Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №465/5254/25 — Франківський районний суд м. Львова

465/5254/25

2/465/459/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

05.02.2026 року м.Львів

Франківський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Коліщук З.М.,

з участю секретаря судового засідання Беднара А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

встановив:

19 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 5000 доларів США по курсу на момент виконання та понесені судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між нею та ОСОБА_4 25 вересня 2020 року був укладений договір позики, за яким позивач передала відповідачу грошові кошти в сумі 5000 доларів США на строк до 25 жовтня 2020 року. На даний час ОСОБА_4 грошові кошти не повернув, на зв`язок не виходить та повертати кошти не збирається. Оскільки зобов`язання за договором позики не виконано, а тому ОСОБА_1 просить ухвалити рішення, яким стягнути із відповідача суму боргу та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 11.07.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Пащук А.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити та не заперечували проти проведення судом заочного розгляду справи.

Відповідач неодноразово викликався до суду, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджуєтеся довідкою про доставку SMS повідомлення, судовою повісткою, а також через сайт «Судова влада», проте про причини неявки суд не повідомив. Крім того, на його поштову адресу було направлено копію позовної заяви з додатками, однак до сьогоднішнього дня відзиву на позовну заяву подано не було, заяву до суду про розгляд справи без її участі не надходило.

При таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу у його відсутності, провівши на підставі вимог ст. 281 ЦПК України заочний розгляд справи.

Небажання відповідачки надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.1 ст.280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, показання свідка ОСОБА_1 , з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, у вигляді боргової розписки, за яким останній отримав грошові кошти в розмірі 5000 дол. США, що підтверджується оригіналом розписки від 25.09.2020, долученим до матеріалів справи /арк. справи 42/.

Відповідно до умов розписки ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5000 дол. США та зобов`язався їх повернути в повному обсязі до 25.10.2020.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_1 показала, що ОСОБА_4 знала багато років, так як був її сусідом, займався бізнесом. У вересні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до неї з проханням позичити йому на місяць часу гроші. Вона, Кушинська, позичила йому 5000 доларів США 25.09.2020 і він цього ж дня, сам, добровільно написав боргову розписку, в якій зобов`язався їх повернути в повному обсязі до 25.10.2020. Однак, станом на сьогоднішній день не повернув. Спочатку обіцяв, що поверне трохи пізніше, а потім перестав виходити на зв`язок, а тому вирішила звернутися до суду.

Судом був досліджений оригінал боргової розписки від 25.09.2020, який долучений до матеріалів справи.

На момент звернення до суду з позовом ОСОБА_4 борг за договором позики не повернув.

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №753/1349/20, провадження №61-14052 св 21).

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21, ) від 31 березня 2023 року № 716/2052/20 (провадження № 61-5723св22).

Суд у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку і дійшов висновку, що між сторонами дійсно виникли зобов`язальні правовідносини з договору позики.

У наданій позивачем борговій розписці зазначені сторони зобов`язання, грошова сума, яка передається, строк її повернення та особистий підпис позичальника, тому вказана розписка є одночасно документом, який підтверджує передання грошей позикодавцем позичальнику і укладення договору позики.

Згідно з частинами першої, другої, третьої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У частині другій статті 533 ЦК України зазначено, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт знаходження оригіналу розписки про отримання коштів у позивача підтверджує наявність невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачем, належних та допустимих доказів на спростування позиції позивача стороною відповідача надано не було.

Вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Також, Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, при цьому кожна сторона відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Судувід 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подавши свої докази, позивач реалізувала своє право на доказування і одночасно виконала обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався своїм правом щодо спростування позовних вимог, або розміру заборгованості, зазначеною позивачем.

У ході судового розгляду судом не встановлено наявність у відповідача будь-яких перешкод для повернення суми боргу за договором позики, а також щодо відмови позивача прийняти виконання зобов`язання за договором позики.

Отже, ОСОБА_4 зобов`язання за договором позики не виконав, а тому ОСОБА_1 має право звернутися до суду із за захистом свого порушеного права, при цьому строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки такий відлік починається від моменту пред`явлення вимоги.

З урахуванням наведеного, та приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позову судовий збір у розмірі 2 074,00 гривень, що підтверджується платіжною квитанцією 3035-0042-3435-0549.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , суму боргу за договором позики від 25 вересня 2020 року в розмірі 5000 доларів США по курсу на день виконання.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2 074 (дві тисячі сімдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення відповідачем може бути подана заява про його перегляд.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 5 лютого 2026 року.

Суддя Коліщук З.М.