Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №446/1595/25 — Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1595/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2026 м.Кам`янка-Бузька

Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Котормус Т. І.

секретар судового засідання Карпа Г.М.,

справа №446/1595/25,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача ОСОБА_2 ;

відповідач Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кам`янка-Бузька за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

11.07.2025 представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала до суду позовну заяву, в якій просить визнати за ОСОБА_1 права власності на безхазяйний причіп № 00887Б.3842 модель 2ПТС4 вартістю 36000 грн. станом на 26.02.2025 за набувальною давністю.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач добросовісно заволодів і з 2007 року продовжує відкрито та безперервно володіти та користуватися причепом №00887Б.3842 модель 2ПТС4 як своїм власним. На даний час, позивач виявив бажання зареєструвати зазначений транспортний засіб, попередньо звернувшись до Кам`янка-Бузького центру надання адміністративних послуг, де, в порядку усної консультації, йому відмовили з огляду на відсутність необхідних документів, порекомендувавши звернутись до суду з позовом про визнання права власності на вказаний причіп. Оскільки єдиним способом позивача захистити своє майнове право та інтерес є звернення до суду, тому для вирішення цього питання позивач і звернувся із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області про визнання права власності на безхазяйну річ за набувальною давністю.

Ухвалою суду від 11.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, визначено її розгляд в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 29.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, однак через канцелярію суду подала заяву, в якій просила розгляд справи провордити без її участі.

Представник відповідача Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області в судове засіданні також не з`явився, хоча належним чином був повідомленний про дату, час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив, відзиву не подавав.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносин.

Згідно обставин даної справи, позивач ОСОБА_1 зазначає, що він добросовісно заволодів і з 2007 року продовжує відкрито та безперервно володіти та користуватися причепом №00887Б.3842 модель 2ПТС4 як своїм власним.

Так, виявивши бажання зареєструвати зазначений транспортний засіб, попередньо звернувшись до Кам`янка-Бузького центру надання адміністративних послуг йому, в порядку усної консультації відмовили в реєстрації, з огляду на відсутність необхідних документів, порекомендувавши звернутись до суду з позовом про визнання права власності на вказаний причіп.

Позивач зазначає, що рухоме майно у вигляді транспортних засобів, зокрема причепу 00887Б.3842модель 2ПТС4, може стати предметом набуття права власності за набувальною давністю, так як має необхідний правовий режим задля цього. Вказує, що він добросовісно заволодів причепом 00887Б.3842 модель 2ПТС4 і впевнений, що, окрім нього, немає осіб, які притендують нанього. Зазначає, що ОСОБА_1 володіє причепом 00887Б.3842 модель 2ПТС4 цілком відкрито, не приховуючи це від будь-кого. Позивач поводиться із річчю як із своєю власною і демонструє це оточуючим. ОСОБА_1 володіє причепом 00887Б.3842 модель 2ПТС4 із 2007 року безперервно.

Згідно листа від 10 лютого 2025 року №343/44/01-25 відділення поліції №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області повідомило, що в ході розгляду адвокатського запиту встановити чи перебуває причіп 2ПТС4, заводський номер 3842 у розшуку не представлялося можливим, оскільки згідно бази ІТС ІПНП інформація відносно даного причепу відсутня.

У відповідь на адвокатський запит, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях повідомив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 27.01.2025 року вказаний причіп 2ПТС4, заводський номер 3842 не реєструвався.

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу – причіпа бортового, державний номер відсутній, року випуску не встановлено, вартість причепу №00887Б.3842 модель 2ПТС4 станом на 26 лютого 2025 року становить 36000 гривень.

Згідно заяв від 17.02.2025, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили те, що ОСОБА_1 чесно і відкрито володіє та користується причепом 00887Б.3842 модель 2ПТС4. Він поводиться із ним , як з власним та ні від кого цього не приховує. Окрім ОСОБА_1 зазначеним причепом хтось, коли-небудь не володів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ч. 1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою задоволення позову про визнання права власності є наявність у позивача суб`єктивного права власника, що є предметом доказування по справі та покладає на позивача процесуальний обов`язок відповідно до статей, 12, 81 ЦПК України надати суду належні та допустимі докази, що підтверджують право власності позивача на спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (стаття 331 ЦК України). Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів. Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття. Відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».

Згідно із п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371 власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Відповідно до п. 8 цього Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться, зокрема, на підставі документів, що посвідчують правомірність придбання транспортних засобів.

Листом від 25.01.2025, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях повідомив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 27.01.2025 року вказаний причіп 2ПТС4, заводський номер 3842 не реєструвався.

Разом з тим, позивач вказує, що даний причіп перебуває у його власності, право на яке, він набув добросовісно.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами цієї статті позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує право власності.

Позивачем за вимогами про визнання права власності є власник – особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах.

Разом з тим, позивач, вважаючи себе власником спірного причіпа, не надав доказів його звернення до компетентних органів щодо реєстрації його права власності на причіп.

При цьому суд не може підміняти орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб і перебирати на себе повноваження, які законодавством віднесені до компетенції цих органів.

Обгрунтовуючи підстави позову, позивач також вважає, що набув право власності на причіп за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно з роз`ясненнями п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Подібний висновок щодо застосування положень статті 344 ЦК України викладено у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 та від 01 червня 2023 року у справі 946/3769/20.

Добросовісне заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України слід розуміти так, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування у цій справі), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності – добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Оскільки позивач заволодів транспортним засобом, причіпом без реєстраційних та технічних документів, та не пересвідчився у наявності інших осіб права володіти та розпоряджатися транспортним засобом, відтак на момент заволодіння позивач міг та повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на таке майно, що виключає добросовісність заволодіння причіпом, який не зареєстрований у Єдиному реєстрі для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів.

Отже, володіння позивача спірним причіпом не було добросовісним, що свідчить про відсутність у нього законних підстав для набуття права власності на спірний причіп за набувальною давністю, у зв`язку з чим правовий механізм для набуття у власність такого майна, передбачений статті 344 ЦК України, у цьому випадку не застосовується.

Покликання сторони позивача на те, що ОСОБА_1 набув право власності напричіп за набувальною давністю, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження добросовісності володіння цим транспортним засобом, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Беручи до уваги вищенаведене, суд за вказаних підстав дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. 141, 258, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області про визнання права власності – відмовити повністю.

Повний текст рішення складено 05 лютого 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду, який обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Т.І. Котормус