Рішення від 15 січня 2026 р. у справі №607/14081/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.01.2026 Справа №607/14081/25 Провадження №2/607/2073/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яворський Андрій Васильович, до Тернопільської міської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

04 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Яворський А.В. – звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до Тернопільської міської ради (далі – ТМР) про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 – адвокат Яворський А.В. – зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивачки. У її власності перебувала квартира АДРЕСА_1 . Проте, незважаючи на повне внесення свого внеску за квартиру, мати позивачки, як і більшість громадян, своє право власності в БТІ не зареєструвала (не оформила). Вказане підтверджує довідка ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 07 травня 2025 року № 844 та інформація із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У позові вказано, що 11 квітня 2025 року Першою тернопільською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 300/2025 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Відповідно до матеріалів справи спадкоємцем, який прийняв спадщину згідно зі статтею 1268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), є дочка – ОСОБА_1 . Крім неї інших спадкоємців, які прийняли спадщину у встановлений законом строк, немає, адже згідно з довідкою № 3 ПП «Люкс» № 129 від 17 березня 2025 року на момент смерті ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала разом з нею у квартирі

АДРЕСА_1 . Адвокат зазначає, що постановою Першої тернопільської державної нотаріальної контори за вих. № 821/02-31 від 20 травня 2025 року відмовлено

ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . Причиною відмови слугувала відсутність правовстановлюючих документів на спірну квартиру. Таким чином, позивачка прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 згідно статті 1268 ЦК України, з огляду на постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Таким чином, на думку представника позивача, позивачка успадкувала вказану квартиру.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Від відповідача ТМР через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що у разі наявності доказів, що спадкодавець за життя звертався до компетентного органу із заявою про передачу їй у приватну власність квартири, то ефективним способом захисту прав її спадкоємців є визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації. Вимоги про визнання права власності на квартиру не є належним способом захисту, оскільки квартира не могла входити до складу спадкової маси, у зв`язку з ненабуттям спадкодавця за життя права власності на неї. Виходячи з наведеного, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у порядку, передбаченому законодавством України, тобто до складу спадщини входять виключно ті права спадкодавця, які належали йому на момент смерті. Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня

2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 29 вересня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання представник ОСОБА_1 – адвокат Яворський А.В. – не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак подав заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача, позов підтримав та просив його задовольнити (а.с. 126).

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, проте представник ТМР подала заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача, при прийнятті рішення поклалася на думку суду.

Відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є: батько – ОСОБА_4 , мати – ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про народження, серія НОМЕР_1 , запис за № 660, місце реєстрації – відділ ЗАГСУ Тернопільського міськвиконкому (а.с. 17).

08 листопада 2001 року між ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 1529, видане (повторно) відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України (а.с.18).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_3 , актовий запис № 172, видане Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 19, 66, 103).

11 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала Першій Тернопільській державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заява № 754, спадкова справа № 300/2025 (а.с. 102 зворотна сторона).

Згідно з витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 80810334 від 11 квітня 2025 року була зареєстрована спадкова справа № 73932725, номер у нотаріуса № 300/2025 (а.с. 104 зворотна сторона).

Згідно з відповіддю з Державного архіву Тернопільської області № 245/04-15 від 02 квітня 2025 року адвокату Яворському А.В. надано запитувані документи (а.с. 22, 23).

Відповідно до Рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 31 травня 1985 року № 330 «Про включення працівників організацій, підприємств і установ міста в списки на будівництво кооперативного будинку по АДРЕСА_2 і затвердження їх членами об`єднаного житлово-будівельного кооперативу «Надзбручанець» затверджено список громадян для включення в об`єднаний житлово-будівельний кооператив «Надзбручанець» (а.с. 24).

У списку членів об`єднаного житлово-будівельного кооперативу «Надзбручанець» по вул. Конєва, 1 (додаток № 1 до рішення № 330 від 31 травня 1985 року) під № 18 значиться ОСОБА_2 (а.с. 25 – 27).

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів

від 30 вересня 1986 року № 572 «Про розгляд рішення загальних зборів членів кооперативу по АДРЕСА_3 по заселенню вказаного будинку» затверджено протокол загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу та наявні відомості про надання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 (а.с. 28 – 31).

Як вказано у відповіді ПП «Люкс» № 42 від 17 березня 2025 року, на момент прийняття будинків на обслуговування (у 2001 році) від Житлово-експлуатаційної контори № 14 житлово-будівельних кооперативів, усі квартири багатоквартирних будинків, які приймались (в тому числі і квартира АДРЕСА_1 ) були виплачені в повному обсязі, а житлово-будівельні кооперативи, які здійснювали будівництво будинків – ліквідовано (а.с. 32).

Згідно довідки ПП «Люкс» від 17 березня 2025 року № 129, виданої ОСОБА_1 , вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Власником особового рахунку є ОСОБА_2 , яка знята з реєстрації, у зв`язку зі смертю з ІНФОРМАЦІЯ_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_7 – син, ОСОБА_8 – донька (а.с. 33, 65).

Відповідно до довідки про осіб зареєстрованих за адресою за період з 14 січня 2022 року по 11 квітня 2025 року за адресою: АДРЕСА_4 , було зареєстровано: ОСОБА_2 , яка знята з реєстрації, 09 березня 2022 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; станом на 11.04.2025 задекларовані/зареєстровані особи відсутні (а.с. 105).

06 травня 2025 року ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» виготовило технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер

ТІ01:6424-5662-9058-1177, інвентарна справа № 255, на замовлення ОСОБА_1

(а.с.36 – 47, 67 – 70).

Відповідно до довідки ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» № 844 від 07 травня 2025 року, виданої ОСОБА_1 про те, що згідно обліку технічної інвентаризації ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» (м. Тернопіль) станом на 29 грудня 2012 року квартира АДРЕСА_1 , не зареєстрована у м. Тернополі (а.с. 35, 106).

Як вказано у Інформаціях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та об`єкта нерухомого майна № 427679852 від 20 травня 2025 року та № 427679397 від 20 травня 2025 року за ОСОБА_2 не зареєстровано будь-якого нерухомого майна (а.с. 48, 49, 107).

У висновку про вартість об`єкта оцінки від 22 травня 2025 року, складеного ТОВ «Консалтинг експертиза», вказано, що квартира АДРЕСА_1 , має ринкову вартість 402 560 грн (а.с. 50 – 63).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 821/02-31 від 20 травня 2025 року, постановленою державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Височан Ю.В., відмовлено ОСОБА_1 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 20, 21, 108).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами частин першої – третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

2.2. Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року

№ 6-р(ІІ)/2022).

У статті 41 Основного Закону України також вказано: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома).

Головним обов`язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб`єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

Наведені приписи основоположного акта держави знаходять свій розвиток насамперед у нормах цивільного законодавства.

Так, частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша); на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга).

Згідно з статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша); власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частина друга); усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частина третя).

Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За статтею 328 ЦК України: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша); право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).

Якщо певне право, зокрема право власності, порушено, не визнається або оспорюється, кожна особа має право на його захист (частина перша статті 15 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Пунктом 1 частини другої цієї статті ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання права.

2.3. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

За статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218).

Аналіз приписів статей 1216 – 1218 ЦК України у їх системному зв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що спадкування є однією з підстав виникнення права власності.

Відповідно до статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається її спадщина.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

2.4. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує його право власності.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У частині другій статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі – Закон № 1952) вказано, що речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Частиною третьою цієї статті передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли

до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди, у період після заселення будинку на АДРЕСА_5 , та формування сучасної процедури реєстрації нерухомого майна, з яким невіддільно пов`язане виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна, регулювалася Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі – Інструкція; втратила чинність на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56), а також у період після 1995 року реєстрація здійснювалася відповідно до Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 (далі – Правила), Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09 червня 1998 року № 121, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року (далі – Тимчасове положення).

У пункті 4 Інструкції було зазначено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міського типу, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

До об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, належать: а) жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці, під окремим порядковим номером по вулиці, площі, провулку; б) нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; в) вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку);

г) квартири багатоквартирних будинків. Належні до вказаних об`єктів допоміжні будівлі та споруди реєструються у складі цих об`єктів (пункт 1.5 Правил). Державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти, які закінчені будівництвом та прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, незалежно від форм власності і відомчого підпорядкування та при наявності матеріалів інвентаризації (пункт 1.6 Правил).

Згідно Правил оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності (пункт 4.1); за відсутності правовстановлюючих документів, зазначених в Правилах (додаток № 1), зацікавлена фізична особа подає до місцевого органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування заяву про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна і отримання свідоцтва про це (пункт 5.1).

За пунктом 1.6 Тимчасового положення державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Державна реєстрація права користування (сервітуту) на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно.

Державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об`єкт (пункт 1.7 Тимчасового положення).

Тож зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності чинним ЦК України та Законом № 1952.

Відповідно до статей 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України від 21 лютого 2005 року № 19-32/319 у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом № 1952, спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Згідно пункту 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно. Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно з підпунктом 4.17 пункту 4 глави 10 розділу ІІ вказаного Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, це питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону № 1952 та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Згідно положень пункту 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що спадкодавець ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,8 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., однак не зареєструвала своє право власності на неї, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою для відмови в оформленні спадкових прав.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи те, що право власності спадкодавця доведено наведеними вище обставинами та доказами, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняла спадщину, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла через відсутність правовстановлюючого документу за спадкодавцем на спірне майно, у зв`язку з чим за нею належить визнати право власності на вказане майно, в порядку спадкування за законом після смерті матері.

3.2. Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

Розподіляючи судові витрати у виді судового збору, суд керується частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник не з протиправних дій відповідача, судові витрати покладаються на позивача, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 в межах нею понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 – 79, 81, 89, 141, 244, 258 – 268, 273 – 274, 352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яворський Андрій Васильович, до Тернопільської міської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом – задовольнити.

2. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,8 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 в межах нею понесених.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

7. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 16 січня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 .

Відповідач: Тернопільська міська рада, код ЄДРПОУ: 34334305, адреса місцезнаходження: вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль.

Головуючий суддяТ. І. Якімець