Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №695/2633/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 695/2633/25

Провадження № 22-ц/821/285/26

Категорія: 307000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

секретаря: Івануси А.Д.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: адвокат Гаврильченко Валентин Михайлович

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Яна Іванівна

представник відповідачки ОСОБА_2 – адвокат Руднічук Дмитро Володимирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 10 листопада 2025 року(ухваленого під головуванням судді Чепурного О.П. в приміщенні Драбівського районного суду Черкаської області, повний текст рішення складено 12 листопада 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Яни Іванівнипро визначення додаткового строку для прийняття спадщини,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

16 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_2 є рідною дочкою померлої ОСОБА_3 , інших спадкоємців першої черги за законом не має.

02.08.2023 року приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І. посвідчила заповіт ОСОБА_3 , яким остання заповіла позивачу 2/5 частки земельної ділянки площею 3,70 га, а ОСОБА_2 3/5 цієї земельної ділянки.

Позивач зазначає, що про заповіт він дізнався з листа приватного нотаріуса Золотоніського районного округу Черкаської області Шипович Я.І. від 29.04.2025 року.

Крім того, 09.05.2025 року приватний нотаріус направив лист позивачу та повідомив, що відповідно до «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» видача свідоцтва про право на спадщину може бути зупинена нотаріусом до вирішення справи судом на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право на факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа. При цьому, нотаріусом пред`явлено вимогу, що протягом десятиденного строку необхідно надати копію позовної заяви.

Позивач вказує, що копію заповіту, про наявність якого він не знав, а відповідач ОСОБА_2 не повідомила, він отримав у приватного нотаріуса 11.06.2025 року, а тому лише з 11.06.2025 року мав можливість скласти позовну заяву, ознайомившись із змістом заповіту.

В зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 просив суд визнати поважними причини пропуску строку для прийняття ним спадщини після смерті померлої ОСОБА_3 та визначити позивачу додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.06.2025 року передано справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за підсудністю до Драбівського районного суду Черкаської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 10.11.2025 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини – відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що особисте переконання позивача про відсутність спадкового майна, яке б він міг успадкувати після смерті матері, носить суб`єктивний характер та свідчить про власну позицію щодо необхідності звернення чи не звернення до нотаріуса, а не про перешкоди у написанні та подачі заяви до нотаріуса про прийняття спадшини.

Оцінивши поважність причин неподання заяви про прийняття спадщини позивачем, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони не підтверджують наявності суттєвих та ітотних перешкод для подання позивачем відповідної заяви нотаріусу у визначений законом строк.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його необгрунтованим та незаконним, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняте нове, яким визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, достатній для подання ним заяви до нотаріальної контори, що становить два місяці з дня набрання рішенням законної сили. Також просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати, пов`язані з розглядом справи, включаючи судовий збір, сплачений за подання позову та апеляційної скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обгрунтування апеляційної скарги аналогічне обгрунтуванню позовної заяви, крім того, апелянт вказує, що позивач не заперечує свого статусу спадкоємця першої черги за законом. Однак його право на отримання конкретної частки майна (2/5 частини земельної ділянки) виникло виключно на підставі заповіту, про наявність якого він не знав. Встановлення додаткового строку стосується саме реалізації цього заповідального права.

Повідомлення спадкодавця про її намір залишити все майно дочці (сестрі позивача) є об`єктивною, непереборною та істотною трудністю, яка унеможливила звернення до нотаріуса за прийняттям частки за заповітом. Фактично, зазначає позивач, він був позбавлений можливості виявити волю щодо заповіту, оскільки про існування дізнався лише після спливу строку.

Таким чином, у даному випадку необізнаність стосувалася не загального права спадкування, а конкретного, неочікуваного права за заповітом, про яке спадкоємець був активно введений в оману, що виправдовує необхідність визначення йому додаткового строку.

Відзив на апеляційну скаргу.

20.01.2026 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 – адвоката Руднічука Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Драбівського районного суду Черкаської області – залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що суд першої інстанції ухвалив законне та обгрунтоване рішення, в ході прийняття якого будь-яких недоліків, що призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства допущено не було, а апелянт даною скаргою фактично виражає свою незгоду з самим судовим рішенням, не наводячи при цьому належного обгрунтування наявності правових підстав для його скасування.

28 січня 2026 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Гаврильченка В.М. надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 . Факт родинних відносин підтверджується даними свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (актовий запис №85) (а.с. 10).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 (актовий запис №22) (а.с. 18).

З копії спадкової справи № 285/2024, яка заведена приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І., вбачається, що після смерті ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_2 , яка є дочкою померлої, прийняла спадщину шляхом подачі заяви до нотаріуса 18.12.2024 року.

Згідно заповіту від 02.08.2023 року ОСОБА_3 заповіла позивачу 2/5 частки земельної ділянки площею 3,70 га, а ОСОБА_2 3/5 цієї земельної ділянки з кадастровим номером 7120685800:03:002:0091.

ОСОБА_1 спадщину не прийняв.

Листом № 193/02-14 від 29.04.2025 року приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І. повідомила ОСОБА_1 про те, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті матері, і що він до нотаріуса у шестимісячний строк не звернувся з заявою про прийняття спадщини.

Як на підставу пропущення строку для прийняття спадщини, позивач посилався на те, що він був впевнений, що все майно мати заповіла дочці ОСОБА_2 , так як вона йому про це сказала за життя, а ОСОБА_2 не повідомила його про те, що він теж згаданий у заповіті.

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30.12.2024 року у справі № 527/1229/24, від 31.07.2024 року у справі № 127/2149/21.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи, поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), на яку посилався заявник у апеляційній скарзі, зазначено, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України в постанові від 06.09.2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас, прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду постанові від 26.06.2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), на яку посилався заявник у апеляційній скарзі, вказала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

З урахуванням наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові дійшла висновків про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06.09.2017 року справі № 6-496цс17, про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

У справі, що переглядається, предметом позову є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповіту, складеного ОСОБА_3 , від 02.08.2023 року, про який позивач дізнався лише 29 квітня 2025 року.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів існування об`єктивних непереборних перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини у передбачений законом строк та не довів, що пропуск строку відбувся з поважних причин.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що наведені ОСОБА_1 обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Також колегія суддів вважає, що не може бути визнана поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини необізнаність про наявність заповіту, оскільки позивач є спадкоємцем за законом першої черги, що узгоджується із висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 10.12.2025 року у справі № 382/1257/23 та багатьох інших.

Колегія суддів також погоджується з думкою суду першої інстанції, що приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І. не є належним відповідачем по справі, так як нотаріус не порушив права позивача.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини справи, посилання заявника в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 року у справі № 686/5757/23, у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 року у справі № 598/680/23, від 20.10.2023 року № 521/20201/21, є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника із встановленими обставинами справи та висновками суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За наведених підстав, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 10 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Яни Іванівни про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді О.М. Новіков

Л.І. Василенко

/повний текст постанови суду виготовлений 02 лютого 2026 року/