Вирок від 02 лютого 2026 р. у справі №127/5572/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/5572/25

Провадження №1-кп/127/191/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 13 в м. Вінниці кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Джуринці, Немирівського району, Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , раніше судимого:

- 19.12.2019 Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на два роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений з іспитовим строком на два роки;

- 19.07.2021 Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді двох років одного місяця позбавлення волі, 01.11.2023 звільнений зі Стрижавської ВК (№81) по відбуттю строку покарання,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 129 КК України, відомості про які внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024020020001342 від 22.11.2024, –

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він, маючи не зняті та не погашені судимості за вчинення умисних злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186 КК України, 22.11.2024 близько 01 години 30 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , з якими вживав алкогольні напої, в ході виниклого побутового конфлікту з ОСОБА_8 , діючи в стані алкогольного сп`яніння, з мотивів ревнощів, маючи злочинний умисел, направлений на незаконне носіння бойового припасу, без передбаченого законом дозволу, раптово встав з-за столу та дістав з поверхні шафи, яка стояла біля стола, споряджену гранату. Усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, розуміючи, що в результаті спрацювання осколкової гранати існує реальна небезпека для життя інших осіб, ОСОБА_4 , утримуючи в руці гранату, витягнув кільце з чекою для підривача, залякуючи присутніх у будинку осіб та погрожуючи оточуючим застосувати бойовий припас, таким чином демонструючи своїми діями реальність протиправних намірів, що всіма сприймалося як приведена в бойову готовність граната.

Надалі ОСОБА_4 вийшов на вулицю, продовжуючи утримувати в руках гранату, де неподалік будинку за вказаною адресою був зупинений працівниками поліції. На вимогу останніх про припинення протиправних дій, спрямованих на незаконне носіння бойового припасу ОСОБА_4 22.11.2024 о 03 годині 19 хвилин віддав гранату в спорядженому стані, з якої була витягнута чека, працівнику відділу поліції №1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, який отриманий боєприпас відніс до лісу та безпечно підірвав.

Згідно висновку експерта від 25.12.2024 на наданих на дослідження 44 металевих уламках виявлено сліди нітрит-іонів, які можуть бути характерними для продуктів вибухового перетворення вибухових речовин.

Відповідно до висновку експерта від 23.01.2025 мав місце вибух бойового припасу – ручної наступальної осколкової гранати М67 іноземного виробництва (США) промислового виготовлення військового призначення.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, тобто – носінні бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Крім того, ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він, 22.11.2024 близько 01 години 30 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , з якими вживав алкогольні напої, в ході виниклого побутового конфлікту з ОСОБА_8 , діючи в стані алкогольного сп`яніння, з мотивів ревнощів, маючи злочинний умисел, направлений на незаконне носіння бойового припасу, без передбаченого законом дозволу, раптово встав з-за столу та дістав з поверхні шафи, яка стояла біля стола, споряджену гранату. Усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, розуміючи, що в результаті спрацювання осколкової гранати існує реальна небезпека для життя інших осіб, ОСОБА_4 , утримуючи в руці гранату, витягнув кільце з чекою для підривача, залякуючи присутніх у будинку осіб та погрожуючи оточуючим застосувати бойовий припас, таким чином демонструючи своїми діями реальність протиправних намірів, що всіма сприймалося як приведена в бойову готовність граната.

Направляючи вищевказаний небезпечний предмет в бік осіб, які перебували у будинку, ОСОБА_4 , маючи умисел на погрозу вбивством щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та реалізуючи його, розуміючи протиправність своїх дій та можливі суспільно небезпечні наслідки, неодноразово та в брутальній формі, висловлюючи свій намір позбавити їх життя, що супроводжувалося образами на адресу оточуючих, викликав у них реальне сприйняття його умисних дій та реальні підстави побоюватися здійснення погрози вбивством, чому сприяла його агресивна поведінка та демонстрація небезпечного предмету, яка тривала до приїзду працівників поліції.

