Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №711/605/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/305/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/605/25 Категорія: 308020000 Демчик Р.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за оплату житлово-комунальних послуг, –

в с т а н о в и в :

23.01.2025 до Придніпровського районного суд м. Черкаси надійшов зазначений позов, в якому позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячого водопостачання (постачання гарячої води) у розмірі 26888.62 грн., інфляційну складову боргу у сумі 2391.38 грн, три відсотки річних у розмірі 959.96 грн та судовий збір в розмірі 3028.00 грн.

Ухвалою суду від 10.02.2025 відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 17.03.2025 закрито провадження у справі в частині позовних вимог стосовно ОСОБА_3 .

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.03.2025 позов задоволено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в інтересах відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за послуги централізованого опалення (постачання теплової енергії), гарячого водопостачання (постачання гарячої води) у розмірі 26 888 грн. 62 коп.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в інтересах відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за інфляційну складову боргу у розмірі 2391.38 грн. та 3% річних у розмірі 959.96 грн., а всього 3 351 грн. 34 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 й ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в інтересах відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» судовий збір у розмірі по 1514.00 грн. з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеними обставини щодо несплати відповідачами комунальних платежів з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.03.2025 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування зазначає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним встановленням судом обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вказує, що відповідачі не були присутні в судовому засіданні, повісток про виклик до суду не отримували, рішення ухвалене без участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , отже не були належним чином не повідомлені.

Зазначає, що позивач ввів суд в оману, приховавши той факт що між ТЕЦ та Споживачем мають місце договірні відносини, також приховав факт встановлення лічильника обліку гарячого водопостачання в квартирі АДРЕСА_1 .

Позивач провів нарахування відповідачам плати за гаряче водопостачання, ігноруючи факт встановлення у квартирі лічильника обліку гарячого водопостачання, що призвело до неправильного нарахування суми заборгованості. При цьому в апеляційній скарзі відповідач наводить свої розрахунки з використання гарячої води та відповідно суму, яку мали сплатити відповідачі.

Крім того відповідач вказує, що за період з 01.06.2019 до 31.05.2022 сплив строк позовної давності до моменту подання позовної заяви.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Згідно з п. 1 ч. 6 цієї статті для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень ч. 1ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що на ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» покладений обов`язок – забезпечення тепловою енергією населення, організацій та підприємств всіх форм власності. Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_2 здійснюється ВП «Черкаська ТЕЦ» ПрАТ «Черкаське хімволокно».

Згідно відомостей наданих на запит суду Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано п`ять осіб:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 12.07.2019 дотепер;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 06.03.1996 дотепер;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 16.12.2011 і дотепер;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 13.07.2016 дотепер;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 05.07.2019 дотепер.

Таким чином, відповідачі є споживачами комунальних послуг наданих їм позивачем.

Як вбачається з листа-розрахунку по особовому рахунку відповідача № НОМЕР_1 , останні не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 01.06.2025 року, яка складає 26888.62 грн..

Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі наведених вище фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.

З моменту надання позивачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання між сторонами відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виникли правовідносини, які полягають, зокрема, у наявності в споживача зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за спожиті послуги.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 638/11034/15-ц, від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц, від 18.12.2019 у справі №522/2625/16-ц, від 25.03.2020 у справі № 211/3347/18-ц.

Апеляційний суд враховує, що, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ( далі Закону ), житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд згідно нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 цього Закону).

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ст. 13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються зокрема й на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо? будинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Частиною 1 ст. 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Статтями 20, 21 Закону визначені права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно з законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ст. 32 Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Крім того, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 6 Закону виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація, а послуг з постачання гарячої води суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.

Згідно з викладеним вище, ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» як суб`єкта господарювання з постачання теплової енергії законодавством визначено виконавцем послуг з централізованого постачання гарячої води.

Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_2 здійснюється позивачем.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , є споживачами житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що надає ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ».

Таким чином, на відповідачів покладено обов`язок по його утриманню та оплаті житлово-комунальних послуг, в тому числі, і послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Однак, відповідачі своєчасно та в повному обсязі не вносила плату за надані їй послуги, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, про стягнення якої заявив позивач.

Згідно з листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 розмір заборгованості за послуги з централізованого теплопостачання та постачання гарячої води складає 26888,62 грн.

Вказаний розмір заборгованості ОСОБА_1 не спростований.

Звертаючись до суду із даним позовом, ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» просило стягнути солідарно заборгованість з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячого водопостачання (постачання гарячої води) за період з січня 2019 року по травень 2024 року у розмірі 26888.62 грн., інфляційну складову боргу у сумі 2391.38 грн, три відсотки річних у розмірі 959.96 грн та судовий збір в розмірі 3028.00 грн.

Суд своєю ухвалою від 10.02.2025 відмовив у відкритті провадження в частині позовних вимог стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а ухвалою від 17.03.2025 закрив провадження у справі в частині позовних вимог стосовно ОСОБА_3 , встановивши, що оскільки вказані відповідачі є малолітніми особами, а стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги має стягуватися з повнолітньої особи.

Ухвали позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалися.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід солідарно стягнути заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячого водопостачання (постачання гарячої води), у розмірі 26888,62 грн.

Посилання апелянта на невірне нарахування позивачем суми заборгованості через те, що в позові вказано «лічильник обліку гарячого водопостачання в квартирі АДРЕСА_1 не встановлено», а насправді в квартирі є лічильник гарячої води, колегія суддів відхиляє, оскільки апеляційний суд не бере до уваги докази, які були надані відповідачем до апеляційної скарги, адже скаржник не навів об`єктивних причин поважності неподання вказаних доказів до суду першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

При цьому слід звернути увагу на те, що судом першої інстанції відповідачам на їх адресу направлено було копію ухвали та копію позовної заяви разом з додатками, які ОСОБА_1 , ОСОБА_2 отримали 19.02.2025, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення (а.с. 37-39). Отже останні не скористалися своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, своїх заперечень та відповідних доказів спростування позовних вимог позивача.

Крім того з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 6) вбачається, що оплата за користування тепла та гарячої води відповідачами періодично здійснювалася, але не в повному обсязі, що свідчить про неповне виконання своїх обов`язків відповідачами щодо оплати коштів за житлово-комунальні послуги. Доказів з приводу своєї незгоди через невірні нарахування зі сторони позивача вказаних сум позивачі не надавали, до ТЕЦ не зверталися з заявами про перерахунок заборгованості тощо.

Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача нарахованих на суму заборгованості у порядку ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене вище нормативно-правове регулювання, а також встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд вважає, що в даному випадку суд першої інстанції обґрунтовано вказав про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги, а також нарахованих на неї на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму інфляційних втрат, у розмірі 2391,38 грн та три відсотки річних, за період у розмірі 959,96 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України відносно неустойки.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Обставинами такого визнання можуть бути визнання претензії, односторонній правочин боржника, двосторонній договір за волевиявленням обох сторін правовідносин, часткове виконання обов`язку чи боргу із чіткою ідентифікацією самого зобов`язання тощо.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Згідно із ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор протягом усього часу вправі заявити в суді вимоги про повернення тієї частини боргу, що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відтак, оскільки у даних правовідносинах встановлено обов`язок відповідача сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг щомісячно на підставі показників лічильника (індивідуального чи загальнобудинкового) на кінець розрахункового періоду, тобто зі спливом кожного календарного місяця, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Разом з тим, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020.

Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє, постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383, до 30.06.2023.

Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Крім того, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (чинний на момент розгляду справи).

Тобто, виходячи з наведених положень закону, пропущеною слід вважати позовну давність лише за вимогами щодо стягнення щомісячних платежів, що виникли до 12 березня 2017 року.

Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупиненим на строк дії воєнного стану в Україні.

Оскільки суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за комунальні послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період із січня 2019 року, то підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у даній справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2025року у вказаній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді:

: