Постанова від 22 січня 2026 р. у справі №289/376/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/376/25 Головуючий у 1-й інст. Данилюк О. С.

Номер провадження №33/4805/507/26

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Рябенька Т.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року м.Житомир

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду Рябенька Т.С., за участі секретаря Хрус С.А., захисника Александрова Дмитра Олександровича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Житомирі апеляційну скаргу адвоката Александрова Дмитра Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від 29 грудня 2025 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановила:

Постановою судді Брусилівського районного суду Житомирської області від 29 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення педбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення за цим законом у виді штрафу розміром 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Згідно з постановою судді місцевого суду 23 лютого 2025 року о 00 годині 34 хвилини по вул. Велика Лутовецька в с. Лутівка Житомирського району Житомирської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Fiesta, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, в порушення вимог п. 2.5 ПДР України від проходження огляду на визначення стану сп`яніння на місці зупинки та у найближчому медичному закладі відмовився.

Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду адвокат Александров Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилаючись на незаконність, необґрунтованість постанови, ухваленою з порушенням вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП.

На його думку, суд відкинув доводи сторони захисту про провокування/ведення в оману та не прийняв показання свідка ОСОБА_2 .. Суд першої інстанції не встановив і не мотивував, з яких саме реплік поліцейського випливає, що водієві роз`яснили не загальну тезу «буде протокол», а конкретні правові наслідки відмови як складу правопорушення за ст.130 КУпАП. Зазначає, що згідно відео о 01:55 на планшеті вже був сформований протокол за ст.130 КУпАП із фабулою про ознаки алкогольного сп`яніння та відмову водія пройти огляд на місці та в медзакладі до отримання відповіді водія у встановленому порядку. Наголошує на тому, що показання ОСОБА_3 мають оціночний характер, не підтверджені належною перевіркою та суперечать іншим доказам, а суд застосував до показань поліцейського і до показань свідка захисту нерівний стандарт критичності. Суд не надав належної оцінки тій обставині, що поліцейський, увімкнувши бодікамеру, згодом за власною ініціативою поклав її до салону службового автомобіля і тривалий час продовжував спілкуватися без безперервної відеофіксації. Зазначає, що суд не відобразив у постанові повного змісту доводів сторони захисту, викладених у поданому клопотанні, та не надав їм належної мотивованої оцінки. Посилається на те, що водій не уникав огляду як такого, а перебував під тиском, побоювався незаконного доставлення до ТЦК, наполягав на адвокатові, і прийняв рішення після оманливого роз`яснення про право не проходити огляд без роз`яснення реальних наслідків такої відмови.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши адвоката, перевіривши доводи апеляційної скарги в її межах, приходжу до наступного висновку.

Згідно зі ст.245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, про що наголошується в ст.251 КУпАП.

Як зазначено в ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок судді місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відмові в проходженні огляду на стан сп`яніння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч.1 ст.130 КУпАП за обставин, установлених у постанові судді місцевого суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами. Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №757061 від 23.02.2025 о 00 годині 34 хвилини по вул. Велика Лутовецька в с. Лутівка Житомирського району Житомирської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Fiesta, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, в порушення вимог п.2.5 ПДР України від проходження огляду на визначення стану сп`яніння на місці зупинки та у найближчому медичному закладі відмовився. (а.с.1).

Наведені вище обставини підтверджуються даними відеозаписів, записаних на технічному носієві інформації, з яких установлено, що 23 лютого 2025 року о 00 годині 34 хвилин ОСОБА_1 по вул.Велика Лутовецька в с. Лутівка Житомирського району Житомирської області керував транспортним засобом Ford Fiesta, д.н.з. НОМЕР_1 та був зупинений поліцією з увімкненням проблискових маячків синього кольору. На запитання поліцейських чого так пізно, водій відповів, що так вийшло. На запитання працівників поліції, відповів, що автомобіль не його. Поліцейські попросили вийти водія з автомобіля. Водій з автомобіля не виходив, відразу почав комусь телефонувати, закрився в автомобілі (00:36:08). З 00:36:08 водій весь час з кимось розмовляє по телефону в своєму закритому транспортному засобі, не виходить з автомобіля та не реагує на неодноразові вимоги поліції про проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки. При цьому працівники поліції неоднарозово пропонують пройти та розмовляти в поліцейському авто, оскільки на вулиці -13 градусів морозу. До 01:01:58, коли водій не реагує на вимоги поліції, поліцейський зазначає, що зараз буде військомат.

Доводи захисника, що на відмітці часу відеозапису 00:35:20 поліцейський у розмові озвучує намір спочатку «скласти протокол» а надалі доставлення його до ТЦК, що водій чує і сприймає як реальний ризик свавільних дій, є голослівними та не підтверджені відеозаписом, оскільки вікна та двері автомобіля були зачинені, а водій ініціативно дистанціювався від поліцейських, ведучи приватну розмову по телефону, він об`єктивно не міг чути зміст службових переговорів патрульних між собою. Розмова поліцейських на відмітці 00:35:20 не була адресована водію.

Поведінка водія (розмова по мобільному телефону) свідчить про його зосередженість на сторонніх справах, а не на процесуальних діях поліції. Це спростовує твердження про те, що він «сприйняв ризик», оскільки його увага була спрямована на телефонну розмову, а не на аудіомоніторинг середовища поза авто.

Твердження захисту є суб`єктивним припущенням, яке прямо спростовується відеозаписом, що фіксує фізичну ізоляцію водія в салоні авто та його залученість у телефонну розмову, що робило неможливим сприйняття ним робочих діалогів поліції як реальної загрози. Згадка про ТЦК у розмові поліцейських не є погрозою. Відповідно до Постанови КМУ № 560 та ст. 259 КУпАП, поліція має повноваження здійснювати адміністративне затримання та доставлення осіб, які перебувають у розшуку за зверненням ТЦК. Отже, обговорення законних процедур не може вважатися «свавіллям». На відеозаписі відсутня будь яка миттєва реакція водія на згадану фразу (наприклад, обурення, питання чи зміна поведінки), що підтверджує: він або не чув цих слів, або не надав їм значення в той момент. Довід захисника є спробою постфактум інтерпретувати події на користь клієнта. Пізніше о 01:02:47 на запитання працівників поліції ОСОБА_1 відповідає, що у нього є адвокат і що він буде через 20 хв. О 01:08:08 знову пропонують огляд, на що водій відмовляється. Тоді працівники поліції (01:08:40) говорять, що зачекають захисника ще 10 хв. 01:23:13 під`їхали чоловік та жінка, які просили працівників поліції нічого не робити. З 01:24:00 чоловік та жінка ведуть розмову з ОСОБА_1 до 01:59:13, а чоловік який під`їхав знову пропонує поліції написати, що зупинений не в комендантську годину, а також говорить, що огляд на стан сп`яніння на місці пройде замість свого брата, а саме ОСОБА_1 . Факт того, що поліцейські не піддалися на вмовляння «домовитися» і попри тиск сторонніх осіб завершили процедуру оформлення (ст. 130 КУпАП), свідчить про їхню професійну поведінку та дотримання закону. Це нівелює закиди захисту про «свавілля» або «упередженість» патрульних. Як вбачається з відеозапису, систематичні пропозиції «вирішити питання без протоколу» з боку водія або його близьких, свідчили про те, що особа усвідомлювала свій можливий стан сп`яніння та намагалася уникнути законної відповідальності за будь яку ціну.

Намагання «домовитися» з боку правопорушника та його оточення підтверджують, що поліція діяла в межах закону, ігноруючи протиправні пропозиції. Це доводить, що всі процедурні дії були виконані всупереч тиску на правоохоронців, що лише підкреслює достовірність зібраних доказів.

Також, як вбачається з відеофіксації, жінка повідомляє суд в якому працює та зазначає, що в цьому суді справа не буде розглядатися, оскільки, то її машина. І знову на запитання працівників поліції чи буде ОСОБА_1 проходити огляд на стан сп`яніння жінка зазначає, що «ні». 02:09:30 є відмова водія від огляду на стан сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі.

Доводи захисника про «штучність підстав» та нібито нав`язану поліцейським «варіативність поведінки» (пропозицію відмовитися від огляду), є безпідставними.

Згідно з Інструкцією №1452/735 та ст. 266 КУпАП, поліцейський зобов`язаний роз`яснити водію порядок проведення огляду та правові наслідки.

На відео зафіксовано, що поліцейський лише констатує варіанти (пройти тест або відмовитися), але водій при цьому перебуває під впливом сторонніх осіб, які намагаються «домовитися», то рішення водія є наслідком порад близьких та його власної волі, а не тиску поліції.

Відеозапис підтверджує, що саме водій та його близькі шукали способи уникнути процедури (пропозиції «домовитися», пройти тест іншою особою, братом). Це свідчить про те, що «варіативність» створював сам водій, намагаючись знайти вихід із ситуації, а не поліцейський, який чітко слідував процедурі огляду.

Доводи захисту про «сформовану варіативність» є безпідставними, оскільки поліцейський лише діяв у межах службових інструкцій. Навпаки, саме водій та його оточення намагалися нав`язати поліції «позазаконні варіанти» поведінки.

Крім того, водію було надано всі можливості довести свою тверезість, як на місці так і у медичній установі, але він ними не скористався.

Також з відеозапису вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП був складений поліцейським вже після того, як ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду. При цьому ОСОБА_1 зазначений протокол та додатки до нього підписувати відмовився (на відеозапису о 02 годині 31 хвилині). Також з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 був відсторонений від керування транспортним засобом та за кермом автомобіля після складення протоколу перебувала інша людина. Через наявність ознак сп`яніння, намір скласти протокол є прямим обов`язком поліцейського у разі виявлення правопорушення, а не засобом тиску чи провокування. Щодо доводів захисника про неналежне оцінювання свідчень свідка ОСОБА_2 та «відсутність мотивування» висновків суду, слід зазначити наступне.

Суд не просто «припустив» мотив свідка, а застосував стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Відеозапис з нагрудної камери поліцейського є об`єктивним та первинним джерелом інформації, оскільки він фіксує події в режимі реального часу без впливу людського фактору (пам`яті, емоцій чи родинних зв`язків). Показання свідка (родича чи знайомого) є суб`єктивними. У разі суперечності між відеозаписом та словами свідка, суд обґрунтовано надав перевагу відеозапису як доказу, який неможливо спотворити постфактум.

Твердження захисту про те, що суд не зіставив свідчення з відео, спростовується самим змістом судового рішення. На відео зафіксовано: спроби свідка ОСОБА_2 «домовитися» з поліцією, ігнорування водієм законних вимог, чітку процедуру відмови, тому зазначення захисником, що показання свідка не є належно мотивованим, суперечать візуально зафіксованим фактам.

Доводи захисту про те, що суд безпідставно поклав в основу показання інспектора поліції, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, показання працівника поліції є таким самим джерелом доказів, як і показання свідків чи пояснення особи.

У даній справі показання інспектора не є поодиноким доказом, оскільки вони повністю підтверджуються об`єктивними даними відеозаписом (бодікамер).

Хронологія подій (відмова від огляду, прибуття «групи підтримки», спроби «домовитися») збігаються з відеорядом. Натомість показання водія та його свідків відеозапису суперечать.

Захист не надав жодних доказів того, що поліцейський мав особисту неприязнь до водія до моменту зупинки. Виконання службових обов`язків (складання протоколу за ст. 130 КУпАП) не може вважатися «упередженістю». Навпаки, відмова поліцейського від пропозицій «домовитися» свідчить про його доброчесність та об`єктивність.

Суд обґрунтовано надав перевагу інспектору, чиї слова підкріплені технічним засобом фіксації (відеокамерою), а не свідкам, чиї слова спрямовані на уникнення водієм відповідальності та суперечать відео.

Посилання на показання інспектора є правомірним, оскільки вони підтверджені відеозаписом.

Пунктом 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, визначено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Саме ці дискреційні повноваження поліцейського дають йому право самостійно визначати наявність чи відсутність підстав для проведення огляду водія на стан сп`яніння.

Як убачається з матеріалів провадження, поліцією було встановлено наявність підстав уважати, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння з ознаками такого стану. На місці події поліцейський повідомив про виявлення в ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння у вигляді: запаху алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення покриву обличчя, в контексті наявності підстав для проведення його огляду на стан названого сп`яніння. Наявність у ОСОБА_1 цих ознак алкогольного сп`яніння зафіксовано й у протоколі про адміністративне правопорушення та направленні на медичний огляд (а.с.2).

Отже, з урахуванням наведених вище обставин і вимог закону, суд апеляційної інстанції не вбачає порушень у ході висування поліцією ОСОБА_1 вимог щодо проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння чи безпідставності таких вимог.

У силу приписів ч.1 ст.130, ст.266 КУпАП, п. 2.5 ПДР України проходження водієм огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу поліцейського, який установив наявність підстав для висновку про перебування водія в стані алкогольного сп`яніння, відповідно до встановленого законодавством порядку є безумовним обов`язком водія.

Також суд апеляційної інстанції в світлі доводів апеляційної скарги констатує, що місцевим судом у межах протоколу про адміністративне правопорушення притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а за відмову від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння особою, яка керує транспортним засобом, що є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює самостійну альтернативну форму об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Наявність ознак алкогольного сп`яніння не є тотожним наявності стану алкогольного сп`яніння, який можливо встановити лише за результатами відповідного огляду на стан названого сп`яніння, та згадані ознаки не вказують на перебування водія в цьому стані, але є однією з передумов, які на вимогу поліцейського зобов`язують водія пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння відповідно до встановленого законодавством порядку. Виявлення ж ознак у вигляді запаху алкоголю з порожнини рота й порушення мови в їх сукупності, виходячи з їх змісту, може здійснюватися в ході спілкування з водієм, що й мало місце за обставин досліджуваної ситуації, та не потребує обов`язкового проведення інших специфічних дій чи тестів.

Але ОСОБА_1 , який керував автомобілем, на вимоги поліції відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

До того ж, наведені апелянтом доводи не звільняли ОСОБА_1 як водія від обов`язку пройти на вимогу поліцейського огляд на стан алкогольного сп`яніння відповідно до встановленого порядку.

Усупереч доводам апелянта, з безперервної відеофіксації вбачається, що відмова ОСОБА_1 від проходження огляду відповідно до встановленого законодавством порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння була здійснена з прямим умислом, усвідомленою, добровільною та сформована виключно внаслідок його волевиявлення. Поліцейськими не вчинялось жодних дій щодо провокування, спонукання ОСОБА_1 на відмову від проходження вказаного вище огляду чи інших дій, які би ставили під сумнів волевиявлення ОСОБА_1 або впливали на його категоричну позицію щодо відмови від проходження.

Не містять даних про це й письмові матеріали справи, у зв`язку з чим доводи захисника про протилежне слід визнати неспроможними.

Керуючись ст.294 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу адвоката Александрова Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову судді Брусилівського районного суду Житомирської області від 29 грудня 2025 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.С.Рябенька