Рішення від 23 вересня 2025 р. у справі №761/20819/23 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/20819/23

Провадження № 2/761/1292/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарях Марінченко Л.В., Гусак О.Ю.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Дуднік Н.С.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. Позивач добросовісно володіє рухомим майном (транспортним засобом) протягом п`яти років, а саме причепом побутівкою/на шасі ЗИЛ-130, шасі та кузовом б/н, державний номерний знак відсутній. Ніяких дій по приховуванню факту володіння транспортним засобом позивач не здійснює, користування рухомим майном є відкритим і ніким не оспорюється. Причеп побутівка придбаний позивачем у ОСОБА_2 за грошові кошти у розмірі 16 500,00 грн. Документи на рухоме майно у продавця були відсутні, оскільки відсутній техпаспорт на транспортний засіб.26.04.2023 ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради та просив визнати за ним право власності на майно за набувальною давністю та отримав відповідь, що таке питання має бути вирішено у судовому порядку. За таких обставин ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності на транспортний засіб/причеп побутівка/на шасі ЗИЛ-130, шасі та кузов б/н; державний номерний знак відсутній.

Провадження у справі відкрито 27.01.2025, відповідно до положень ст.ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача подав відзив на позов де зазначив наступне. Територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради вважає позов, заявлений ОСОБА_1 безпідставним. Так, транспортний засіб на території України не зареєстрований, технічний паспорт відсутній. Позивачем жодним чином не доведено, що транспортний засіб придбаний у ОСОБА_2 на законних підставах. Добросовісність заволодіння чужим майном позивачем також не доведена. За таких обставин, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказав, що доводи представника Київської міської ради засновані на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства України. Відсутність державної реєстрації права власності не є перешкодою для визнання права власності у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову у зв`язку із його безпідставністю.

Вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши наявні докази, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 володіє та користується транспортним засобом - причепом побутівкою/на шасі ЗИЛ-130, шасі та кузов б/н, державний номерний знак відсутній.

Дана обставина не заперечується територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.

Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 нерухоме майно було придбано у ОСОБА_2 в 2017 році, документи на право власності відсутні, оскільки відсутній технічний паспорт на транспортний засіб. Зважаючи на те, що володіння та користування рухомим майном здійснюється протягом 5 років, є відкритим і добросовісним, наявні підстави для визнання права власності на нього.

Як свідчить довідка № 17 від 23.07.2019 № 31/26-176, видана позивачу Територіальним сервісним центром № 8043 (ТСЦ № 8043), реєстрація причепа побутівки/на шасі ЗИЛ-130, шасі та кузов б/н, державний номерний знак відсутній, не була здійснена за заявою ОСОБА_1 у зв`язку із подачею до Центру документу (розписки), який відповідно до п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів , мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричипів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ № 1388 від 07.09.1998, не є документом, що підтверджує правомірність придбання транспортного засобу.

Територіальним сервісним центром № 8043 позивачу надано рекомендацію звернутися до суду для визнання права власності на транспортний засіб з метою його подальшої реєстрації.

Департамент транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на виконання доручення заступника міського голови 10.05.2023 надав відповідь на звернення позивача до Територіальної громади м. Києва щодо визнання права власності на рухоме майно за набувальною давністю, вказавши, що порушене питання слід вирішувати у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За положеннями ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п. 9, 11, 13, 14 Постанови № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснив, що особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3ст. 344 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 вказано, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

У подальшому ця правова позиція була неодноразово підтверджена та розвинута Верховним Судом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, зокрема: правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме:

-наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;

-законність об`єкта володіння;

-добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння;

-сплив установлених строків володіння;

-відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю;

-для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація) (п. 43);

-аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно дост. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків;

-при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом;

-володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном;

-крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього (п. 46);

-звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю;

-підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність;

-наявність у володільця певного юридичного титулу, володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник;

-володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (п.п. 47, 55);

-якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном (п. 48);

-відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння;

-при цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння;

-володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник (п. 50);

-давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим; тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи; для нерухомого майна такий строк складає десять років (п. 52);

-набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності (п. 54).

Так, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 відкрито та безперервно користується рухомим майном, не вчиняє дії щодо приховування володіння протягом п`яти років.

Дії позивача щодо звернення до Сервісного центру, Київської міської ради свідчать про добросовісність останнього і впевненість, що на таке майно не претендують інші особи.

Під час розгляду справи доказів зворотного отримано не було.

Також не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які не є достатніми для отримання права власності на нього.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 5, 12,13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 328, 344 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на транспортний засіб/ причеп побутівка / на шасі ЗИЛ-130,шасі та кузов б/н; держаний номерний знак відсутній.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: