Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №559/353/26 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/353/26

Провадження № 3/559/275/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.02.2026 м. Дубно

Суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області Томілін О.М., при секретарі Солімчук М.Р., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубно справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, інваліда ІІ групи, вимушено переміщеної особи (ВПО), який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (інтернат для інвалідів),

за ст.173 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом серії ВАВ №959492 від 16.01.2026, 16.01.2026 близько 01:00 год. у АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 виражався нецензурною лайкою, образливо чіплявся, погрожував, ображав працівника поліції ОСОБА_2 , чим вчинив дрібне хуліганство.

Дії ОСОБА_1 правоохоронним органом кваліфіковані за ст.173 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 суду пояснив, що у вказаний день йому було погано, дружина викликала швидку медичну допомогу і його доставили до лікарні. Що відбувалося далі він погано пам`ятає, лише те, що поводив себе спокійно, а поліцейські почали його ображати. Просив зауважити, що інвалідність він отримав, оскільки втратив ногу, що більшу частину пенсії по інвалідності забирає інтернат, він отримує лише 437 грн. на місяць, а виплат для ВПО в розмірі 3000 грн. його позбавили у минулому році з невідомих причин.

Статтею 62 Конституції України визначено, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За ст. 173 КУпАП передбачена відповідальність за дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

Підставою залучення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення як сукупності передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона).

Об`єктивна сторона правопорушення – це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення. Обов`язковими ознаками об`єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв`язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння.

Оглядом долученого файлу відеозапису з відеореєстратора поліцейського вбачається, що, поліцейські, прибувши до лікарні, спрямували до палати, в якій знаходився ОСОБА_1 , та який поводив себе спокійно, сидів на ліжку. Після цього один з поліцейських відразу грубо та без належної поваги звертається до нього зі словами «Ну шо ти?», «Ногі в рукі і поїхав!», «Я тебе повезу в трусах!», «Фильтруй гнилий базар!» та інш. Крім того на відеозапису зафіксовано словесний висновок, який зробив поліцейській ще до того, як ОСОБА_1 зробив будь-які дій або щось відповів, про те, що «Тут буде 173». Після спору з поліцейськими щодо статусу ВПО з Луганської області, м.Лисичанську, участі або неучасті в бойових діях, ОСОБА_1 також грубо відповів поліцейським.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами, згідно ст. 251 КУпАП.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Відповідно до ст.ст.2,3,6,7 ЗУ «Про Національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.

Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

У разі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов`язаний негайно вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов`язково доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов`язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності.

У разі виявлення таких дій поліцейський зобов`язаний повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування відповідних кримінальних правопорушень, вчинених поліцейськими.

У діяльності поліції забороняються будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.18 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський зобов`язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов`язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред`явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.

Таким чином, вищеописані зафіксовані на відеозапис провокативні дії працівників поліції, грубе, зверхнє, неповажливе ставлення до інваліда (відсутня нога) – ВПО, невиконання вимог ч.ч. 1, 3 ст.18 ЗУ «Про національну поліцію» тощо, були спрямована не на усунення та припинення майбутнього адміністративного правопорушення, як того вимагають вимоги п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», а навпаки, на вчинення дій з метою скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, про що і додатково свідчить зафіксований на відеозапису словесний висновок, який зробив поліцейській ще до того, як ОСОБА_1 зробив будь-які дій або щось відповів, про те, що «Тут буде 173».

Слід звернути увагу, що ЄСПЛ під провокацією (поліцейською) розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб`єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі Раманаускас проти Литви від 05.02.2008 року) .

У зв`язку з цим суд приходить до висновку, що належних та достатніх доказів на підтвердження складу інкримінованого адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 працівниками поліції не надано.

У свою чергу суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Протокол сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами є лише початковим правовим висновком щодо дій певної особи та не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Зазначене узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)).

У рішенні у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Виходячи з вищевикладеного, аналізуючи всі обставини справи, враховуючи відсутність у матеріалах справи достатніх доказів, які б давали підстави прийти до беззаперечного висновку про наявність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 , з урахуванням вищенаведених обставин, суд приходить до висновку про недоведеність в діях останнього складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7-9, 23, 24, 27, 30, 33-36, 401, 126, 130, 245,251,252,266, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.173 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На постанову може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня винесення до Рівненського апеляційного суду через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області.

Суддя О.М.Томілін