; 7325,44 грн заборгованості за відсотками (а.с.54-55).

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу (а.с.79-82).

10.10.2024 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №10/1024-01 (а.с.71-74).

04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором (а.с.63-66).

Відповідно до п. 1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до Реєстру боржників за Договором факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 28521,78 грн (а.с.61-62).

З виписки з особового рахунку за Кредитним договором №571682483 від 24.05.2023 вбачається, що заборгованість відповідачки станом на 25.06.2025 не погашена та складає 28521,78 грн, з яких: 5900 грн прострочене тіло кредиту, 22621,78 грн прострочені відсотки (а.с. 51), з вимогами про стягнення якої позивач звернувся до суду у цій справі.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 105 6-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримала кошти за кредитним договором та не повернула їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами договору відсотки по кредиту, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеними договорами факторингу.

Таким чином відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення, про що вірно вказав суд першої інстанції.

При цьому доказів виконання наявних грошових зобов`язань ні перед позивачем у справі ні перед попередніми кредиторами відповідачем суду не надано.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так апеляційний суд не погоджується з аргументами скаржника про те, що позивачем не доведено перехід до нього права вимоги до відповідача щодо стягнення кредитної заборгованості з підстав того, що мало місце відступлення права вимоги, яка ще не існувала на момент укладення договору факторингу та позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28.11.2018, з урахуванням такого.

Цивільним законодавством встановлено презумпцію правомірності правочинів (ст. 204 ЦК України) згідно якої правочин (договір) є правомірним, якщо його недійсність не вбачається з припису норми закону або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. Розділу 2 (ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.

Тобто Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає можливість їх укладення множинну кількість разів за бажанням сторін.

Договір факторингу № 28/1118-01 є рамковою угодою та підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2022, а також враховуючи послідуюче продовження договірних правовідносин.

Згідно наданих витягів з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача у справі.

Аналогічні обставини мали місце і щодо послідуючого відступлення прав вимоги до відповідача іншим кредиторам, останнім з яких є позивач у справі.

Відтак, зважаючи на чинність відповідних договорів факторингу та надання позивачем доказів включення до реєстру прав вимоги (як додатків до договорів факторингу) кредитних зобов`язань відповідача, сукупність наявних у справі доказів, на думку апеляційного суду, є достатньою для висновку про підтвердження позивачем наявного у нього права вимоги до відповідача ОСОБА_2 .

Слід враховувати, що доведеність факту оплати за договором факторингу не стосується правовідносин у цій справі про стягнення кредитного боргу, оскільки вказаний правочин в силу вимог ст. 204 ЦК України є дійсним та повнота виконання за ним зобов`язань його сторонами, до яких відповідач не відноситься, правового значення у даному випадку не має, адже не стосується договірних зобов`язань позичальника щодо повернення кредиту.

Так апеляційний суд оцінює критично посилання скаржника на те, що на момент укладення першочергового договору факторингу №28/1118-01 у 2018 році ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідачем за кредитним договором від 24.05.2023, з урахуванням такого.

Надані договори факторингу є рамковими угодами та підтверджують згоду їх сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, зокрема, і на час укладення кредитного договору та виникнення у відповідача за таким правочином заборгованості.

Тобто приписи відповідних договорів факторингу діють не лише під час їх укладення, а й протягом усього періоду строку дії таких правочинів. Відтак, права вимоги за кредитними договорами, які було укладено пізніше, ніж відповідний договір факторингу, можуть бути відступлені у порядку, визначеному такими договорами факторингу у спосіб укладення додаткових угод до них під час троку їх дії, що й мало місце у даній справі, та не заперечується сторонами.

Отже посилання скаржника на неможливість переходу права вимоги до відповідача у справі за правочином, який укладено раніше, ніж договір, права за яким передаються, є такими, що суперечать обставинам справи, з яких вбачається продовження строку дії договорів факторингу і на період часу, коли укладався кредитний договір з відповідачем.

Крім того, за приписами ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відтак зазначені приписи матеріального права передбачають можливість відступлення права вимоги, яка виникне у майбутньому, чого не врахував представник відповідача у поданій апеляційній скарзі.

При цьому аналізом змісту ст. 1078 ЦК України не підтверджується посилання скаржники на те, що відступлення майбутніх вимог можливе лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу, адже воно є суперечливим в аспекті того, що право вимоги, яке лише виникне у майбутньому, у визначений теперішній час не може бути конкретно зафіксованим.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що відповідач ОСОБА_2 кредитний договір № 571682483 від 24.05.2023 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в електронному вигляді не укладала та не підписувала, а позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, що електронний підпис (або ідентифікатор), указаний у договорі, належить саме відповідачу та не надано технічних файлів з відображенням процедури укладення договору, з урахуванням такого.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особi, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дiй чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 цього ж Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно з ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12, ч. 1 ст. 3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення вiд особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Таким ідентифікатором є СМС-повідомлення з кодом, якай зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторiн».

Також, приписами ст.ст. 1, 2 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже кредитний договір №571682483 від 24.05.2023, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, належним чином підтверджує погодження сторонами справи умов кредитування, оскільки без здійснення входу на веб-сайт кредитора за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення своїх персональних даних, номера телефону, карткового рахунку, договір між сторонами не був би укладений, а тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак скаржник не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у кредитному договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

У аспекті викладеного вище, потреби у дослідженні технічних файлів щодо процедури укладення кредитного договору апеляційний суд не вбачає, що спростовує протилежні аргументи скаржника.

Апеляційний суд оцінює критично посилання скаржника на те, що розрахунки заборгованості, наданні позивачем, не є первинними бухгалтерськими документами, адже по суті їх відповідач не заперечує та не спростовує. Вказані нарахування здійснено з дотриманням умов кредитування, що скаржником не спростовано та власного конррозрахунку суду не надано.

Не можна погодитися з апеляційними аргументами представника відповідача і про те, що позивач не надав суду доказів зарахування коштів позичальнику, а саме виписки по рахунку, оскільки перерахунок кредитних коштів підтверджено, зокрема, довідкою на а.с.99 про зарахування на картку позичальника коштів кредиту у сумі 5900 грн, що мало місце 24.05.2023 о 17 год. 32 хв., тобто у день укладення кредитного договору та у погодженій сумі кредитування.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.11.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача – без задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України у зв`язку з відхиленням вимог апеляційної скарги судові витрати відповідача, понесені в апеляційному суді, до відшкодування не підлягають.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – відхилити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.11.2025 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи відповідачу не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 03.02.2026.

Суддя-доповідач

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua