Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №161/10778/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10778/25

Провадження № 2/161/1529/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Антіпової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Семенової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми 3% річних,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ суму 3% річних в розмірі 3028,40 дол. США, що дорівнює 125707,06 грн. та судові витрат по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.09.2008 АКІБ «Укрсиббанк» (кредитодавець), який в подальшому змінив найменування на ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту №11392859000, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику у позику грошові кошти в розмірі 26000 дол. США, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним не пізніше 10 вересня 2018 року згідно з графіком повернення кредиту, однак не виконала своїх зобов`язань належним чином.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором 10.09.2008 АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки №228160, відповідно до умов якого останній зобов`язувався відповідати за невиконання позичальником своїх зобов`язань перед кредитором, що виникли з Кредитного договору.

АКІБ «Укрсіббанк» свої зобов`язання виконав належним чином та надав позичальниці обумовлену кредитним договором суму коштів.

Право вимоги за цими кредитним договором та договором поруки перейшло від ПАТ «Укрсиббанк» до ТзОВ «Коллект Центр» (на підставі договору факторингу №4 від 11.06.2012).

Оскільки Позичальниця та Поручитель свої зобов`язання за Кредитним договором та Договором поруки не виконували, в зв`язку з чим Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.08.2012 року у справі 0308/10331/12 стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 11392859000 від 10.09.2008 року в розмірі 29563,13 доларів США.

З моменту ухвалення Луцьким міськрайонним судом Волинської області рішення від 31.08.2012 року у справі № 0308/10331/12, відповідачами заборгованість не погашалась, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України є підставою для нарахування 3% річних на суму простроченого грошового зобов`язання.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.12.2023 року по справі №161/15577/24 з відповідачів стягнуто 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 31.08.2020 року по 23.02.2022 року в розмірі 9003,48 грн.

В зв`язку з цим позивач вважає, що має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, які він нарахував за період з 02.04.2017 по 30.08.2020 в загальному розмірі 3028,40 доларів США..

Зазначають, що базовою сумою для обчислення сум, передбачених ст. 625 ЦК України є сума заборгованості, стягнута за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.08.2012 року по справі № 0308/10331/12 в розмірі 29563,13 доларів США.

Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів вказану заборгованість, а також покласти на них судові витрати.

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2025 року у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (а.с. 37).

13.10.2025 року від відповідачів надійшов відзив, відповідно до якого відповідачі вважають позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення, з підстав викладених у відзиві (а.с. 72-74). Зазначають, що 29 травня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_1 (Боржником) укладено додаткову угоду договору № 11392859000/732844 про припинення зобов`язання переданням відступного, якою внесені зміни до договору в частині строків передання відступного. Відповідно до п.1.1. договору сторони за цим договором дійшли згоди про припинення зобов`язань боржника, які виникли на підставі кредитного договору № 11392859000 від 10.09.2008 року із всіма змінами та доповненнями, шляхом передачі боржником кредитору суми відступного не пізніше 28.09.2018 року. Враховуючи часткову сплату відповідачами заборгованості за договором про припинення зобов`язання переданням відступного (із змінами) № 11392859000/732844 від 14.03.2014 (Договором) та припинення зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №11392859000 від 10.09.2008 (Кредитним договором), будь яких підстав для стягнення 3% річних на суму заборгованості в сумі 29 563,13 дол. США, визначеної рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №0308//10331/12 від 31.02.2012 року у позивача немає. Кредитор ПАТ «УкрСибБанк», пред`являючи у 2012 році позов до Луцького міськрайонного суду Волинської області про стягнення заборгованості за кредитним договором, скористався своїм правом на дострокове стягнення боргу. Рішення суду в справі № 0308/10331/12 набрало законної сили 10 вересня 2012 року. Тому, саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності. Також, ч.1 ст.259 ЦК України вказано, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Отже, перебіг строку позовної давності почався 10 вересня 2012 року. Строк позовної давності закінчився 10 вересня 2015 року. А позивач звернувся до суду лише 02.06.2025 року, із вимогою про стягнення 3 % річних за період 02.04.2017 року по 30 серпня 2020 року, тобто із попуском трирічного строку позовної давності. Таким чином, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми 3% річних слід відмовити. Також, відповідачами до відзиву надано копії квитанцій про часткову сплату заборгованості за основним зобов`язанням на загальну суму 5 844,63 дол. США. (14.03.2014 - 2 100 дол. США; 28.04.2014 р. - 2460 дол. США; 27.05.2014 р. - 505 дол. США; 01.10.2014 р. - 231,66 дол. США (3000/12,95); 31.10.2014 р. - 231,60 дол. США (3000/12,95); 28.11.2014 - 200,53 дол. США (3000/14,96); 13.02.2015 - 115,78 дол. США (3000/25,91)(а.с.72-83).

27 жовтня 2025 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої, з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачами за кредитним договором, змінилась база розрахунку 3% річних з 29563,13 доларів США на 23718,5 доларів США (29563,13-5844,63). Таким чином, сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідачів за прострочення грошового зобов`язання зі сплати заборгованості за кредитним договором за період з 02.04.2017 року по 30.08.2020 року складає 2429,70 доларів США.

Окрім цього зазначають про безпідставність посилання відповідачів на припинення зобов`язання за кредитним договором № 11392859000 від 10.09.2008 року в зв`язку з укладенням 14.03.2014 року «Договору про припинення зобов`язання передання відступного» № 11392859000/732844 (зі змінами), оскільки згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору, зобов`язання за кредитним договором припиняються з моменту отримання кредитором повної суми відступного (30825,60 доларів США) в строк до 28.04.2018 року, що так і не відбулось. Окрім цього, вважають також безпідставними твердження відповідачів щодо перетворення зобов`язання за кредитним договором у натуральне, оскільки основна вимога захищена у судовому порядку шляхом стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.08.2012 року по справі № 0308/10331/12.

Окрім цього, заперечували сплив строку позовної давності, оскільки зважаючи на триваючий характер правопорушення, допущеного відповідачами, враховуючи, що закінчення строку позовної давності припадало на час дії карантину (02.04.2020), то він продовжився на строк його дії, а в подальшому, на строк дії воєнного стану, чим спростовуються твердження відповідачів про сплив позовної давності за вимогами позивача (а.с. 84-86).

Таким чином, просили стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» нараховані на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних за період з 02.04.2017 по 30.08.2020 в розмірі 2429 (дві тисячі чотириста двадцять дев`ять) доларів 70 центів США.

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.12.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відповідач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від іншого відповідача не надходило.

Процесуальні перешкоди для розгляду справи за відсутності учасників справи відсутні.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2ст. 247 ЦПК України).

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи:

10.09.2008 АКІБ «Укрсиббанк» (кредитодавець), який в подальшому змінив найменування на ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту №11392859000 (а.с. 7-10), за умовами якого (п. 1.2.1) кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в доларах США в сумі 26000,00 $, що дорівнює еквіваленту 126136,40 грн. грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов`язалася прийняти, належним чином використовувати і повернути кредитодавцю кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, визначених у договорі.

10.09.2008 АКІБ «Укрсиббанк» (кредитор) та ОСОБА_2 (поручитель) уклали договір поруки №228160 (а.с. 10 зворотній бік-11), за умовами якого (п. 1.1) поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_1 (боржник) усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту №11392859000 від 10.09.2008, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

11.06.2012 ПАТ «Укрсиббанк» (клієнт) та ТзОВ «Кей-Коллект» (фактор) уклали договір факторингу №4 (а.с. 12-18), на підставі якого до фактора перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11392859000 від 10.09.2008 та договором поруки №228160 від 10.09.2008.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.08.2012 у справі №0308/10331/12 позовні вимоги ТзОВ «Кей-Коллект» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Кей-Колект» 29563,13 доларів США, що еквівалентно 236283,31 грн. заборгованості за кредитним договором, а також по 118,41 грн. судового збору з кожного з них (а.с. 18 зворотній бік-19).

В цьому судовому рішенні встановлені преюдиційні обставини переходу від ПАТ «Укрсиббанк» до ТзОВ «Кей-Коллект» всіх прав кредитодавця у зобов`язанні за договором про надання споживчого кредиту №11392859000 від 10.09.2008 та договором поруки №228160 від 10.09.2008 (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.12.2023 року по справі №161/15577/24 з відповідачів стягнуто 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 31.08.2020 року по 23.02.2022 року в розмірі 9003,48 грн. (а.с. 19 зворотній бік – 20).

14 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_1 (Боржником) укладено Договір № 11392859000/732844 про припинення зобов`язання переданням відступного (а.с. 75-76), відповідно до пункту 1.1. якого сторони визначили, що «Сторони за цим Договором дійшли згоди про припинення зобов`язань боржника, які виникли на підставі кредитного договору № 11392859000 від 10.09.2008 року із всіма змінами та доповненнями , шляхом передачі Боржником Кредитору суми відступного не пізніше 28ю.04.2018 року. Станом на 14.03.2014 року загальна сума заборгованості Боржника за кредитним договором складає 32067,67 доларів США…»

Пунктом 1.2 Договору визначено, що відступне Боржник зобов`язується передати Кредитору до 28.04.2018 року за графіком, визначеним в підпунктах 1.2.1.-1.2.3. розділу 1 Договору № 11392859000/732844 від 14.03.2014 року.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що з дати отримання Кредитором грошових коштів у гривневому еквіваленті 30825,60 доларів США, що за курсом долара США станом на 11.03.2014 року дорівнює 297467,04 грн., , але може бути змінено внаслідок зміни розміру щомісячних платежів , здійснених Боржником на підставі даного договору, припиняються зобов`язання, які визначені кредитним договором, Кредитор анулює залишок боргу за Кредитним договором. Розпорядження про анулювання боргу вступає в силу з дати отримання Боржником довідки про анулювання боргу. Дата отримання довідки підтверджується підписом Боржника на такі довідці. Таким чином, після отримання Кредитором грошових коштів в якості відступного, в сумі, вказаній в п. 1.2. цього договору, припиняються всі та кожне з зобов`язань, визначених кредитним договором № 11392859000 від 10.09.2008 року, у тому числі договір іпотеки від 10.09.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кульбицькою І.В. за реєстровим номером № 1434, а сам Кредитний договір вважається таким, що припинив свою дію.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що з дати отримання Кредитором грошових коштів, які передані боржником кредитору в якості відступного на підставі даного договору, всі спори і претензії, пов`язані з укладенням, виконанням, змінами та/чи припиненням кредитного договору, вважаються врегульованими.

29 травня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та ОСОБА_1 (Боржником) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 11392859000/732844 про припинення зобов`язання переданням відступного від 14.03.2014 року, якою внесені зміни до договору в частині строків передання відступного. Відповідно до п.1.1. договору сторони за цим договором дійшли згоди про припинення зобов`язань боржника, які виникли на підставі кредитного договору № 11392859000 від 10.09.2008 року із всіма змінами та доповненнями, шляхом передачі боржником кредитору суми відступного не пізніше 28.09.2018 року. (а.с. 77).

На виконання Договору про припинення зобов`язання переданням відступного, Боржником – ОСОБА_1 частково були сплачені кошти (а.с. 78-79):

-14.03.2014 року в сумі 2100 доларів США (19899,39 грн.);

-14.03.2014 року в сумі 100 доларів США (1029,00 грн.);

-28.04.2014 року в сумі 2460 доларів США (5934,33 грн.);

-27.05.2014 року в сумі 505 доларів США (5934,33 грн.);

-01.10.2014 року в сумі 3000,00 грн.;

-31.10.2014 року в сумі 3000,00 грн.;

-28.11.2014 року в сумі 3000,00 грн.;

-13.02.2015 року в сумі 3000,00 грн.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідачів становить 2429,70 доларів США, (дані позовної заяви зі зменшеними позовними вимогами (а.с. 84-86), розрахунок заборгованості (а.с. 90).

Контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідачі не подали.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 в справі №127/15672/16.

За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд констатує, що договірні відносини між сторонами транформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду. Оскільки відповідачі, як солідарні боржники, не виконали рішення суду, на підставі якого виникло грошове зобов`язання, то позивач має право на стягнення відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних.

Заборгованість відповідачів за 3 % річних за період з 02.04.2017 по 30.08.2020, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 26.10.2025 року, становить 2429,70 доларів США. Такий розмір заборгованості є обґрунтованим, оскільки підтверджується матеріалами справи та водночас не спростований відповідачами.

Суд не приймає аргумент відповідачів про натуральне та/або задавнене зобов`язання та посилання на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 23.11.2022 у справі №285/3536/20, з таких мотивів.

В постанові Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №285/3536/20 викладені такі висновки:

«натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

- задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

- законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

- очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

- приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги».

Зміст відзиву свідчить, що відповідач не досить чітко розмежовує поняття «натурального зобов`язання» та «задавненого зобов`язання». А тому, в цьому аспекті суд зауважує, що 3 % річних та інфляційних втрат нараховані позивачем на вимогу в зобов`язанні, яке не є ані натуральним, ані задавненим.

Суд вважає, що висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 23.11.2022 у справі №285/3536/20, не є релевантним до даної справи. У справі, яку розглядав Верховний Суд, існували інші фактичні обставини, зокрема не було рішення суду про стягнення заборгованості на користь кредитора.

Окрім цього, посилання відповідачів на пропуск позивачем ТзОВ «Кей-Колект» строку позовної давності із звернення до суду з даним позовом, суд відхиляє з огляду на наступне.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 в справі №127/15672/16.

Зважаючи на триваючий характер правопорушення, допущеного відповідачами, враховуючи, що закінчення строку позовної давності припадало на час дії карантину (02.04.2020), то він продовжився на строк його дії, а в подальшому, на строк дії воєнного стану, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви відповідачів про застосування до позовних вимог ТзОВ «Кей-Колект» наслідків спливу строку позовної давності.

Отже, судом встановлено, що права позивача є порушеними, а відповідачі є відповідальними за це, з огляду на що позовні вимоги слід задовольнити.

Окрім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Щодо валюти зобов`язання та валюти платежу.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.

Так, відповідно до пункту 1.2.1 Договору про надання споживчого кредиту № 11392859000 від 10.09.2008 року сторони погодили, що сума кредиту еквівалентна 26 000 дол. США (а.с. 7).

Згідно з пунктом 1.2. Договору про припинення зобов`язань переданням відступного № 11392859000/732844 від 14.03.2014 року, сторони погодили, що відступними за даним договором є грошові кошти у гривневому еквіваленті 30 825,60 дол. США».

Тому, суд дійшов висновку щодо застосування, в даному випадку, частини другої статті 533 ЦК України, оскільки, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 року при розгляду справи № 500/5194/16.

Таким чином, суд вважає вірним стягнення з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» нараховані на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних за період з 02.04.2017 по 30.08.2020 в розмірі еквівалентному 2429 (дві тисячі чотириста двадцять дев`ять) доларів 70 центів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, що повністю узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн., по 1211,20 грн. з кожного.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми 3% річних - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» нараховані на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних за період з 02.04.2017 по 30.08.2020 в розмірі еквівалентному 2429 (дві тисячі чотириста двадцять дев`ять) доларів 70 центів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», місцезнаходження: м. Київ, вул. Менделєєва, буд. 12, офіс 94/1; код в ЄДРПОУ 37825968.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне рішення суду складено 02 лютого 2026 року.

Суддя: Т.А. Антіпова