Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №569/10362/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/10362/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року

Рівненський міський судРівненської області в складі:

головуючого судді - Тимощука О.Я.,

при секретарі Ковальчук О.Б.,

за участю представника позивача - адвоката Януль-Сидорчук Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить скасувати постанову № 4/1058 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 201-1 КУпАП від 08.05.2025 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26.05.2025 року було відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду.

У встановлений ухвалою суду п`ятнадцятиденний строк, як і станом на дату судового засідання, відзив від відповідача до суду не надходив.

Представник позивача - адвокат Януль-Сидорчук Х.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просить їх задоволити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та дату розгляду справи належним чином, вчергове подав через підсистему «Електронний суд» 27.01.2026 року клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є учасником судового процесу, якщо її доставлено за адресою місця служби цієї особи в порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті. Вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі (ч. ч. 9, 10 ст. 126 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 45 КАС України).

Частиною 9 ст. 80 КАС України передбачено, що у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 262 КАС України).

Заслухавши думку представника позивача – адвоката Януль-Сидорчук Х.В., дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може мати вигляд індивідуального акта, яким відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Одним з таких актів може бути постанова про накладання адміністративного стягнення, оскільки зазначений акт виноситься суб`єктом владних повноважень на виконання своїх владних функцій щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності та стосується лише прав та інтересів конкретно визначеної особи, яка піддається впливу накладеного адміністративного стягнення як форми адміністративної відповідальності, а дія такого акта вичерпується його виконанням.

Судом встановлено, що 08 травня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 4/1058 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Як слідує з даної постанови: «08.05.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , порушив абз. 6 п. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме не уточнив облікові дані протягом 60 днів, дане правопорушення вчинено під час дії особливого періоду.

26.12.2024 року ОСОБА_1 з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку з тим, що дізнався про те, що він перебуває в розшуку. Станом на 26.12.2024 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак, не здійснив оновлення своїх військово-облікових даних до 16.07.2024 року.

Згідно з положеннями ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено: громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Отже, існував обов`язок щодо ОСОБА_1 уточнити свої персональні дані в зазначений законом спосіб у передбачений законом період до 16.07.2024 року.

Відповідно до абзацу 7 ст. 38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення: адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня Його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Згідно наданих пояснень ОСОБА_1 , останній здійснив невчасне оновлення військово-облікових даних через програму РЕЗЕРВ+, а саме 27.07.2024 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/898/25 від 10.04.2025 року постанову № 4/1058 про накладення штрафу відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 31 грудня 2024 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та застосування адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень скасовано та направлено справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент складання постанови, а саме 08.05.2025 року ОСОБА_1 не здійснив проходження військово-лікарської комісії та вказано,що у ОСОБА_1 відсутній діючий військово-обліковий документ на бланку передбачений вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 559.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Зазначене вище вказує на порушенням Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу», Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487)

Відповідальність за скоєне правопорушення передбачена 43 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в особливий період.

Також відповідно до примітки статті 210 КУПАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами ( тому числі публічними). базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких с державні органи.

При обранні адміністративного стягнення враховую особу порушника, пом`якшуючі та обтяжуючі обставини, характер, тяжкість і наслідки вчиненого правопорушення та вважаю за доцільне накладення стягнення у виді штрафу відповідного розміру.

На підставі викладеного, керуючись ст. 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за невиконання вимог Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу», Правил військового обліку призовників; військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487).».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма визначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах(мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Згідно з ч. 1 тієї ж статті передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно ст. 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211) крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 2 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв`язку із військовою агресією РФ, в Україні введено воєнний стан із 05.30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113 від 03 березня 2022 року, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року оголошено загальну мобілізацію, в тому числі і на території Рівненської області.

Згідно з пунктом 81 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.

Також відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХII від 25.03.1992 року на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Крім того, згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХII від 25.03.1992 року граничний вік перебування на військовій службі встановлюється для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років, а вищого офіцерського складу - до 65 років.

Із приєднаних матеріалів ЕВОД, ОСОБА_1 , встановлено, що він мав діючу відстрочку на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

З дослідженого в судовому засіданні витягу із «Резерв +» МОУ вбачається наступна інформація: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; дійсний до 27.07.2025; сформовано 27.07.2024; дата уточнення даних: 27.07.2024.

З дослідженого в судовому засіданні витягу із «Резерв +» МОУ вбачається наступна інформація: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; дійсний до 07.02.2025; сформовано 30.12.2024; дата уточнення даних: 27.07.2024.

З дослідженого в судовому засіданні витягу із «Резерв +» МОУ вбачається наступна інформація: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; дійсний до 07.08.2025; сформовано 22.05.2025; дата уточнення даних: 27.07.2024.

Разом з тим, у оскаржуваній позивачем постанові відповідачем не вказано, які саме облікові дані позивача не могли бути одержані самостійно відповідачем по справі шляхом електронної інформаційної взаємодії.

Вищевикладене свідчить, що відповідачем не дотримана процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення, визначена ст. 279 КУпАП, та порушено право позивача на захист, під час винесення постанови були порушені норми діючого законодавства, які гарантують особі, яка притягається до адміністративної відповідальності право на об`єктивний та справедливий розгляд справи.

Щодо покликання відповідача у оспорюваній постанові від 08.05.2025 року про те, що позивач не здійснив проходження військово-лікарської комісії, а також, що у ОСОБА_1 відсутній діючий військово-обліковий документ на бланку передбаченим вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 559, відтак порушив вимоги законодавства, суд зазначає наступне.

Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документу для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 559, на котру покликається відповідач регулює питання щодо форми, в якій оформляється та видається військово-обліковий документ.

Так, Постановою № 559 визначено, що військово-обліковий документ створюється в електронній та/або паперовій формі. Для формування військово-облікового документу в електронній формі необхідно скористатися засобами: електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка; державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони; порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія.

Згідно з Постановою№559 вказано, що військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації, за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про таку особу. У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду (QR-код). QR-код військово-облікового документа містить відомості про військово-обліковий документ в електронній формі, які за допомогою відповідних технічних засобів можна відтворити у формі, придатній для зчитування, зокрема у візуальній.

Військово-обліковий документ в електронній формі є дійсним лише за наявності QR-коду та не може використовуватися без нього.

Військово-обліковий документ в електронній формі може бути роздрукований. У такому випадку він повинен містити QR-код військово-облікового документа, придатний для зчитування.

Відповідно до п. 9 Постанови № 559 військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.

Відтак, вказаний нормативно-правовий акт не передбачає обов`язку мати ВОД на бланку.

Позивач вказав, що має чинний електронний військо-обліковий документ, сформований в застосунку «Резерв+».

Суд встановив, що підстав для проходження ОСОБА_1 ВЛК станом на день винесення оспорюваної постанови не було, оскільки згідно з п. 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року, військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Як вбачається із приєднаних позивачем ЕВОД ОСОБА_1 має відстрочку від призову на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зауважує, що відповідачем не було надано жодних додатків до оскаржуваної постанови, які підтвердили б викладені в ній обставини щодо порушення з боку позивача.

За таких обставин,постанова про адміністративне правопорушення, яка не супроводжується доказами для підтвердження зазначених в ній обставин, не може слугувати підставою для визнання рішення відповідача правомірним. Це свідчить про те, що відповідач таке рішення прийняв необґрунтовано.

Суд вказує, що відповідач не вжив всіх необхідних заходів для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мали важливе значення для правильного вирішення справи. Зокрема, не було надано доказів того, що після зміни місця проживання позивач не став на військовий облік у відповідному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до норм чинного законодавства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

В КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи. На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини та докази, суд вважає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП.

Одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що визначено ст. 245 КУпАП.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, а тому, з урахуванням принципів і загальних засад Кодексу України про адміністративні правопорушення, практики Європейського Суду з прав людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що підставами скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення є порушення відповідачем процедури розгляду справи, тому належним захистом порушеного права позивача є скасування оскаржуваної постанови про накладання адміністративного стягнення, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення судових витрат по справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 8статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»(зі змінами, відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст. 385, введено в дію Постановою ВР № 233-XII від 25.03.1992, ВВР, 1992, № 27, ст. 386) положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 7 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.

Враховуючи вищевикладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому наявні достатні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення судових витрат понесених по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 210-1, 245, 251, 268, 280 КУпАП, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ст.ст. 9, 19, 72-77, 121-123, 139, 143, 241-246, 255, 286, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови - задоволити.

Постанову № 4/1058 про накладення штрафу відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 08 травня 2025 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та застосування адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень – скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ- НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ) понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ- НОМЕР_2 ).

Суддя Рівненського

міського суду Тимощук О.Я.