По приїзду слідчо-оперативної групи відділу поліції №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області на місце події за вищевказаною адресою ОСОБА_4 віддав працівником поліції бойовий припас – ручну наступальну осколкову гранату М67 іноземного виробництва (США) промислового виготовлення військового призначення, який потім для забезпечення безпеки було знешкоджено у лісовій зоні поблизу вулиці Зеленої у с. Вінницькій Хутори Вінницького району Вінницької області, в результаті відпуску спускового важелю гранати.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, тобто у погрозі вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, не визнав, повідомив, що 22.11.2024 він зустрівся з ОСОБА_8 , з якою зайшов в магазин, де зустрів ОСОБА_7 , який запросив їх в гості до свого будинку. В подальшому, вони перебували в будинку ОСОБА_7 де були присутні й інші незнайомі йому люди та вони в трьох вирішили піти в магазин. ОСОБА_7 придбав в магазині алкоголь, а також, запропонував ОСОБА_6 , якого вони зустріли, піти разом з ними. Перебуваючи вже в будинку ОСОБА_8 вживала спиртні напої разом з усіма, однак ОСОБА_7 почав на неї кричати, тому він сказав їй, що пора збиратися та йти додому. Далі, ОСОБА_7 вдарив його, а він в свою чергу, наніс йому зустрічний удар, після якого ОСОБА_7 вийшов в іншу кімнаті, а коли повернувся вже тримав в руці гранату та погрожував підірвати її, тому він вихопив її у нього з рук. Далі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 втекли з будинку. Через деякий час на вулиці було чутно шум ОСОБА_8 вийшла, щоб подивитися, що відбувається, а коли повернулась до будинку, то повідомила, що на вулиці знаходяться працівники поліції. Він вийшов на вулицю та просив забрати гранату, а далі його затримали. Також, повідомив, що забрав гранату у ОСОБА_7 , тому що хвилювався за своє життя, сам же він нікому не погрожував. Крім того, зазначив, що кільце з чекою для підривача висмикнув ОСОБА_7 і вони залишились у нього. Просив суд закрити кримінальне провадження, оскільки не вчиняв дій які йому інкримінуються.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 повідомив, що знайомив запросив його до себе в будинок, щоб розпити алкогольні напої. Коли він прийшов у будинок там знаходились ОСОБА_9 та його друг ОСОБА_10 разом з дівчиною. Всі, крім ОСОБА_4 вживали алкогольні напої. Через деякий час в обвинуваченого з дівчиною виник конфлікт, він за неї заступився та заспокоїв його. Після чого, ОСОБА_9 дістав ребристу гранату, яку пізніше він бачив у руках в обвинуваченого, він злякався та вибіг на вулицю, щоб викликати поліцію. Також, повідомив, що обвинувачений йому не погрожував, а надані ним показання відповідають дійсності.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомила, що ОСОБА_9 запросив її разом з ОСОБА_11 в гості, де до них приєднався потерпілий ОСОБА_6 та вони вживали алкогольні напої. Через деякий час обвинувачений хотів йти додому, однак вона просила ще залишитись. Далі вона вийшла на вулицю та деякий час була відсутня, а коли повернулась побачила у руках ОСОБА_12 гранату, яку він тримав у руці та говорив, що кине її. ОСОБА_10 забрав у нього з рук гранату, після чого ОСОБА_9 та ОСОБА_13 втекли з будинку, а вона разом з обвинуваченим сиділи до моменту приїзду працівників поліції. В подальшому, під час спілкування з працівниками поліції, останні спонукали її, щоб вона оговорила ОСОБА_14 та надала показання проти нього.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 працівник поліції повідомив, що перебуваючи на чергуванні надійшло повідомлення про конфлікт. Виїхавши на місце події їх зустрів заявник, який повідомив, що він разом з іншими учасниками подій вживали спиртне, однак потім обвинувачений вийшов з гранатою. Також, зазначив, що з будинку було чути крики хлопця та плач дівчини. Коли він заглянув у вікно будинку, то бачив, як хлопець тримав в руці гранату, він почав з ним розмовляти, після чого вийшла дівчина. Далі, ОСОБА_4 вийшов на вулицю тримаючи в руках гранату та віддав її працівникам поліції, які знешкодили її шляхом підриву.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 працівник поліції повідомила, що в листопаді 2024 року, вона виїжджала вночі на виклик, оскільки надійшло повідомлення, що особа в будинку тримає гранату. Приїхавши за адресою виклику, на вулиці вже знаходились працівники поліції. Також, зазначила, що бачила, як обвинувачений тримав в руках гранату та кричав. Далі з будинку вийшла дівчина, після чого після спілкування з працівниками поліції, обвинувачений віддав їм гранату, яку було знешкоджено. Крім того, повідомила, що власника будинку на місці подій не було.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 працівник поліції зазначив, що під час перебування на чергуванні надійшло повідомлення про виклик, оскільки чоловік хоче підірвати гранату. Приїхавши на місце подій, де вже перебували інші підрозділи поліції, з будинку вийшла дівчина, яка плакала, після неї вийшов чоловік, який тримав в руці гранату та повідомив, що на ній немає чеки, але він не хоче її підривати. Через деякий час на місце події під`їхав начальник відділу поліції, який разом з ним підійшли до обвинуваченого, оглянули гранату, яка була бойова. Після чого, обвинувачений передав працівнику поліції гранату, яку було викинуто в бік лісу, де вона вибухнула.

Окрім показань обвинуваченого, пояснень потерпілого та свідків, судом ретельно та безпосередньо були досліджені наступні докази надані сторонами кримінального провадження, а саме:

- протокол огляду місця події від 22.11.2024, об`єктом якого є ділянка місцевості лісу, що знаходиться біля будинку, за адресою: м. Вінниця, вул. Зелена, 50, відповідно до якого близько метрів чотири від дерева праворуч, метрів два від дерева ліворуч наявна яма від зриву гранати. Під час огляду було зібрано осколки від вибуху гранати (т.1 а.с. 164-171);

- акт перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів №681 від 22.11.2024, відповідно до якого було вилучено металеві уламки після вибуху ручної гранати іноземного виробництва (т.1 а.с. 172);

- довідка про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів №732 від 22.11.2024, відповідно до якої було оглянуто металеві уламки різної форми та розміру з нерівними рваними краями, вкриті брудом та кіптявою. За своїми зовнішніми ознаками предмети схожі на уламки від іноземної ручної уламкової гранати (т.1 а.с. 173, 231);

- протокол огляду місця події від 22.11.2024, відповідно до якого було виявлено та вилучено важіль від запалу М-213 іноземного виробництва (т.1 а.с. 178-185);

- акт перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів №682 від 22.11.2024, відповідно до якого було оглянуто місцевість, на момент огляду вибухових матеріалів не виявлено, водночас виявлено предмет схожий на важіль від запалу іноземного виробника М-213, яким споряджаються річні гранати (т.1 а.с. 186);

- протокол затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину від 22.11.2024, відповідно до якого 22.11.2024 о 03 год 15 хв був затриманий ОСОБА_4 безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчинені (т.1 а.с. 48-51);

- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 12.02.2025, відповідно до якого ОСОБА_6 повідомив, що ОСОБА_4 в його присутності погрожував підірвати ручну гранату, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (т.1 а.с. 207, 208);

- висновок за результатами проведення судової вибухово-технічної експертизи №СЕ-19/102-24/23997-ФХВР від 25.12.2024, відповідно до якої на наданих на дослідження сорока чотирьох металевих уламках слідів вибухових речовин не виявлено. На наданих на дослідження сорока чотирьох металевих уламках виявлено сліди нітрит-іонів, які можуть бути характерними для продуктів вибухового перетворення вибухових речовин. На наданому на дослідження металевому предметі слідів вибухових речовин не виявлено. На наданому на дослідження металевому предметі виявлено сліди нітрит-іонів, які можуть бути характерними для продуктів вибухового перетворення вибухових речовин (т.1 а.с. 214-230);

- довідка про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів №733 від 22.11.2024, відповідно до якої було оглянуто металевий предмет зеленого кольору, на якому у його верхній частині барвником червоного кольору виконане маркування. Даний предмет має форму зигзагоподібної пластини і за своїми ознаками схожий на важіль гранат іноземного виробництва М-213 (т.1 а.с. 232);

- протокол огляду документу від 24.12.2024, відповідно до якого було оглянуто відеозаписи з портативних відеореєстраторів та зафіксовано розмову працівників поліції з чоловіком, який був заявником та повідомив, що всі присутні в будинку вживали алкоголь, згодом один з присутніх приревнував дружину до нього, почав погрожувати, витягнувши гранату та відірвавши від неї захисну чеку. Далі на відео зображено будинок в якому знаходилась одна особа з гранатою, з якою СОГ вели перемовини. Після розмов особа з гранатою вийшла за межі будинку та передала працівнику поліції ОСОБА_18 гранату, яку до цього тримав. В свою чергу, працівник поліції передає особу іншим поліцейським для затримання. Після чого, ОСОБА_18 в руках якого безпосередньо знаходилась граната без запобіжної чеки, яку він кинув в бік лісу, де вона згодом вибухнула (т.2 а.с. 11-16);

- висновок експерта за результатами проведення судової вибухо-технічної експертизи №СЕ-19/102-25/436-ВТХ від 23.01.2025, відповідно до якого мав місце вибух бойового припасу – ручної наступальної осколкової гранати М67 іноземного виробництва (США) промислово виготовлення військового призначення (т.2 а.с. 25-41);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.02.2025, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_6 у присутності понятих за загальними рисами обличчя, формою лоба, носа, брів, гіб, впізнав на фото №2 особу, яка 22.11.2024 погрожувала йому підривом гранати, згідно довідки до протоколу пред`явлення фотознімків для впізнання на фотокартці під №2 зображений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2 а.с. 43-45);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.02.2025, відповідно до якого свідок ОСОБА_15 у присутності понятих за загальними рисами обличчя, формою лоба, носа, брів впізнав на фото №2 особу, яка 22.11.2024 погрожувала підривом гранати, згідно довідки до протоколу пред`явлення фотознімків для впізнання на фотокартці під №2 зображений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2 а.с. 46-48);

- протокол проведення слідчого експерименту від 22.11.2024 за участі ОСОБА_6 , відповідно до якого, останній повідомив, що вийшовши з магазину, де він придбав горілку, його запросили в гості до ОСОБА_19 . В подальшому, зайшовши безпосередньо до місця події, а саме, до будинку, ОСОБА_6 розповів, що коли він зайшов до будинку то побачив дівчину, ОСОБА_20 , а потім зайшов ОСОБА_19 . Далі в ході розпивання алкогольних напоїв ОСОБА_20 дістав гранату, він запитав чи це не жарт, на що той йому відповів, що зараз всіх зірве, при цьому тримав гранату у ріці. Далі розповідає, що ОСОБА_20 побив дівчину в іншій кімнаті, яку звати ОСОБА_21 , після чого ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_20 та сказав, що це не жарти і щоб він заспокоївся, але він ніяк не реагував. Далі, ОСОБА_6 вибіг з будинку, а інші учасники залишились в будинку та повідомив про подію до поліції, просив їхати швидше бо може статися біда. Крім того, ОСОБА_6 повідомив, що візуально спостерігалося, що вказаний предмет у руках у ОСОБА_20 є дійсно бойовою гранатою, яка могла у будь який момент вибухнути (т.2 а.с. 49-53).

Також, судом було досліджено:

- витяг з кримінального провадження №12024020020001342 від 22.11.2024 (т.1 а.с. 159, 209, 210);

- постанову про призначення групи слідчих від 22.11.2024 (т.1 а.с. 162);

- постанову визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 22.11.2024 (т.1 а.с. 163);

- протокол обшуку від 22.11.2024 (т.1 а.с. 174-177);

- ухвалу свідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про арешт майна від 26.11.2024 (т.1 а.с. 187, 188, 191, 192);

- постанову про визнання речовими доказами та передачу їх на зберігання від 22.11.2024, від 24.12.2024 (т.1 а.с. 189, 190, 193, 194, т.2 а.с. 17, 18);

- ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про надання дозвіл на проведений обшук від 23.11.2024 (т.1 а.с. 195, 196);

- постанову про об`єднання матеріалів досудових розслідувань та визначення органу проведення досудового розгляду від 22.11.2024 (т.1 а.с. 203-206);

- ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою від 23.11.2024 (т.1 а.с. 211);

- постанову про продовження строку досудового слідства від 19.01.2025 (т.2 а.с. 20-22).

Крім того, судом було досліджено диски з відеозаписами проведених в ході досудового розслідування слідчих дій.

Заслухавши показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши та проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення приходить до висновку, що в судовому засіданні не встановлені достатні докази, які «поза розумним сумнівом» вказують на доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що 22 листопада 2024 року ОСОБА_4 перебував разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_2 , де вживали спиртні напої.

З показань обвинуваченого, потерпілого та свідка ОСОБА_8 вбачається, що всі учасники події прийшли до будинку в якому проживав ОСОБА_7 , на його запрошення.

Надаючи показання в судовому засіданні обвинувачений вини у вчиненні інкримінованих йому діяннях не визнав, натомість повідомив, що під час спільного відпочинку у нього зі ОСОБА_7 виник конфлікт в ході якого вони завдали один одному удари, після чого, ОСОБА_7 пішов до іншої кімнати та повернувся тримаючи в руці гранату при цьому погрожував підірвати її. Зважаючи на те, що ОСОБА_7 був в стані алкогольного сп`яніння, злякавшись, що він підірве гранату, вихопив її у нього з рук та тримав до передачі працівникам поліції. Також, зазначив, що кільце з чекою для підривача залишились у ОСОБА_7 .

Потерпілий ОСОБА_6 повідомив, що саме ОСОБА_7 дістав ребристу гранату, яку він пізніше бачив у руках в ОСОБА_4 . Також, зазначив, що викликав поліцію, тому що злякався, однак обвинувачений з погрозами до нього не звертався.

Пояснення обвинуваченого та потерпілого узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_8 , яка теж стверджувала, що спочатку бачила гранату у руках ОСОБА_12 , який казав, що кине її, однак потім ОСОБА_4 забрав з рук ОСОБА_7 гранату, після чого ОСОБА_9 та ОСОБА_13 втекли з будинку, а вона разом з обвинуваченим сиділи до моменту приїзду працівників поліції. Також, свідок зазначила, що працівники поліції спонукали її оговорити обвинуваченого та надати показання проти нього.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не були безпосередніми очевидцями подій, а лише були присутні на місці через службову необхідність. Свідки зазначили, що вони бачили, як ОСОБА_4 , тримав в руках гранату, яку в подальшому передав працівникам поліції. Яким чином граната з`явилась в обвинуваченого їм не відомо. Натомість свідок ОСОБА_17 , який спілкувався з ОСОБА_4 зазначив, що останній повідомив, що на гранаті немає чеки, але він не хоче її підривати.

Судом було досліджено відеозаписи з портативного відеореєстратора працівника поліції, однак на них зафіксовано лише те, що ОСОБА_4 передав працівнику поліції гранату без запобіжної чеки, яку він тримав у руці та яку в подальшому було знешкоджено шляхом здійснення підриву.

Інші докази надані стороною обвинувачення лише підтверджують факт наявності гранати та її знешкодження, зокрема, у протоколі огляду місця події від 22.11.2024 описано яму, яка утворилась від вибуху гранати, у іншому протоколі огляду місця події від 22.11.2024, зазначено про виявлення та вилучення важеля від запалу М-213 іноземного виробництва.

Також, актом перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів №681 від 22.11.2024 зафіксовано факт вилучено металевих уламків після вибуху ручної гранати іноземного виробництва, крім того, актом перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів №682 від 22.11.2024 було виявлено предмет схожий на важіль від запалу іноземного виробника М-213, яким споряджаються річні гранати.

Як вбачається з пред`явленого обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він в стані алкогольного сп`яніння, з мотивів ревнощів, маючи злочинний умисел, направлений на незаконне носіння бойового припасу, без передбаченого законом дозволу, раптово встав з-за столу та дістав з поверхні шафи, яка стояла біля стола, споряджену гранату та утримуючи її в руці витягнув кільце з чекою для підривача, залякуючи присутніх у будинку осіб та погрожуючи оточуючим застосувати бойовий припас.

Так, диспозицією ч. 1 ст. 263 КК України передбачено, що кримінально караним є носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, утворює носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (далі зброя) без передбаченого законом дозволу. Конструкція наведеної правової норми є бланкетною, тобто містить відсилання до спеціального закону, яким установлено одержання дозволу на зазначені вище дії.

Постановою ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» №3 від 26 квітня 2002 року, а саме, в п. 11 визначеного, що незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

Разом з тим, в ході досудового розслідування не зібрано, а стороною обвинувачення в судовому засіданні не надано суду жодного доказу, який би підтверджував те, що саме ОСОБА_4 незаконно носив гранату, яку згідно пред`явленого обвинувачення він, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_7 : «раптово встав з-за столу та дістав з поверхні шафи, яка стояла біля стола».

Також, не було встановлено звідки саме у ОСОБА_4 з`явилась ручна наступальна осколкова граната М67 іноземного виробництва та не було віднайдено кільце з чекою для підривача, яке було вийняте з гранати у будинку та згідно показань обвинуваченого залишилось у ОСОБА_7 .

Натомість поза увагою сторони обвинувачення залишився один з безпосередніх учасників подій, а саме, ОСОБА_7 , в будинку якого все відбулось, який навіть не був допитаний в ході досудового розслідування, хоча згідно пред`явленого обвинувачення, саме з поверхні шафи в будинку ОСОБА_7 , який приймав активну участь у подіях, обвинувачений дістав гранату.

З огляну на встановлені обставини та норми чинного законодавства, лише сам факт тримання гранати в руці та переміщення її з метою передачі працівникам поліції, не утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а тому суд приходить до висновку про недоведеність вини обвинуваченого по даному епізоду.

Що стосується пред`явленого обвинувачення за ч. 1 ст. 129 КК України, слід зазначити наступне.

Так, ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 , тримаючи у руках гранату, витягнув кільце з чекою для підривача та направляв її в бік присутніх осіб, які перебували у будинку маючи умисел на погрозу вбивством щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та в брутальній формі, висловлюючи свій намір позбавити їх життя, що супроводжувалося образами на адресу оточуючих, викликав у них реальне сприйняття його умисних дій та реальні підстави побоюватися здійснення погрози вбивством, чому сприяла його агресивна поведінка та демонстрація небезпечного предмету, яка тривала до приїзду працівників поліції.

З огляду на пред`явлене обвинувачення, в якому чітко вказано про погрозу вбивства щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , об`єктивним є питання, яке одразу виникає у суду, чому в обвинувальному акті йдеться про трьох осіб, хоча ч. 1 ст. 129 КК України відноситься до приватного обвинувачення та заява про вчинення кримінального правопорушення була написана лише ОСОБА_6 , який і визнаний потерпілим.

Також, викликає сумнів щодо об`єктивності пред`явленого обвинувачення і той факт, що сама подія мала місце 22 листопада 2024 року, а згідно протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (нібито погрозу вбивством) ОСОБА_6 повідомив 12 лютого 2025 року, хоча всі слідчі дії були з ним проведенні безпосередньо після події, тому не зрозуміло чому заява була подана майже через три місяці після події.

Крім того, зі змісту поданої потерпілим заяви та наданих ним показань в судовому засіданні взагалі відсутні відомості, що ОСОБА_4 висловлював погрози вбити ОСОБА_6 або когось іншого.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КК України кримінально караним діянням є погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Стаття 129 КК України передбачає відповідальність тільки за погрозу вбивством. Погроза вчинити якусь іншу шкоду під ознаки цієї статті не підпадає, зокрема погроза знищити майно, заподіяти тілесні ушкодження, наклепи тощо. Проте виражена ззовні погроза вбивством визнається злочином лише тоді, коли були реальні підстави побоюватися її здійснення.

Як вбачається з диспозиції ст. 129 КК України, обов`язковою ознакою складу правопорушення є реальність погрози вбивством, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання, тобто, потерпілий має сприймати її такою, що може здійснитися. Така реальність встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи.

При визначенні реальності погрози вбивством слід враховувати як суб`єктивні так і об`єктивні критерії, зокрема, з`ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її встановлення, особу винного, характер попередніх відносин між винним і потерпілим. Необхідно встановити, що винний вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави побоюватися її здійснення, і що поведінка винного, його стосунки з потерпілим об`єктивно свідчили про реальність погрози.

У даному випадку об`єктивний критерій суд вважає недоведеним та не підтвердженим у судовому засіданні достатніми та беззаперечними доказами з огляду на те, що ні з досліджених судом доказів, ні з показань самого потерпілого та свідків не встановлено, що ОСОБА_4 вчиняв будь які активні дії, які були спрямовані на залякування потерпілого, застосування до нього насильства, в тому числі залякування вчинити вбивство.

Отже, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що встановлені обставини не можуть беззаперечно ствердити, що погроза потерпілим була сприйнята реально з огляду на саму поведінку потерпілого. Відповідно і факт тримання у руці обвинуваченим гранати тривалий час, яку він добровільно передав працівнику поліції та зазначав, що не хоче її підривати, не може об`єктивно свідчити про реальність погрози, особливо з врахуванням тієї обставини, що така дія не супроводжувалась будь якими іншими діями, які б давали потерпілому підстави побоюватись в її застосуванні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведеність наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Безпосередність у дослідженні судом показань вбачається в тому, що він у ході судового розгляду особисто сприймає відомості щодо обставин кримінального провадження, які відомі обвинуваченому, потерпілому, свідкам та мають значення для цього кримінального провадження.

Деталізація засад безпосередності, за змістом КПК України, передбачає, імперативну заборону використання судом показань особи без їх безпосереднього сприйняття судом.

За приписами ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, позиція сторони обвинувачення, яка була озвучена під час судових дебатів, щодо неврахування судом показань потерпілого та свідка ОСОБА_8 , які були ними надані під час допиту в судовому засіданні, з огляду на те, що вони відрізняються від їх допитів в ході досудового розслідування, а також наданих потерпілим пояснень під час проведення слідчого експерименту, на думку суду є непереконливою.

Також, повідомлення сторони обвинувачення щодо здійснення тиску на потерпілого та свідка ОСОБА_8 , в зв`язку з чим ними були змінені показання в судовому засіданні є лише припущеннями, оскільки не підтвердженні будь якими об`єктивними даними.

За підсумками розгляду кримінального провадження очевидним є те, що досудове розслідування було проведено поверхнево, не було встановлено всіх безпосередніх учасників подій, зокрема не було допитано ОСОБА_7 , за місцем проживання якого сталася подія, не з`ясовано обставин за яких у ОСОБА_4 з`явилась граната та кому вона взагалі належала, з огляду на те що йому інкримінується лише носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Згідно ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотиви і мета вчинення кримінального правопорушення.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Так, згідно роз`яснень, викладених в п. 18-19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» слідує, що при розгляді кримінальних справ суд має суворо додержуватись закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому неприпустимо покладати на обвинувачену доведення своєї невинуватості.

Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості та підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором.

Європейський суд з прав людини у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (рішення від 18.01.1978 року Ireland v. theUnitedKingdom, n. 161, Series А, заява №25), а також неодноразово у рішеннях проти України, зокрема, у справі «Коробов проти України» (рішення від 21.07.2011 року, п. 65, заява №39598/03), вказував, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», є важливим для постановлення справедливого рішення.

Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний зібраний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувального вироку, оскільки як самі по собі, так і в сукупності, прямо чи опосередковано не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

У статті 85 КПК України закріплено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Критеріями допустимості доказів є: належне процесуальне джерело (ч. 2 ст. 84 КПК містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, який розширеному тлумаченню не підлягає); належний суб`єкт збирання доказів (докази можуть бути зібрані тільки тими суб`єктами, які згідно з нормами КПК мають на це право); належна процесуальна форма (встановлений КПК порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій).

Отже, допустимість доказів, як ознака їх якості, визначається нормами кримінального процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006, «Шабельник проти України» від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо.

З рішення Конституційного Суду України №12рп/2011 від 20.10.2011 слідує, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. У ст. 86 КПК визначено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому Кодексом. Отже, недотримання цього порядку є визначальним при вирішенні питання про недопустимість цього доказу.

Із системного аналізу чинного кримінального процесуального законодавства України вбачається, що допустимість доказу визначається, насамперед, його надійністю (достовірністю), для чого потрібно знати джерело походження інформації, можливість її перевірки й спростування. Вважається, що до критеріїв допустимості слід віднести етичність тактичних прийомів, за допомогою яких одержано ці фактичні дані, їх одержання суб`єктом, який має право проводити процесуальні дії. Зміст фактичних даних повинен бути надійним та при їх отриманні повинна бути дотримана відповідна процесуальна форма. Дотримання процесуальної форми отримання доказу як установленого кримінальним процесуальним законом порядку, що забезпечує можливість перевірки процесу його отримання, і робить доказ допустимим.

Суд враховує правову позицію щодо визнання винуватості особи «поза розумним сумнівом» та визначення «стандартів доказування», висловлену Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 по справі №688/788/15-к, у якій визначено, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів і єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

З огляду на вищевикладене, стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, підтверджуючих винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 129 КК України.

Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі і винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, форми вини, мотиву і мети вчинення злочину, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Така позиція також знаходить своє відображення і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку».

Відповідно до п. 23 вказаної постанови, є недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли всі зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Виправдувальний вирок у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно доведено, що обвинувачений його не вчинив і сторона обвинувачення вичерпала можливість надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого, тому в цьому випадку він визнається невинуватим з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані недоведеність вини означає доведеність невинуватості.

З урахуванням викладеного, отриманих безпосередньо в суді показань потерпілого та свідків, які не надали об`єктивних, конкретних і неоспорюваних показань про вчинення ОСОБА_4 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також у зв`язку з відсутністю беззаперечних та достатніх доказів для спростування виправдувальних показань обвинуваченого, суд відповідно до ст. 62 Конституції України тлумачить ці обставини на користь обвинуваченого і приходить до висновку про недоведеність його вини.

Таким чином суд, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності, взаємозв`язку та переконливості, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, дійшов висновку, що обвинувачення стосовно ОСОБА_4 є недоведеним, так як воно не обґрунтовано достатніми, належними, допустимими та достовірними доказами, які б підтверджували його винуватість поза розумним сумнівом.

На підставі викладеного, з урахуванням доказів, наданих суду стороною обвинувачення та стороною захисту, що досліджені та перевірені в судовому засіданні в повному обсязі, суд дійшов переконання про недоведеність наявності в діях ОСОБА_4 складу інкримінованих кримінальних правопорушень, а тому його слід визнати невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдати, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 129 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Що стосується питання застосування запобіжного заходу, суд зазначає, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2025 було продовжено строк дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, однак було задоволено клопотання захисника та зменшено розмір застави до 60 560 грн.

Згідно повідомлення з ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» ОСОБА_4 був звільнений 13.06.2025 з під варти у зв`язку з внесенням застави.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №15, «Про затвердження Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу», кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених КПК України. Застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка – готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку.

На підставі викладеного, а також враховуючи те, що підстав для звернення застави в дохід держави, внесеної за обвинуваченого судом не встановлено, запобіжний захід у вигляді застави не був порушений в ході розгляду кримінального провадження, він підлягає скасуванню, а внесений розмір застави підлягає поверненню заставодавцю.

Відповідно до ст. 124 КПК України, процесуальні витрати в кримінальному провадженні на залучення експертів для проведення судових експертиз, слід віднести на рахунок держави, у зв`язку із виправданням обвинуваченого.

Долю речових доказів в кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України, скасувавши відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 КПК України арешт, накладений на речові докази.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 129, 263 КК України, ст. ст. 22, 23, 84-86, 89, 91, 92, 95, 100, 124, 174, 182, 370, 373, 374 КПК України, ст.ст. 62, 129 Конституції України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 129 КК України, та виправдати.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_4 у вигляді застави з покладеними обов`язками – скасувати.

Повернути заставодавцю ОСОБА_22 кошти внесені в якості заставі в сумі 60 560 грн.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні – віднести на рахунок держави.

Арешт накладений ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області №127/38463/24 від 26.11.2024 та №127/38471/24 від 26.11.2024, після набрання вироком законної сили – скасувати.

Речові докази в кримінальному провадженні №12024020020001342, а саме:

- важіль від запалу М-213 іноземного виробництва, уламки металеві (після вибуху гранати), після набрання вироком законної сили – знищити;

- чотири диски DVD-R, після набрання вироком законної сили – залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя: