Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №695/3719/24 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 695/3719/24

Провадження № 22-ц/821/313/26

категорія: 305010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

за участю секретаря: Івануси А.Д.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача : адвокат Орленко Володимир Васильович,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головне управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаська обласна прокуратура,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційні скарги представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області - Желізняк Юлії Віталіївни, представника Державної казначейської служби України - Яроша Сергія Васильовича та Черкаської обласної прокуратури на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Степченка М.Ю. у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, повний текст рішення виготовлений 30 жовтня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,-

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

30 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 28 грудня 2019 року відповідно до наказу по Центральному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції №1343/03 від 27.12.2019 ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника Золотоніського МВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Наказом по Центральному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції №221/03 від 16.01.2020 на нього покладено виконання обов`язків начальника.

13.07.2020 о 15 год. 06 хв. йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у кримінальному провадженні № 42020250000000100 від 12.06.2020, складене начальником відділу прокуратури Черкаської області Грековим А.І.

У подальшому, 05.11.2020 за результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження, обвинувальний акт стосовно нього було затверджено прокурором Черкаської обласної прокуратури Яшником Б.С. та направлено до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області для розгляду по суті.

Вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2023, залишеним ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22.05.2023 та постановою Верховного Суду від 25.04.2024 без змін, в кримінальному провадженні № 42020250000000100 по справі № 695/2759/20 його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України за недоведеністю його вини.

Позивач вказує, що з моменту вручення підозри та перебування під слідством і судом до повної реабілітації в судовому порядку, він змушений був виправдовувати незаконне притягнення до кримінальної відповідальності перед членами сім`ї, близькими родичами, друзями.

Вказує, що у період з 13.07.2020 по 22.05.2023 він та його захисник - адвокат Орленко В.В. доводили невинуватість позивача перед органом досудового розслідування та спростовували пред`явлене обвинувачення у судах першої та апеляційної інстанцій щодо невинуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

Зазначає, що він був виправданий через недоведеність винуватості у встановленому законом порядку, перед цим зазнав значних моральних страждань та психологічних переживань у зв`язку з тривалим та стійким негативним впливом на його особистість психотравмуючої ситуації, пов`язаної із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, внаслідок якої він був обмежений у правах і обтяжений процесуальними обов`язками, перебуваючи перед судом і слідством у період з 13.07.2020 до 22.05.2023, при цьому, знаходився в стані тривоги та правової невизначеності, продовжував працювати, змушений був витрачати додаткові зусилля на юридичну допомогу з метою захисту порушених прав, що свідчить про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Крім необхідності доводити свою невинуватість в ході кримінального провадження та судового розгляду, також зазнав моральної шкоди, яка полягала в тому, що в його службовому кабінеті співробітниками правоохоронних органів було проведено обшук, що принизило його як службовця та як людину перед колегами та підлеглими, підірвало авторитет серед співробітників органів державної виконавчої служби.

Також моральна шкода полягає, зокрема, в психологічних переживаннях, які він переніс під час досудового розслідування та судового розгляду справи, внаслідок чого було порушено його звичний спосіб життя та соціальні зв`язки, переживань рідних і близьких, зокрема мами - ОСОБА_2 , 1944 р.н., яка являється пенсіонеркою, учасницею бойових дій, та перебуває на його утриманні, а також дружини і тещі, з якими він спільно проживає та які перебували у відчутті стану постійної нервової напруги, у відчутті незахищеності від провокації чи свавілля окремих співробітників правоохоронних органів, які можуть сфальсифікувати документи, вигадати ситуацію, що паплюжить його честь і гідність та вимушений доводити свою невинуватість, а останні - залишаться безкарними; в результаті тривалого процесу відносно нього, у позивача сформувався негативний погляд на майбутнє, втрачено відчуття радості, задоволення від роботи, захоплень тощо; у нього відбулося порушення сну, посилилися раптові панічні атаки, а також він перебуває в постійному пригніченому стані.

Враховуючи вище викладене, позивач визначив моральну шкоду в сумі 400 000,00 грн.

Також посилався на те, що під час досудового розслідування та судового розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у зв`язку з його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, він поніс майнові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги адвокатом Орленком В.В. у загальному розмірі 100 000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути із Державного бюджету України на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 400 000,00 грн, в рахунок відшкодування майнової шкоди у розмірі 100 000,00 грн та витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції в сумі 20 000,00 грн, а судові витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2025 року позовні вимоги - задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок? ? відшкодування? ? моральної шкоди 300 000,00 грн. та майнову шкоду в розмірі 59 000,00 грн, а також витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 14 360,00 грн.

У решті вимог – відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинним в інкримінованому йому злочині, який набрав законної сили, суд дійшов висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеного кримінального провадження та його розгляду, що призвело до негативних змін звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв`язків позивача.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд встановивши фактичні обставини справи, глибину та тривалість моральних страждань позивача, строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши наведену судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, засади розумності, виваженості і справедливості, суд вважав, що в спірних правовідносинах наявні обґрунтовані підстави для визначення розміру моральної шкоди в сумі 300 000,00 грн., і на думку суду, цей розмір моральної шкоди буде достатнім для сатисфакції перенесених позивачем моральних страждань.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції прийняв в якості доказів квитанції, надані позивачем ОСОБА_1 на підтвердження понесення витрат в зв`язку з наданням правничої допомоги, та дійшов висновку про задоволення майнової шкоди у розмірі 59 000,00 грн.

Вирішуючи питання витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, суд першої інстанції виходив із урахуванням складності справи, співмірності, обсягу наданої адвокатом правової допомоги та пропорційності частково задоволеним вимогам і дійшов висновку про стягнення 14 360,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі, поданій 10 грудня 2025 року через систему «Електронний суд», представник Головного управління Національної поліції в Черкаській області – Желізняк Ю.В., вважаючи рішення необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2025 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що у даній справі саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Суд першої інстанції не врахував, що позивачем жодним документом не підтверджено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого він при цьому виходив, причинний зв`язок між шкодою та фактом притягнення до кримінальної відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи відсутність належних доказів заподіяння моральної шкоди, суд дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Також суд першої інстанції здійснив помилковий розрахунок розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, так суд вірно послався на Закон України «Про державний бюджет України на 2025 рік», проте не врахував, що статтею 8 цього Закону визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1 600,00 грн., а тому розмір відшкодування моральної шкоди мав би становити 54 880,00 грн.

Щодо відшкодування майнової шкоди в розмірі 59 000,00 грн, то апелянт посилається на те, що законодавець пов`язує надання правничої допомоги з фактичною сплатою коштів.

На підтвердження вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальній справі, позивач надав ряд документів, проте наданий договір про надання правничої допомоги від 25.06.2020 не підтверджує, що правова допомога позивачу надавалась у кримінальному провадженні та на платній основі, а додаткова угода № 1 від 16.03.2020 укладена ще до підписання договору про правову допомогу та не може підтвердити дійсність договірних відносин, тому надана квитанція не може свідчити про сплату коштів, зважаючи на відсутність договірних відносин.

Разом з тим, згідно наданого договору від 17.03.2021 та додаткової угоди № 1 від 25.04.2024, правова допомога надавалась в період часу з 17.03.2024 по 25.04.2024 і надана квитанція про сплату коштів не підтверджує, що вказані кошти перераховані за надання правової допомоги в кримінальному судочинстві, оскільки в призначенні платежу вказано за надані послуги від ФОП ОСОБА_1 .

Вважає, що надані документи не можуть бути доказами понесення судових витрат у кримінальному провадженні, проте суд залишив поза увагою вказані обставини та дійшов помилкового висновку про стягнення майнової шкоди у розмірі 59 000,00 грн.

Також вважає необгрунтованим висновок суду про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 14 360,00 грн, оскільки даний спір є малозначним.

В апеляційній скарзі, поданій 23 грудня 2025 року через систему «Електронний суд», представник Державної казначейської служби України – Ярош С.В., вважаючи рішення суду винесеним з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, без врахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, просив рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2025 року змінити, скасувавши його в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 14 360,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки такий розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Казначейство вважає, що дана справа не є складною, оскільки спірні правовідносини врегульовано нормами ЦК, Законом України від 01.12.1994 № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду» та положенням про застосування Закону №266/94-ВР.

Крім того, на думку казначейства, наявна стала релевантна практика Верховного Суду з вирішення подібних спорів.

Вважає, що відсутні підстави для розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі, поданій 24 грудня 2025 року через систему «Електронний суд», Черкаська обласна прокуратура, вважає, що судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням ст. 56, 62 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду», ст. 170, 1167, 1176 ЦК України та порушенням ст. 76-80, 141, 263, 264 ЦПК України , у зв`язку з чим не доведено обставини, що мають значення для справи, просила рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди з 300 000,00 грн до 274 666,66 грн; зменшивши розмір майнової шкоди з 59 000,00 грн до 18 500,00 грн; зменшивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу з 14 360,00 грн до 5 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував під судом та слідством 34 місяці 10 днів, строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом, та враховуючи вимоги ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду», моральна шкода, яка підлягає до відшкодування становить 274 666,67 грн ( 8 000,00 грн х 34 місяці) +(8 000,00 грн/30 х 10) і вважає, що вказаний розмір є досить значним та достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, а розмір, який визначений судом першої інстанції, підлягає зменшенню до мінімально гарантованого розміру.

В обгрунтування скарги в частині стягнення майнової шкоди вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги в цій частині, не надав належної оцінки обставинам укладення та виконання договору про надання правової допомоги, а також не перевірив наявність причинно-наслідкового зв`язку між понесеними витратами та кримінальним переслідування позивача.

Витрати на правничу допомогу можуть бути покладені на державу лише за умови належного підтвердження того, що така допомога надавалася в зв`язку з кримінальним переслідуванням особи та в межах відповідного кримінального провадження. Ключовим доказом у цьому випадку є договір про надання правничої допомоги, який має підтверджувати як предмет, так і період та правову підставу надання таких послуг.

Договір укладено 25.06.2020, тоді як повідомлення про підозру ОСОБА_1 оголошено лише 13.07.2020. До моменту повідомлення про підозру позивач не мав процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, а відтак, об`єктивно не потребував здійснення захисту від кримінального переслідування.

Вказує, що витрати, понесені у період з 25.06.2020 по 13.07.2020 не відповідають критерію дійсності, не можуть вважатися такими, що виникли у зв`язку з незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності, оскільки витрати у зв`язку з наданням юридичної допомоги можуть бути стягнуті лише за час перебування особи під слідством і судом.

Додатковою угодою від 16.03.2020 сторони визначили період надання правової допомоги з 25.06.2020 по 16.03.2021 та загальна вартість послуг у розмірі 20 000,00 грн, яку ОСОБА_1 сплатив адвокату 16.03.2021.

З урахуванням умов додаткової угоди, відповідний період надання правової допомоги, вартість якої може бути відшкодована, підлягає зменшенню, як і розмір стягуваної суми, з урахуванням пропорційності, вказана сума не може перевищувати 18 500,00 грн.

Крім того, в квитанції про сплату ФОП ОСОБА_1 коштів адвокату Орленко В.В. відсутній опис та характер цих послуг, конкретизація щодо кримінального провадження , у межах якого вони надавались.

Суд першої інстанції, стягнувши з держави повну суму витрат на правничу допомогу, не з`ясував, у який саме період та у зв`язку з якими процесуальними діями надавалась правова допомога, не перевірив співмірність та обгрунтованість заявлених витрат, а також безпідставно поклав на державу витрати, понесені ОСОБА_1 до набуття статусу підозрюваного та за квитанцією, яка не є належним доказом.

Судом першої інстанції було задоволено вимогу про відшкодування на користь позивача витрат на правову допомогу в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених вимог, проте на думку прокурора, підготовка позову у даній справі не потребувала вивчення значної кількості нормативно-правових документів, які обмежені однією статтею ЦК України та трьома статтями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду», судова практика , яка зазначена у позові є усталеною, а спірні правовідносини- досить типовими, тому оцінка роботи з пошуку та аналізу судової практики з питань законодавства щодо складання позовної заяви у розмірі 4 000,00 грн є необгрунтованою та значно завищеною.

Суд залишив поза увагою, що адвокат був захисником позивача у кримінальному провадженні щодо його обвинувачення, отже повністю володів інформацією про обставини кримінальної справи та наявність сформованої судової практики, тому підготовка позову не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 23 грудня 2025 року, представник Державної казначейської служби України – Ярош С.В., погоджуючись із доводами апеляційної скарги представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області – Желізняк Ю.В., вважає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, без врахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.07.2020 ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, в кримінальному провадженні №42020250000000100 від 12.06.2020 року.

Вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2023 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України за недоведеністю.

22.05.2023 ухвалою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури Пилипаса Р.О. залишено без задоволення. Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2023 щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою ККС ВС від 25.04.2024 у вказаній справі касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В повній мірі зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір, у будь-якому випадку, не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Із матеріалів справи вбачається, що 13.07.2020 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 06.11.2020 скеровано для розгляду до суду.

Вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2023, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22.05.2023, постановою Верховного Суду від 25.04.2024, ОСОБА_1 виправдано через недоведення вчинення ним кримінального правопорушення.

Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 34 місяці 10 днів. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 не обирався.

Враховуючи, що ОСОБА_1 виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення, тому він має право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінювання моральної шкоди по суті є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 в частині моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, було завдано позивачу моральну шкоду, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, яку слід стягнути на користь позивача, правильно врахував строк перебування позивача під судом та слідством ( 34 місяці та 10 днів) і мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи до Закону України «Про державний бюджет України на 2025 року» ( 8 000, 00 грн), проте дійшов помилкового висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн.

Колегія суддів, перевіривши наведені прокурором в апеляційній скарзі розрахунки моральної шкоди та враховуючи строк перебування позивача під слідством та судом і мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи до Закону України «Про державний бюджет України на 2025 року» ( 8 000, 00 грн), встановила, що моральна шкода, яка підлягає до стягнення на користь позивача становить 274 580,65 грн (8 000,00 грн х34 міс) +(8 000,00 грн /31х10); такий розмір достатній для розумного задоволення потреб позивача, як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призводить до його збагачення.

Отже, суд першої інстанції в достатній ступені не врахував вищевикладене та дійшов до помилкового висновку, що розмір моральної шкоди має бути збільшений.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури в цій частині знайшли своє об`єктивне підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

За наведених підстав, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 до 274 580,65 грн.

Є необгрунтованими доводи Головного управління Національної поліції в Черкаській області про те, що суд першої інстанції здійснив помилковий розрахунок розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, не врахувавши вимоги ст. 8 ЗУ « Про державний бюджет України на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1 600,00 грн, а тому розмір відшкодування моральної шкоди, на думку апелянта, мав би становити 54 880,00 грн, по наступних підставах.

У статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня – 8 000,00 грн. Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон про оплату праці) мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

До такого визначення поняття «мінімальна заробітна плата» відсилає стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки іншого тлумачення цього терміну законодавство не містить.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25–26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).

Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою — забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність, тому в цій справі сторони повинні мати право очікувати, що в контексті статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» застосовуються положення статті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечитиме принципу правової визначеності.

У порядку реалізації статті 3 Закону про оплату праці статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня – 8 000,00 грн.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими‚ що не відповідають Конституції України‚ встановив, що зі змісту положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається‚ що закон про Державний бюджет України як правовий акт має особливий предмет регулювання‚ відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби‚ тому цим законом не можуть вноситися зміни‚ зупинятися дія чинних законів України‚ а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин‚ що є предметом інших законів України.

У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».

Оскільки статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, і змін до цієї статті законодавець не вносив, немає підстав для висновку, що суд під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має керуватися розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду, а не встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати.

Порядок розрахунку відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначає стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» й складовим елементом цього порядку є мінімальний розмір заробітної плати в значенні, наведеному в Законі про оплату праці.

На момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 21 жовтня 2025 року розмір мінімальної заробітної плати становив 8 000,00 грн.

Саме таким розміром мінімальної заробітної плати мав керуватися суд під час розрахунку мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, що і зробив суд першої інстанції у даній справі.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 333/8394/23 (провадження № 61-12084св24), що в свою чергу спростовує доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Щодо вимоги про стягнення майнової шкоди

Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі, відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

При цьому, передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судом встановлено, що на підтвердження понесених майнових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, позивачем надано копії: договору про надання правничої допомоги від 25.06.2020, додаткової угоди № 1 до нього від 16.03.2021, акту приймання - передачі виконаних робіт від 16.03.2021, квитанції до прибуткового касового ордеру; договору про надання правничої допомоги від 17.03.2021, додаткової угоди № 1 до нього від 25.04.2024 (в якій сторони погодили порядок розрахунків - проведену часткову оплату, та часткову оплату протягом 3 х років ), актом приймання - передачі виконаних робіт від 25.04.2024, квитанцією банку.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження , суд прийняв в якості доказів, наданих позивачем ОСОБА_1 на підтвердження понесення матеріальної шкоди в зв`язку з наданням правничої допомоги квитанцію до прибуткового касового ордера від 16 березня 2021 року на суму двадцять тисяч грн. та квитанцію про сплату 08.04.2024 коштів на суму тридцять дев`ять тисяч грн та вважав, що хоч у вказаній вище квитанції платником зазначений ФОП ОСОБА_1 , це не спростовує факту сплати позивачем коштів за надану правничу допомогу адвокату Орленку В.В.

В апеляційній скарзі прокуратура посилається на те, що суд першої інстанції, стягнувши з держави повну суму витрат на правничу допомогу, не з`ясував, у який саме період та у зв`язку з якими процесуальними діями надавалась правова допомога, не перевірив співмірність та обгрунтованість заявлених витрат, а також безпідставно поклав на державу витрати, понесені ОСОБА_1 до набуття статусу підозрюваного та за квитанцією, яка не є належним доказом.

Перевіривши наведені прокуратурою доводи, колегія суддів встановила, що 25.06.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом Орленком В.В. укладено договір про надання правничої допомоги.

Згідно п. 1.2 договору ОСОБА_3 , як виконавець, надає такі види правової допомоги: надання консультацій та роз`яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, скарг, та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 в судах, правоохоронних органах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, організаціях будь-якої форми власності, перед фізичними та юридичними особами.

Обсяг правової допомоги визначено розділом 3 договору, зокрема в п. 3.3 сторони узгодили, що у випадках, передбачених п. 3.2 , за відсутності окремих погоджених умов щодо надання правової допомоги, правова допомога клієнту з питань, не передбачених п.3.1 договору, надається на умовах договору.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги від 16.03.2021 , укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , сторони узгодили, що вартість послуг становить 20 000,00 грн ( п. 2 угоди) та що правова допомога по договору надавалась в період з 25.06.2020 по 16.03.2021 ( п. 5 угоди).

Отже, із наведеного слідує, що дійсно між позивачем та адвокатом Орленко В.В. був укладений договір про надання правничої допомоги широкого спектру, водночас додатковою угодою № 1 від 16.03.2021 та актом приймання-передачі виконаних робіт від 16.03.2021, сторони визначили вартість послуг за надану правничу допомогу саме в розмірі 20 000,00 та строк, за який така допомога була надана, а також конкретизували вид правової допомоги, яка полягала в повному юридичному супроводі в якості захисника справи по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України на досудовому розслідуванні, що проводилось слідчими , а також під час розгляду в суді першої та апеляційної інстанції під час розгляду клопотань слідчого.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводами прокуратури, що в період з моменту укладення договору про надання правничої допомоги з 25.06.2020 по 13.07.2020 ( вручення позивачу повідомлення про підозру), адвокатом надавалась правова допомога, проте, вона не була пов`язана саме із захистом Гончаренка Ю.І. у кримінальному провадження як особа, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування.

Враховуючи наявність доказів на підтвердження оплати послуг адвоката за надану правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 25.06.2020, колегія суддів вважає, що в даному випадку не можна вважати, що сума, визначена додатковою угодою № 1 та актом приймання –передачі наданих послуг від 16.03.2021 в 20 000,00 грн підлягає відшкодуванню, оскільки в акті приймання-передачі не конкретизовано, за які послуги проводиться оплата та який час було витрачено адвокатом, тому в цій частині витрати на надання правничої допомоги підлягають зменшенню з 20 000,00 грн до 10 000,00 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, яка була надана позивачу на підставі договору про надання правничої допомоги від 17.03.2021, колегія суддів вважає, що в даній частині рішення суду є законним та обгрунтованим, оскільки умовами договору про надання правничої допомоги від 17.03.2021 , укладеного між позивачем та адвокатом Орленко В.В. сторони погодили умови правової допомоги, а Додатковою угодою № 1 від 25.04.2024 та Актом приймання –передачі виконаних робіт від 25.04.2024 конкретизували послуги , які надавались адвокатом та визначили їх вартість, а також погодили, що на момент підписання угоди та акту оплата за надану правничу допомогу проведена частково – на суму 39 000,00 грн.

Про сплату коштів позивачем в рахунок оплати послуг за надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 17.03.2021 свідчить долучена до матеріалів справи копія квитанції від 08.04.2024.

Посилання Головного управління Національної поліції в Черкаській області в апеляційній скарзі, що згідно договору від 17.03.2021 та додаткової угоди № 1 від 25.04.2024, правова допомога надавалася лише в період часу з 17.03.2024 по 25.04.2024 відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки на думку суду, адвокатом помилково зазначено період часу з «17.03.2024», замість « з 17.03.2021».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в цій частині змінити та зменшити розмір відшкодування майнової шкоди на користь ОСОБА_1 до 49 000,00 грн.

Щодо вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи у суді першої інстанції

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у даній справі надавав адвокат Орленко В.В., що підтверджується договором про надання правничої допомоги 17.03.2021, укладеного між адвокатом Орленко В.В. та ОСОБА_1 , в якому визначено умови надання правничої допомоги, права та обов`язки сторін, Додаткову угоду №2 від 09.04.2025 до договору про надання правничої допомоги, в якій сторони узгодили вартість послуг на правничу допомогу та порядок сплати гонорару, предмет договору та обсяг надання послуг , Акт № 2 приймання-передачі виконаних робіт від 09.04.2025, в якому сторони погодили, які послуги були надані та вартість яких становить 20 000,00 грн.

Надані стороною позивача документи відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Відповідачі у відзивах на позовну заяву в частині стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції просили відмовити.

Отже, відповідачі були повідомлені про заявлений позивачем розмір витрат, які він поніс в суді першої інстанції та які просив стягнути, та скористалися своїм правом на надання заперечення щодо вимоги про стягнення витрат на оплату правничої допомоги.

Вирішуючи вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив із урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та дійшов вірного висновку, що оскільки вимоги позивача за первісним позовом підлягають до часткового задоволення, то і судові витрати підлягають до часткового задоволення, відповідно розміру задоволених вимог.

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, врахувавши складність справи, співмірність, обсяг наданої адвокатом правової допомоги та пропорційності часткового задоволення позовним вимогам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 360,00 грн.

Однак, враховуючи, що вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди змінено та зменшено, тому відповідно з урахуванням принципу пропорційності розміру задоволених вимог, підлягає зменшенню сума витрат, понесених позивачем на правничу допомогу в суді першої інстанції до 13 730,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині вирішення питання щодо відшкодування моральної та майнової шкоди , завданої незаконним притягненням особи до кримінальної відповідальності та витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції із зменшенням сум, які підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області - Желізняк Юлії Віталіївни - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби - Яроша Сергія Васильовича - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури - задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності - змінити.

Зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 із 300 000,00 грн до 274 580,65 грн.

Зменшити суму майнової шкоди, яка підлягає стягненню із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 із 59 000,00 грн до 49 000,00 грн.

Зменшити суму витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 із 14 360,00 грн до 13 730,00 грн.

В решті рішення суду першої інстанції –залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її? ? ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? О.В. Карпенко

Судді ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Л.І. Василенко

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?О.М. Новіков

/повний текст постанови суду виготовлено 30 січня 2026 року/