Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №199/10026/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/818/26 Справа № 199/10026/24 Суддя у 1-й інстанції - Кошля А. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 червня 2025 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі – ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01 серпня 2019 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі – АТ «УкрСиббанк», Банк) та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000, відповідно умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 24 260,00 грн. на строк до 01 серпня 2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 77 % річних.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику кредитну кошти.

14 грудня 2020 року між АТ «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі – ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») було укладено договір фпкторингу № 192, відповідно до умов якого АТ «УкрСиббанк» відступило на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 95514299000.

15 грудня 2020 року між ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі – ТОВ «Вердикт Капітал») було укладено договір факторингу № 04/15/12/2020/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитним договорами до позичальників, в тому числі за договором № 95514299000.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитним договорами до позичальників, в тому числі за договором № 95514299000.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідачки за договором № 95514299000.

Проте, відповідачка не виконує свої зобов`язання належним чином, тому в неї утворилась заборгованість, яка станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 77 102,60 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 17 163,13 грн.; заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 35 572,06 грн.; заборгованості за нарахованими процентами згідно кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 24 367,41 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за кредитним договором № 95514299000 від 01 серпня 2019 року в розмірі 77 102,60 грн., а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 червня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 95514299000 від 01 серпня 2019 року в розмірі 44 535,73 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій 22 серпня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги докази, які були подані позивачем. Наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом користування відповідачкою кредитними коштами, наявності боргу та його розміру. Також відповідачка стверджувала, що вказаний розрахунок заборгованості не оформлений належним чином.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідачки, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 серпня 2019 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в розмірі 24 260,00 грн. на строк до 01 серпня 2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 77 % річних.

Відповідно до графіку платежів, визначення сукупної вартості кредиту, які зазначені в додатку № 1 до договору № 955142299000, останній платіж за кредитом вноситься 02 серпня 2021 року.

14 грудня 2020 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» було укладено договір фпкторингу № 192, відповідно до умов якого АТ «УкрСиббанк» відступило на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 95514299000.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 192 від 14 грудня 2020 року, заборгованість відповідачки за кредитним договором № 95514299000 станом на 14 грудня 2020 року становить 25 362,59 грн.

15 грудня 2020 року між ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 04/15/12/2020/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитним договорами до позичальників, в тому числі за договором № 95514299000.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 04/15/12/2020/1 від 15 грудня 2020 року, заборгованість відповідачки за кредитним договором № 95514299000 станом на 14 грудня 2020 року становить 25 362,59 грн.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитним договорами до позичальників, в тому числі за договором № 95514299000.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідачки за договором № 95514299000.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10 січня 2023 року.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідачки перед ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 10 січня 2023 року становить 44 535,73 грн., яка складається із: заборгованості по основній сумі кредиту – 17 163,13 грн.; нарахованих відсотків – 27 372,60 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості загальна заборгованість за договором за період з 10 січня 2023 року по 13 листопада 2024 року складає 77 102,60 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок про те, що Банк та відповідачка уклали договір шляхом підписання заяви позичальника та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, які відповідачкою не повернуті.

Заразом, на думку суду позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.

Позовні вимоги щодо стягнення процентів позивач обґрунтовував наявністю домовленостей про процентну ставку за кредитним договором, що малася в договорі про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000 від 01 серпня 2019 року та з огляду на зміст Паспорту споживчого кредиту, в яких умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його розпис.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ні первісному кредитору, ні позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачка зобов`язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та відсотків в розмірі та умовах погоджених сторонами.

Оскільки відповідачка умови кредитного договору належним чином не виконує, тому позивач має право вимагати стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , натомість відповідачка заявлені позивачем вимоги жодним чином не спростувала.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Підпис відповідачки під договором свідчить про її ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; не оспорювала кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраною нею фінансової установи АТ «УкрСиббанк», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Разом з тим, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з Банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.

Вираження волі позичальника відбулось вчиненням певних дій, та суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні докази направленості волі та погодження сторони договору умов з приводу процентної ставки за кредитом, та умов з цього приводу відображених в договорі про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000 від 01 серпня 2019 року та в Паспорті споживчого кредиту.

В договорі про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000 від 01 серпня 2019 року, який містить особистий підпис відповідачки ОСОБА_1 , зазначена процентна ставка в розмірі 77 % річних.

Також в Паспорті споживчого кредиту, який власноручно підписано відповідачкою, визначено усі істотні умови кредитування, а саме: сума кредиту – 24 260,00 грн. строк кредитування – 24 місяці, процентна ставка – 77 % річних, тип процентної ставки – фіксована.

Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в договорі про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000 від 01 серпня 2019 року та Паспорті споживчого кредиту, що особисто підписані відповідачкою.

Підписанням договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000 від 01 серпня 2019 року та Паспорту споживчого кредиту без будь-яких застережень відповідачка підтвердила, що вона обізнана та погодилася з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідачка частково вносила плату відповідно до умов зазначеної вище угоди, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.

Зміст зобов`язання в наведеному договорі про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000 від 01 серпня 2019 року та Паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз кредитного договору, наданого Банком розрахунку та банківської виписки дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та позивачем доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин були складені договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 95514299000 від 01 серпня 2019 року і Паспорт споживчого кредиту, та хто ознайомлений з викладеними в них умовами.

Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів існування заборгованості у заявленому розмірі, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні, оскільки факт отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується частковим виконанням нею своїх зобов`язань за кредитним договором, що вбачається із розрахунку заборгованості та виписки по рахунку.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом на підтвердження факту видачі кредитних коштів ОСОБА_1 .

Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачкою не оспорено у передбаченому законом порядку факт укладення кредитного договору та його умови.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірним кредитом.

Однак такі доводи є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку – розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір станом на 10 січня 2023 року підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.

Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий ТОВ «Коллект Центр» розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказами в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами.

Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «Коллект Центр», не довела відсутність заборгованості.

Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчать власноручний підпис у кредитному договорі, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором, а розрахунком заборгованості та випискою по особовому рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачкою дій щодо часткового погашення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не обґрунтований належними та допустимими доказами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором був перевірений судом, який визнає його належним та допустимим доказами у справі. Відповідачка, в свою чергу, у відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України не надала суду належних доказів у спростування вимог позивача та наданих позивачем доказів.

А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 червня 2025 року – без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 червня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 03 лютого 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида