Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №711/10683/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10683/25

Номер провадження2/711/347/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі головуючого судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Кобилки Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної особи,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної особи.

Позов обгрунтовує тим, що вона є пенсіонером, непрацездатною особою та особою з інвалідністю. Має неповнолітню доньку ОСОБА_2 та перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 .

За змістом статті 51 Конституції України визначено, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї, а батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття і повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Тобто донька на думку позивача має певні права та обов`язки переді позивачем як перед одним з непрацездатних батьків, зокрема - обов`язок піклування. Інший з подружжя може мати обов`язок з утримання в силу змісту ч.2 статті 75 СК України.

Разом із тим Конституцією не визначено обов`язку дітей утримувати непрацездатних батьків, адже поняття «піклуватися» та «утримувати» не є тотожними і певною мірою розрізняються.

Так підстави для піклування визначені статтями 58 та 59 Цивільного кодексу України, згідно яких опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними та піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Зазначає що вона не є особою, цивільна дієздатність якої обмежена, крім того її не визнано недієздатною особою то ж обов`язок опікуватися (піклуватися) у доньки відсутній, у зв`язку із чим вона не має правових підстав вимагати від доньки опіки або піклування і такого обов`язку відповідно згідно норм Конституції України у доньки не виникає.

Поряд із тим порядок утримання повнолітніми дітьми непрацездатних батьків та порядок виникнення таких обов`язків конкретизовані в Сімейному кодексі України.

Зокрема частина перша статті 202 СК України передбачає, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

При цьому ключовими умовами настання обов`язку доньки або сина по утриманню батьків є її непрацездатність в сукупності з потребами в матеріальній допомозі.

Так частиною першою статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

При цьому для об`єктивності судового розгляду та вирішення спору по суті вона зазначає, що хоч і вважається непрацездатною особою в силу наявності інвалідності, але не потребує матеріальної допомоги (утримання) з боку інших фізичних осіб з огляду на достатність пенсійного забезпечення й відсутність потреби в додаткових матеріальних ? витратах.

Інший з подружжя не покриває фінансових та матеріальних витрат позивача в силу відсутності матеріальної можливості для такого забезпечення.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 аліменти на її утримання в розмірі по 1000 грн., з кожного.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.11.2025 року відкрите спрощене позовне провадження у справі.

28.11.2025 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимого повністю. У відзиві вказує на те, що позивач є повнолітньою особою, але не є особою, цивільна дієздатність якої обмежена, крім того позивача не визнано недієздатною особою, то ж обов`язок опікуватися (піклуватися) позивачем в розумінні змісту ст. 51 Конституції України у її повнолітніх дітей відсутній, у зв`язку з чим позивач не має правових підстав вимагати від дітей опіки та піклування. При встановлені того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі.

Позивач в судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася надіслала до суду заяву, в якій заперечувала проти задоволення позову, справу просила розглянути у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій справу просив розглянути у його відсутності, проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 від 05.06.1998 року.

У вказаній копії паспорта мається записи щодо місця проживання: місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 12.10.1998 року.

Також з копії паспорта вбачається, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

05.09.2009 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 , після чого змінила прізвище на ОСОБА_7 .

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , яке видане повторно 02.01.2024 року, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 з 16.05.1981 року.

Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 , яке видане 02.10.2019 року, ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи внаслідок загального захворювання.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціально експертною установою серії 12ААБ №125896, ОСОБА_1 01.07.2018 року була встановлена ІІ (друга) група інвалідності внаслідок загального захворювання з працепристосуванням.

Так, відповідно до ч.ч.1-3 ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Відповідно до ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Таким чином, непрацездатним і таким, що потребують матеріальної допомоги батькам, надається право звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів зі своїх дітей. Обов`язок виплачувати аліменти своїм батькам в судовому порядку може бути покладено тільки на повнолітніх дітей.

Потреба матеріальної допомоги (нужденність) полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв`язку з відсутністю пенсій (допомоги) чи їх низького розміру, а також у зв`язку із відсутністю у них інших джерел існування.

Разом з тим, один лише факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання — стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи внаслідок загального захворювання з працепристосуванням.

Статтею 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначені розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Але додатково має правове значення те, що за правилом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, а також наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Також суд враховує правову позицію, викладену в постанові від 18.11.2020 у справі № 757/52096/18, згідно якої обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.

Щодо визначення потреби у матеріальній допомозі, то Верховний Суд у постановах від 28.11.2018 у справі №676/5118/16-ц та від 10.10.2018 у справі №301/160/17 зазначив, що така потреба визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, яке може приносити дохід тощо.

Також, Верховний Суд зазначає, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом» (постанови від 10.10.2018 у справі №301/160/17, від 16.04.2018 у справі №759/1315/17). Водночас наявність доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, не свідчить про те, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц, від 26.02.2020 у справі №233/4252/18, від 02.10.2019 у справі №301/1359/16-ц).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, до позовної заяви позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував розмір її доходу, та її дохід не забезпечує належного рівня життя, необхідного для придбання ліків, лікування, оплати комунальних послуг і харчування.

Також позивачем не надано й доказів того, що її чоловік ОСОБА_3 може надавати матеріальну допомогу, що є обов`язковою умовою для реалізації позивачем свого права на утримання (аліментів) від чоловіка.

Крім цього суд враховує, що у відповіді на відзив, який надійшов до Придніпровського районного суду м. Черкаси 01.12.2025 року, позивач вказує на те, що вона визнає аргументи відповідача ОСОБА_2 в частині відсутності у позивача потреби в утриманні (матеріальному забезпеченні) з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вона дійсно є особою з інвалідністю, отримує пенсійне забезпечення та інші доходи, що сукупно перевищують встановлений законом прожитковий мінімум. Вона отримує пенсію та інші фінансові надходження й не потребує додаткового утримання, а також не потребує покриття якихось додаткових витрат. Вона ніколи не відчувала потреби звертатися до відповідачів за матеріальною допомогою або за іншими формами допомоги (фінансової або натуральної). Вона повністю погоджується з тим, що відсутні будь-які обставини, які свідчать про необхідність (потребу) в матеріальній допомозі з боку відповідачів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про те, що позивачем не надано доказів що вона потребує матеріальної допомоги, розмір її пенсії не забезпечує належного рівня життя, а відповідачі не надають їй матеріальну допомогу.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, а в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі наведеного, ст.ст.75, 202, 205 ЦПК України, керуючись ст. ст. ст.ст. 12-13, 81, 82, 89, 141, 223, 259, 264-265, 268, 280-282, 354 ЦП України суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_4 ) про стягнення аліментів на утримання непрацездатної особи - відмовити

Рішення суду після набрання ним законної сили направити до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставленням відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик

Повне судове рішення складене 26.01.2026 року

Головуючий: Р. В. Демчик