Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №705/6392/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/821/131/26 Справа № 705/6392/25 Категорія: ч. 5 ст. 126 КУпАП Головуючий у І інстанції Душин О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Белах А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м. Черкаси

Суддя Черкаського апеляційного суду Белах А.В., розглянувши апеляційну скаргу захисниці Семусь Т.А. на постанову Уманського міськрайсуду Черкаської обл. від 2.12.2025 р., якою ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,

військовослужбовець, проживає

АДРЕСА_1 ,

притягнуто до адмінвідповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних доходів громадян, що становить 40 800 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, стягнуто судовий збір в розмірі 605,6 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до постанови суду, 13.10.2025 р. о 15:33 год. На автодорозі М-05 Київ-Одеса 210 км 650 м ОСОБА_1 керував автомобілем Mercedes-Benz ML280, р/номер НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, чим повторно, протягом року, порушив п. 2.1. а) ПДР (10.07.2025 р. відносно громадянина винесено постанову за ч. 2 ст. 126 КУпАП серії ЕНА №5187995) та вчинив адмінправопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Не погоджуючись з постановою суду, захисниця Семусь Т.А. подала апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати постанову та закрити провадження по справі.

Крім того, в апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження, яке обґрунтовано тим, що в судовому засіданні ОСОБА_1 участі не приймав, копія оскаржуваної постанови йому направлена 4.12.2025 р., однак в зв`язку з тим що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на даний час перебуває на службі у ВЧ НОМЕР_2 та не проживає по зазначеній у справі адресі, то рішення суду він не отримував. 15.12.2025 р. між ОСОБА_1 та захисницею Семусь Т.А. укладено договір про надання правової допомоги та 15.12.2025 р. захисницею подана апеляційна скарга.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на її думку, рішення суду підлягає скасуванню повністю, а провадження у справі закриттю відповідно до ст. 294 КУпАП, оскільки ухвалено з порушенням норм процесуального права та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в постанові суду, обставинам справи.

Зауважує, що сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою № 1023 від 7.10.2025 р., військовий квиток серії НОМЕР_3 було пред`явлено працівнику поліції, однак факт того що ОСОБА_1 є військовослужбовцем було проігноровано та не внесено до протоколу.

Автомобіль Mercedes-Benz ML280, р/номер НОМЕР_1 , належить ВЧ НОМЕР_2 , що також не зазначено в протоколі, отже на момент вчинення адмінправопорушення він був водієм транспортного засобу, що належить ВЧ та виконував обов`язки військової служби. Надання працівнику поліції військового квитка, листа про передачу автомобіля для виконання бойових завдань ВЧ НОМЕР_2 та листа звернення ГО «Сильна Галичина» він доставляв вказаний автомобіль для необхідного комплексного обслуговування та ремонту є належним та достатнім доказом того, що в цей період він є військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_2 , підрозділи якої виконують бойові завдання безпосередньо у зоні ведення бойових дій у Харківській обл., доставляв вказаний автомобіль для обслуговування та ремонту в м. Тернопіль, отже виконував обов`язки військової служби, оскільки іншого способу, крім як фізично перемістити його своїм ходом немає.

Крім того, ОСОБА_1 власноруч надав пояснення в протоколі про адмінправопорушення та зазначив той факт, що всі, хто мав право керувати зазначеним автомобілем загинули.

Звертає увагу суду на те, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню норма ст. 2351 КУпАП, то слід рахувати що й протокол про адмінправопорушення складено неуповноваженою особою, оскільки протокол про адмінправопорушення стосовно ОСОБА_1 повинен був складатися уповноваженою особою ВСП у ЗСУ або командиром ВЧ, іншого утвореного відповідно до законів України військового формування.

ОСОБА_1 та його захисниця Семусь Т.А. про дату і час судового засідання повідомлені належним чином шляхом направлення SMS-повідомлення у мобільний додаток Viber, які вони отримали на вказані ними номери мобільного телефону в матеріалах справи про адмінправопорушення, крім того захисниця в апеляційній скарзі окремим пунктом написала клопотання про розгляд апеляційної скарги без їх участі, тому, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу про адмінправопорушення без участі правопорушника та його захисниці.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. При цьому, він не обмежений її доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, також апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Згідно ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) змінити постанову.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адмінправопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адмінправопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Неодмінним конституційним правом людини й громадянина є право на судовий захист, закріплене у ст. 55 Конституції України.

За змістом закону, протокол про адмінправопорушення, пояснення особи, свідків, висновок експерта тощо, є документами, що офіційно засвідчує подію адмінправопорушення і, відповідно до ст. 251 КУпАП, є джерелами доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення.

Протокол про адмінправопорушення складається відповідно до вимог ст. ст. 254-256 КУпАП.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адмінправопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адмінвідповідальність.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адмінправопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адмінправопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується доказами, які належно оцінені судом першої інстанції та детально викладені у постанові.

Згідно долученого до матеріалів справи відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 на місці зупинки пояснив, що водійське посвідчення він не отримував, написав письмове пояснення про те, що всі, хто міг керувати автомобілем, загинули.

Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає накладення штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Згідно довідки УПП в Черкаській обл. ДПП України від 16.10.2025 р. ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія ( а. пр. 3).

Постановою про накладення адмінстягнення по справі про адмінправопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 10.07.2025 р. серії ЕНА №5187995, ОСОБА_1 притягнуто до адмінвідповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, зазначена постанова ОСОБА_2 не оскаржена та набрала законної сили ( а. пр. 2).

Згідно ч. 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. № 3353-XII (далі Закон №3353-XII), право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.

Відповідно до п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.05.1993 р. № 340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу, її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами. Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.

Відповідно до п. п. а) п. 2.1. ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Невиконання вказаних вимог утворюють склад правопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП.

Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного в постанові від 4.09.2023 р., справа №702/301/20, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Навіть за відсутності в особи посвідчення водія її може бути позбавлено права керувати транспортними засобами, адже особи, які керують транспортними засобами не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши в передбаченому законом порядку посвідчення водія, несуть суспільну небезпеку для оточуючих.

Крім того, санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП встановлює безальтернативне накладення стягнення у вигляді штрафу та позбавлення права керування транспортним засобом, з альтернативою оплатного вилучення транспортного засобу чи без такого.

Зі змісту постанови суду першої інстанції вбачається, що судом не було прийняте рішення стосовно оплатного вилученням транспортного засобу чи без такого, що передбачене санкцією ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Апеляційний суд зауважує, що для прийняття законного рішення про оплатне вилучення майна, працівники поліції при складання протоколу про адмінправопорушення зобов`язані були вчинити ряд певних дій стосовно транспортного засобу, а саме відповідно до вимог ст. 2652 КУпАП та Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затверджених постановою КМУ від 17.12.2008 р. № 1102, затримати цей транспортний засіб, скласти відповідні процесуальні документи (протокол, акт огляду та інші), долучити їх до матеріалів справи та направити до суду.

Але ці вимоги не були виконані працівниками поліції, посадовою особою поліції не встановлено, хто є власником автомобіля Mercedes-Benz ML280, р/номер НОМЕР_1 , а тому суд першої інстанції та апеляційної позбавлені можливості прийняти відповідне рішення.

Відповідно до ст. 17 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адмінвідповідальності.

Згідно ст. 18 КУпАП, не є адмінправопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адмінправопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував того факту, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, діяв в стані крайньої необхідності є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне. Апелянт має довести, що на той час існувала небезпека, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління. З наданих апеляційному суду матеріалів та пояснень під час апеляційного розгляду вбачається, що у військовому підрозділі не було осіб, які б мали право керування автомобілями, але, на переконання апеляційного суду, така обставина ніяким чином не надає права будь-якій особі сідати за кермо автомобіля. Тому ОСОБА_1 повинен був відмовитися вчиняти такі дії, тому що він не має права керувати транспортними засобами, тобто саме у такий законний та доступний спосіб відвернути небезпеку для життя людини. Доказів про те, що ОСОБА_1 чи інші особи вчиняли такі дії, але не змогли їх виконати апелянт суду не надав. Посилання апелянта на звернення ГО «Сильна Галичина» ніяким чином не доводять існування таких обставин.

Таким чином, під час апеляційного перегляду не встановлено належними доказами, що ОСОБА_3 перебував в стані крайньої необхідності.

Посилання адвоката на вимоги ст. 2351 КУпАП, не є слушними, оскільки вказана норма стосується лише тих військовослужбовців, які виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, тобто коли на цих осіб не розповсюджуються повноваження працівників поліції. Працівник поліції вказав у протоколі про адмінправопорушення, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що спростовує доводи апеляції в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 використовував транспортний засіб з іноземною реєстрацією (можливо Латвійська Республіка), який не належить будь-якій військовій частині, у позаслужбовий час, в межах населеного пункту, а не на території військової частини, був одягнутий у цивільний одяг, надані стороною захисту копії документів ( а. пр. 24-26) не спростовують вказані обставини, а тому застосування вимог ст. 2351 КУпАП в даному випадку не ґрунтується на вимогах закону.

Та обставина, що правопорушник є військовослужбовцем, але суд першої інстанції не надав належної оцінки його нагородам, то апеляційний суд зауважує, що діюче законодавство містить чимало актів, якими в різній мірі передбачені пільги для військовослужбовців. Центральне місце серед зазначених нормативних актів у цій сфері займає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед наданих державою пільг, такої пільги для військовослужбовців, як надання можливості керування транспортним засобом без отримання у встановленому законодавством права керування транспортними засобами - не передбачено.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р. Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Європейський суд з прав людини зазначав, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 9.07.1997 р.). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З матеріалів справи вбачається, що порушень закону, які б тягли скасування чи зміну постанови допущено не було.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду з приводу того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП доведена сукупністю доказів, які є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими матеріалами провадження.

Таким чином, з урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги по суті немає, а постанова суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і скасуванню або зміні не підлягає.

Будь-які докази відсутності вини водія ОСОБА_1 у вчиненні адмінправопорушення, необхідності дій в стані крайньої необхідності, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, в матеріалах справи відсутні і правопорушником суду апеляційної інстанції не надані.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Поновити захисниці Семусь Т.А. строк на апеляційне оскарження постанови Уманського міськрайсуду Черкаської обл. від 2.12.2025 р.

Постанову Уманського міськрайсуду Черкаської обл. від 2.12.2025 р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП - залишити без змін, апеляційну скаргу захисниці Семусь Т.А. - залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Белах А.В.