Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №761/37991/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/37991/24

провадження номер № 22-ц/824/1311/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року у складі судді Волошина В.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_2 перебував з відповідачкою ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, у якому в них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після досягнення повноліття, донька сторін продовжує навчання на денній формі здобуття освіти бакалаврського рівня вищої освіти спеціальності «053 Психологія» освітньої програми «Психологія» факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Розмір доходів позивача не дозволяє йому в повному обсязі утримувати доньку, а тому він вимушений був звернутися до суду з вказаним позовом до відповідачки, яка за своїм матеріальним станом спроможна сплачувати аліменти на утримання спільної доньки сторін, у зв`язку з продовженням останньою навчання.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідачки, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини, щомісячно починаючи з дня звернення до суду і до досягнення нею 23 років, за умови продовження навчання.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 000 грн 00 коп., щомісячно, з індексацією стягуваних сум відповідно до Закону, починаючи з дати пред`явлення позову 13 жовтня 2024 року та до завершення здобуття освіти бакалаврського рівня - 30 червня 2028 року включно.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.

Рішення суду в частині стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору суд помилково застосував ст.51 Конституції України, ст.ст.180, 182, 183 СК України, оскільки ці норми не регулюють вирішення судом позову про стягнення аліментів на утримання саме повнолітньої дочки, а стосуються неповнолітніх дітей.

Вказує, що розгляд справи судом першої інстанції відбувся із порушенням встановленого законом порядку, що обмежило можливість сторони відповідачки, яка проживає за кордоном, подати докази, які мають значення для справи та подаються разом із цією апеляційною скаргою.

Зазначає, що на час звернення до суду позивач не проживав разом з дочкою, яка проживає у належній на праві власності відповідачці квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , власниця якої тривалий час проживає за кордоном.

Також вказує, що відповідачка проживає за межами України на соціальну допомогу, тому в усіх випадках не може надавати додаткову допомогу повнолітній дочці. Крім того вважає, що не відповідає матеріалам справи встановлені судом обставини того, що донька сторін перебуває повністю на утриманні позивача.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Шестакова Ю.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Вказує, що з часу відкриття судом першої інстанції провадження за цим позовом (28 жовтня 2024 року) і до часу ухвалення рішення (15 травня 2025 року) відповідачка перебувала в Україні з 19 лютого 2025 року по 03 березня 2025 року, була обізнана щодо наявної справи і мала достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, а також з 26 лютого 2025 року мала укладений з адвокатом Кузьменком М.В. договір про надання правничої допомоги №26/02 у цій справі, що вбачається з ордеру.

Вказує, що акт про непроживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , не є належним доказом у цій справі, оскільки жодного доказового значення щодо предмету позову не несе, оскільки ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, позивач не ставить питання взагалі про своє проживання за адресою реєстрації по АДРЕСА_2 . Крім того, факт непроживання відповідачки разом з донькою не оспорювався і самою відповідачкою у суді першої інстанції, також підтверджується нею і в апеляційній скарзі.

Враховуючи те, що у суді першої інстанції стороною відповідачки не було подано відзив на позов та, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка утримує дитину у помешканні, що є її власністю, то представник позивача просить долучити до матеріалів справи нові докази, на спростування цих аргументів. Зокрема те, що житлово-комунальні послуги за адресою проживання: АДРЕСА_1 , сплачуються виключно позивачем, що підтверджується квитанціями про оплату житлово - комунальних послуг та довідка про реквізити банківської картки позивача.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно з вимогами ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 ст.6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 квітня 1999 року, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2024 року у цивільній справі №761/34440/23.

В шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільна донька сторін - ОСОБА_3 після досягнення повноліття продовжує навчання на денній формі здобуття освіти бакалаврського рівня вищої освіти спеціальності «053 Психологія» освітньої програми «Психологія» факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, термін навчання становить з 01 вересня 2024року по 30 червня 2028 року включно.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 та донька сторін - ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 перебуває на утриманні позивача. Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідачки не було надано до суду жодного доказу, на підтвердження факту участі відповідачки у вихованні та утриманні доньки.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги матеріальний стан позивача та відповідачки, наявність у останньої корпоративних прав, нерухомого майна, мінливості доходу, а також те, що спільна дитина сторін перебуває на утриманні позивача, та враховуючи те, що судом не встановлено, що на утриманні відповідачки є інші особи, оскільки стороною відповідачки не були подані в установленому законом порядку належні і допустимі докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання їх спільної доньки у розмірі 2 000 грн 00 коп., з індексацією стягуваних сум відповідно до Закону, починаючи з дати пред`явлення позову 13 жовтня 2024 року та до завершення донькою сторін здобуття освіти бакалаврського рівня на денній формі навчання, зі спеціальності «053 Психологія» освітньої програми «Психологія» факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка - 30 червня 2028 року включно. При цьому судом першої інстанції враховано, як матеріальний стан сторони позивача, так і матеріальний стан сторони відповідачки.

Також суд першої інстанції виснував, що твердження представника відповідача про те, що спільна донька сторін не проживає разом з позивачем, та відповідачка бере безпосередню участь в утриманні доньки, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

Так, ч.1 ст.198 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Відповідно до положень ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно з ч.1 ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню ст.199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як установлено вище, повнолітня ОСОБА_3 з 01 вересня 2024 року є студенткою та продовжує навчання на денній формі здобуття освіти бакалаврського рівня вищої освіти спеціальності «053 Психологія» освітньої програми «Психологія» факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченката. Донька сторін перебуває на утриманні позивача.

Указані обставини свідчать про те, що повнолітня ОСОБА_3 у зв`язку з продовженням навчання потребує матеріальної допомоги.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Отже, встановивши наведені вище обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Частинами 1-2 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Визначаючи розмір аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку сукупності наявних у справі доказів та врахував, що батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати відповідно до вимог ст.198 СК України, покладено на обох батьків в рівних частинах.

Зокрема, судом першої інстанції враховано матеріальний стан позивача та відповідачки, наявність у останньої корпоративних прав, нерухомого майна, мінливості доходу, а також те, що спільна дитина сторін перебуває на утриманні позивача, та враховуючи те, що судом не встановлено, що на утриманні відповідачки є інші особи, оскільки стороною відповідачки не були подані в установленому законом порядку належні і допустимі докази, а відтак має змогу надавати матеріальну допомогу повнолітній доньці ОСОБА_3 , яка продовжує навчання.

Отже, враховуючи засади цивільного законодавства щодо розумності і справедливості, та приймаючи до уваги наведені вище встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню аліменти, на утримання їх спільної доньки у розмірі 2 000 грн 00 коп. (враховуючи встановлений прожитковий мінімум, який визначений, як для дитини відповідного віку, так і працездатної особи, згідно положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік»), з індексацією стягуваних сум відповідно до Закону, починаючи з дати пред`явлення позову 13 жовтня 2024 року та до завершення донькою сторін здобуття освіти бакалаврського рівня на денній формі навчання, зі спеціальності «053 Психологія» освітньої програми «Психологія» факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка - 30 червня 2028 року включно.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що на час звернення до суду з позовом позивач не проживав разом з дочкою, яка проживає у належній на праві власності відповідачці квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , власниця якої тривалий час проживає за кордоном, на підтвердження чого відповідачкою надано такі документи: Інформацію з Державного реєстру речових прав, відповідно до якої квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 ; копію акту від 04 червня 2025 року, відповідно до якого сусіди із квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 склали цей акт про те, що при обстеженні квартири АДРЕСА_5 встановлено, що в ній зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . ОСОБА_2 , при цьому сусідами засвідчено, що за даною адресою із 2015 року не проживає ОСОБА_2 , виходячи з такого.

Так, судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачкою, що донька сторін ОСОБА_3 перебуває на утриманні позивача ОСОБА_2 .

Факт спільного або окремого проживання повнолітньої ОСОБА_3 разом із позивачем ОСОБА_2 не має правового значення для даної справи, за умови того, що позивачем доведено факт утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 .

При цьому ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції надано докази оплати ним навчання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , переказ на її банківський рахунок коштів, оплату комунальних платежів за адресою: АДРЕСА_1 , де безпосередньо проживає донька сторін (а.с.166-198).

Разом з тим, відповідачка ОСОБА_1 не позбавлена права у разі зміни фактичних обставин або досягнення домовленості з позивачем, скористатися передбаченими законом правовими механізмами, зокрема укласти з ОСОБА_2 договір про сплату аліментів відповідно до ст.189 СК України чи ініціювати зміну способу та розміру їх стягнення у встановленому законом порядку. При цьому неукладення такого договору не може позбавляти дитину права на належне матеріальне утримання та не є перешкодою для реалізації одним із батьків свого права на звернення до суду за захистом інтересів дитини шляхом стягнення аліментів у судовому порядку.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що розгляд справи судом першої інстанції відбувся із порушенням встановленого законом порядку, що обмежило можливість сторони відповідачки, яка проживає за кордоном, подати докази, то вони є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції права та інтереси ОСОБА_1 були забезпечені її представником - адвокатом Кузьменком М.В. Крім того, судом апеляційної інстанції були прийняті докази, які були долучені ОСОБА_1 до апеляційної скарги.

Інші доводи та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення частково позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком суду першої інстанцій щодо їх оцінки.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: