Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №377/460/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №377/460/25 Головуючий у І інстанції - Теремецька Н.Ф.

апеляційне провадження №22-ц/824/3310/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України у Київській області на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 25 вересня 2025 року

у справі за позовом Головного управління пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення заподіяної шкоди,-

установив:

У провадженні Славутицького міського суду Київської області перебувала цивільна справа за позовом ГУ ПФУ у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення заподіяної шкоди.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 25 вересня 2025 року зазначену вище позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ГУ ПФУ у Київській області подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням усіх обставин справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що ОСОБА_1 07 лютого 2024 року зверталась із заявою №269 про перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника та додала відповідні документи.

За результатами розгляду заяви, ОСОБА_1 винесено рішення про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після проведення додаткової перевірки вірності прийнятого рішення було виявлено, що при призначенні пенсії не були враховані вимоги п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України №185 від 23.02.2024 та п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 24.02.2023, якими передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цих Постанов, не може перевищувати 1500 грн.

Враховуючи зазначене, пенсійну справу переглянуто та приведено у відповідність до чинного законодавства.

В результаті виникла переплата пенсії ОСОБА_1 за період з 07 лютого 2024 року по 30 листопада 2024 рку в сумі 13112,95 грн.

Було запропоновано відповідачу добровільно вирішити питання, щодо повернення надміру виплачених коштів (разово або частинами).

06 січня 2025 року відповідач направила заяву до нього, ГУ ПФУ у Київській області, з проханням скасувати рішення про надміру виплачені кошти.

У зв`язку з тим, що виплата пенсії відповідачу припинена, то воно не має змоги утримувати надміру виплачену, з вини відповідача пенсію в порядку, встановленомуЗаконом №1058, тобто за рішенням органу що призначив пенсію.

Крім того, вказує, що стягнута сума в розмірі 5000 грн. є не доцільною та не пропорційною до заявлених позовних вимог, виходячи з конкретних обставин справи та такою, що не підлягає задоволенню.

Просило суд, скасувати ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 25 вересня 2025 року.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що у провадженні Славутицького міського суду Київської області перебувала цивільна справа за позовом ГУ ПФУ у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення заподіяної шкоди.

17 вересня 2025 року та 25 вересня 2025 року позивач до суду не з`явився, про слухання справи у зазначені дні був належним чином повідомлений, зокрема, шляхом направлення повісток до електронного кабінету ГУ ПФУ у Київській області у підсистемі «Електронний суд» .

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, двічі не з`явився в судове засідання, і від ГУ ПФУ у Київській області не надходило заяв про розгляд справи у відсутність сторони позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За ч. 5 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що позивач, як сторона, що задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони, яким беззаперечно є позивач, який звернувся до суду з позовом, є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії»).

Виходячи з наведеного, оскільки позивач двічі не з`явився в судові засідання, причини неявки в судові засідання призначені на 17 вересня 2025 року та 25 вересня 2025 року не повідомив, а заява про розгляд справи у відсутність позивача не надходила, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо залишення без розгляду позовної заяви ГУ ПФУ у Київській області про стягнення заподіяної шкоди.

Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ у Київській області колегією суддів оцінюються критично, адже останні зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №450/1805/18, від 31 травня 2023 року у справі №693/1116/20, від 04 квітня 2024 року у справі №686/15042/20.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що позивач мав право та можливість бути присутнім в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, але з таким клопотанням до суду не звертався.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що стягнута з ГУ ПФУ у Київській області сума судових витрат у розмірі 5000 грн. є не доцільною та не пропорційною до заявлених позовних вимог, виходячи з конкретних обставин справи та такою, що не підлягає задоволенню, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частин 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням ч.5 ст. 142 ЦПК Українимає бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).

Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій, щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених ч. 5 ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21.

Цивільний процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти дії позивача, внаслідок яких виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії позивача, які полягали у тому, що він, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судових засідань, двічі не направив свого представника у призначені судові засідання та не повідомив про причини неявки, заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача до суду не надав, є необґрунтованими, насідком яких є залишення позову без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_1 - адвокат Піндур М.М. надав суду копії наступних документів: договір про надання правничої (правової) допомоги №14/07/25-ц від 14 липня 2025 року; акт наданих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги №14/07/25-ц від 14 липня 2025 року, укладеного 30 липня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Піндуром М.М.; детальний опис робіт (наданих послуг) судових витрат за надану правничу допомогу згідно з договором про надання правничої (правової) допомоги №14/07/25-ц від 14 липня 2025 року, підписаного 30 липня 2025 року ОСОБА_1 та адвокатом Піндуром М.М. з якого вбачається, що адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги: усна консультація із вивченням документів - 1500 грн., підготовка (складання) в інтересах клієнта відзиву на позов по справі №377/460/25 - 3500 грн., а всього 5000 грн.; квитанція до прибуткового касового ордеру №8 від 30 липня 2025 року, де зазначено, що ОСОБА_1 сплатила адвокату Піндуру М.М. 5000 грн. в якості оплати гонорару за договором про надання правничої (правової) допомоги №14/07/25-ц від 14 липня 2025 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати понесені відповідачем на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. документально підтверджені, фактично понесені та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із відкриттям провадження у справі, тобто, є обґрунтованими та відповідають принципу розумності.

Доводи апеляційної скарги щодо нібито відсутності підстав для їх стягнення є надуманими, юридично неспроможними та спрямованими виключно на ухилення від виконання процесуального обов`язку компенсувати витрати іншої сторони.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що стягнута з ГУ ПФУ у Київській області сума в розмірі 5000 грн. є не доцільною та не пропорційною до заявлених позовних вимог, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, не направлення позивачем двічі у призначені судові засідання свого представника та неповідомлення про причини його неявки, неподання заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача до суду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не могла передбачити, і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають розподілу незалежно від того, чи було вирішено справу по суті, у тому числі у випадках залишення позову без розгляду.

Отже, з огляду на безперервність процесуального руху справи, фактичну участь відповідача у процесі та обсяг наданих адвокатом послуг, колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про стягнення із ГУ ПФУ у Київській області витрат на професійну правничу допомогу понесених ОСОБА_1 , суд першої інстанції надав належну оцінку наданих на підтвердження понесених таких витрат доказів у їх сукупності, врахував характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх стягнення у розмірі 5000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ГУ ПФУ у Київській області, та залишення без змін ухвали Славутицького міського суду Київської області від 25 вересня 2025 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.

Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 25 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба