Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №359/12695/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 359/12695/23

провадження номер № 22-ц/824/1235/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2025 року у складі судді Чирки С.С., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан»), про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 26 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №100267164, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 5 000 грн 00 коп., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів, платіж щодо повернення кредиту, сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 26 липня 2021 року. Позивач вказував, що ТОВ «Мілоан» виконало умови кредитного договору в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, проте відповідач не виконав умови кредитного договору.

Зазначав, що 13 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №100267164.

Зазначав, що відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість.

З урахуванням наведеного, ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 000 грн 00 коп. та понесені судові витрати.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неповне з`ясування судом фактичним обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що незважаючи на те, що рішенням суду першої інстанції не ставиться під сумнів факт укладення між сторонами договору про споживчий кредит, позивач вважає за необхідне долучити до матеріалів справи додаткові докази, які безспірно підтверджують укладення зазначеного договору, а саме: довідку по заяві на кредит, лог застосування коду підписання, скріншот SMS-повідомлення з кодом підтвердження, скріншот акцепту оферти, фотографію позичальника з паспортом, завантажену до особистого кабінету, а також хронологію вчинення дій за договором про споживчий кредит №100267164 від 26 червня 2021 року.

Вказує, що пунктом 22.1 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку (п.4 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). З урахуванням наведеного, вважає, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення №29212560 від 26 червня 2021 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит №100267164 від 26 червня 2021 року.

Також, звертає увагу на те, що факт зарахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника не входить до компетенції первісного кредитора.

Зазначає, що згідно з платіжним доручення №29212560 від 26 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» здійснило переказ грошових коштів у розмірі 5 000 грн 00 коп. для отримувача ОСОБА_1. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), кредитний рахунок № НОМЕР_2 , призначення платежу: кошти згідно договору 100267164.

Вказує, що відповідач не оспорив договір про надання споживчого кредиту №100267164 від 26 червня 2021 року за його безгрошовістю, в матеріалах справи відсутні докази про те, що кредитний рахунок (платіжна карта) № НОМЕР_2 не належить відповідачу. Крім того, у вищевказаному платіжному дорученні, згідно з яким ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 5 000 грн 00 коп., також вказано ідентифікаційний код останнього. Однак доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в анкеті - заяві та договорі, матеріали справи не містять.

Таким чином вважає, що відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих документальних доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 , або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу. Отже факт надання відповідачу кредитних коштів є доведеним, як і доведеним є факт наявності простроченого грошового зобов`язання у відповідача перед позивачем та його розмір, з огляду на вище викладене.

Також зазначає, що з метою підтвердження факту виконання первісним кредитором свого зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а також законності нарахування розміру заборгованості, позивачем 04 грудня 2024 року через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів. До зазначеного клопотання, зокрема, було додано відомість про щоденні нарахування та погашення за договором №100267164 від 26 червня 2021 року (додаток №4 до клопотання - файл «Відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 100267164 від 26.06.2021.pdf»).

Учасники справи не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 22 000 грн 00 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про споживний кредит №100267164 (далі - Договір), відповідно до якого ОСОБА_1 мав отримати кредит в сумі 5 000 грн 00 коп. та повернути його зі сплатою відсотків за користування до 26 липня 2021 року (а.с.14-21).

Відповідно до п.1.3 договору, кредит надається загальним строком на 30 днів з 26 червня 2021 року.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеного позивачем, заборгованість ОСОБА_1 становить 22 000 грн 00 коп., з яких: 5 000 грн 00 коп. - сума кредиту, 16 500 грн 00 коп. - сума процентів за користування кредитом та 500 грн 00 коп. - комісія за видачу кредиту (а.с.35).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що платіжне доручення не містить жодної відмітки уповноваженої особи банку та не містить в правому нижньому куту дату проведення банком даної операції. Тому такий доказ є неналежним та не може підтверджувати факт отримання кредитних коштів відповідачем. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами для підтвердження обставин, на які він посилається, а саме, не надано первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факт перерахування відповідачу коштів за кредитним договором №100267164.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з виходячи з такого.

Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч.ч.3, 4, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76, 77 ЦПК України).

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхиленні або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягара доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Згідно з п.2.1 договору, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

На підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» своїх зобов`язань щодо надання кредиту на підставі договору про споживчий кредит №100267164 від 26 червня 2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» надало копію платіжного доручення №29212560 від 26 червня 2021 року про перерахування коштів в сумі 5 000 грн 00 коп., отримувач: ОСОБА_1 , кредит. рах. № НОМЕР_3 , а також відомості про щоденні нарахування та погашення за договором №100267164, сформовані ТОВ «Мілоан» (а.с.32, 121-123).

Разом з тим, копії вказаних документів не можуть вважатися належним доказом надання відповідачу кредиту на підставі договору №100267164 від 26 червня 2021 року.

Платіжне доручення №29212560 від 26 червня 2021 року було сформоване та підписане посадовою особою з прикладенням печатки самого ТОВ «Мілоан». Воно не відповідає за формою та змістом вимогам, установленим постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» у відповідній редакції.

Надана ТОВ «Діджи Фінанс» копія платіжного доручення не містить відмітки про дату отримання та виконання банком такого платіжного доручення. Крім того, у ньому зазначено код банку «VISA», що є платіжною системою, і її код не є кодом банку відправника чи отримувача.

В матеріалах справи відсутні докази, що рахунок, на який згідно вказаного платіжного доручення здійснювалося перерахування коштів - №414951хххххх184, належить саме ОСОБА_1 .

Також відомості про щоденні нарахування та погашення за договором №100267164, що по суті є розрахунком заборгованості, були сформовані самим ТОВ «Мілоан», а тому вони не можуть вважатися належним доказом виконання ТОВ «Мілоан» своїх зобов`язань за договором щодо надання відповідачу кредиту.

ТОВ «Діджи Фінанс» не надало суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок відповідача ОСОБА_1 на підставі договору №100267164 від 26 червня 2021 року, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу.

Колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Також колегія суддів враховує, що оскільки саме на позивача в силу положень ст.12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, відтак неподання відповідачем ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву та апеляційну скаргу із запереченнями проти викладених позивачем обставин, зустрічних доказів, саме по собі не свідчить про визнання ним обставин, на які посилається позивач, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання доказів, оскільки їх долучення є важливим для всебічного та об`єктивного розгляду справи, а саме: повідомлення з кодом підтвердження, скріншот акцепту оферти, фотографію позичальника з паспортом, завантажену до особистого кабінету, а також хронологію вчинення дій за договором про споживчий кредит №100267164 від 26 червня 2021 року.

Вирішуючи заявлене позивачем клопотання, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з вимогами ст.83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Зі змісту апеляційної скарги убачається, що позивач посилається на вказані вище докази як на підтвердження надання відповідачу кредиту.

Однак будь-яких посилань щодо неможливості подання таких документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, апеляційна скарга не містить.

Так, за змістом ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.12 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.

У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просив розглядати справу за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Разом із тим не заперечував щодо заочного рішення (а.с.5).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч.5 ст.279 ЦПК України).

Подавши суду першої інстанції клопотання про розгляд справи без виклику позивача в порядку спрощеного позовного провадження, позивач, тим самим підтвердив, що подав усі докази на обґрунтування своїх вимог разом із позовною заявою.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що 23 липня 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу, якою перейшов від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у даній справі за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Мілоан», про стягнення заборгованості.

У подальшому позивач користувався наданим йому правом на подання клопотань, нових доказів, участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, зокрема, представник позивача брав безпосередню участь у судовому засіданні 12 травня 2025 року, в якому було ухвалено оскаржуване судове рішення.

Таким чином колегія суддів вважає, що відсутні підстави для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, а саме, повідомлення з кодом підтвердження, скріншот акцепту оферти, фотографію позичальника з паспортом, завантажену до особистого кабінету, а також хронологію вчинення дій за договором про споживчий кредит №100267164 від 26 червня 2021 року, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися, такий доказ не був предметом дослідження суду першої інстанції, будь-яких заяв про долучення до матеріалів справи вказаного доказу позивачем не подано, а також не обґрунтовано та не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: