Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №758/1373/15-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 758/1373/15-ц Головуючий у суді першої інстанції - Захарчук С.С.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1347/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року та на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року по цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення, стягнення суми, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на поліпшення орендованого нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення, стягнення суми, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що йому на праві власності належить садовий будинок АДРЕСА_1 .

01.09.2009 він надав даний будинок в оренду відповідачу на строк до 01.09.2014 на умовах договору оренди садового будинку за № 449 від 01.09.2009.

Після 01.09.2014 відповідач орендований будинок йому не повернув та продовжує ним безпідставно користуватися, використовуючи будинок в якості житла. На неодноразові вимоги звільнити садовий будинок та повернути його відповідач не реагує.

Пунктом 5 договору оренди передбачено, що відповідач повинен щомісяця сплачувати орендну плату у розмірі 120 грн на місяць, однак жодного разу орендну плату відповідач йому не сплатив.

ОСОБА_1 не здійснював орендну плату за договорами оренди та у нього виникла заборгованість у розмірі 4 000 дол. США, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь її еквівалент у розмірі 161 816,86 грн та відповідно до ст. 785 ЦК України просив стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за найм за час прострочення у розмірі 323 633 грн.

Вказував також, що внаслідок грубого порушення відповідачем умов договору йому завдано моральну шкоду, страждання. У нього наслідок дій відповідача порушилися зв`язки із родичами, життєві зв`язки, стосунки із оточуючими його людьми, зокрема, із членами сім`ї.

Розмір завданої моральної шкоди оцінює в 5 000 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, просив виселити ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу з орендної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 10 086,05 грн та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди, зобов`язати ОСОБА_1 провести косметичний ремонт будинку АДРЕСА_1 .

В подальшому, ОСОБА_3 збільшив свої вимоги та просив суд виселити ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу з орендної плати у розмірі 161 816,80 грн, неустойку у розмірі 323 633 грн, 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, зобов`язати ОСОБА_1 провести косметичний ремонт будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 у якому просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 36 245 дол. США витрат, понесених на поліпшення садового будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10.06.2015 зустрічний позов прийнято до розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.03.2024 в якості правонаступника ОСОБА_3 залучено ОСОБА_2 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28.05.2025 зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на поліпшення орендованого нерухомого майна залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою позивача.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення, стягнення суми, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 з садового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7200 грн орендної плати за договором оренди садового будинку, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 01.09.2009.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14 400 грн неустойки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 422,40 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Вказує також, що суд не врахував наявність мовчазної згоди орендодавця на продовження договору оренди житла, внаслідок чого відсутні підстави для виселення відповідача.

Стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки він просить виселити лише відповідача, але не просить виселити членів його сім`ї.

Посилається на те, що суд безпідставно не застосував позовну давність до вимог про стягнення орендної плати та необґрунтовано прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Крім цього, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу про залишення його позовної заяви без розгляду, у якій просить суд ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на те, що не був належно повідомлений про розгляд справи.

У відзивах на апеляційні скарги представник ОСОБА_2 адвокат Ротайський В.М. проти задоволення апеляційних скарг заперечив. Вказує, що ухвала та рішення суду є законними і обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяли участь відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кузьмін Д.Л., які підтримали апеляційні скарги, просили задовольнити їх з викладених підстав. Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Ротайський В.М. просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, у лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення, стягнення суми, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

У червні 2015 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 у якому просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 36 245 дол. США витрат, понесених на поліпшення садового будинку АДРЕСА_1 .

Протокольною ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року зустрічний позов прийнято до розгляду з первісним позовом. Об`єднано в одне провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на поліпшення орендованого нерухомого майна з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення, стягнення боргу за орендну плату та моральної шкоди.

Протокольною ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року в якості правонаступника ОСОБА_3 залучено ОСОБА_2 .

Позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 24 лютого 2025 року подав заяву про відкладення розгляду справи в судовому засіданні 26 лютого 2025 року, у якій вказав на те, що його представник 26 лютого 2025 року у судове засідання з`явитися не зможе.

Протокольною ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи було задоволено, а розгляд справи відкладено відповідно до ст. 223 ЦПК України у зв`язку з першою неявкою позивача за зустрічним позовом та призначено наступну дату судового засідання - 28 травня 2025 року.

28 травня 2025 року позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 повторно не з`явився, 23 травня 2025 року подав заяву про відкладення розгляду справи в судовому засіданні 28 травня 2025 року, у якій вказав на те, що його представник 28 травня 2025 року у судове засідання з`явитися не зможе. При цьому, доказів наявності у нього представника суду не надав, як і не надав суду доказів неможливості явки у судове засідання представника.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК, особи, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Як визначено частиною п`ятою статті 223 ЦПК, у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог частини третьої статті 257 ЦПК суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Отже, виходячи з положень статей 223, 257 ЦПК, позовна заява залишається судом без розгляду у разі сукупності певних умов, а саме належне повідомлення позивача про час та місце проведення судового розгляду; позивач повторно не з`явився у судове засідання; від позивача не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

При наявності сукупності зазначених умов, причини повторної неявки у судове засідання позивача, який належним чином був повідомлений про місце і час слухання справи, правового значення не мають.

Поважність причини неявки позивача враховується при першій неявці.

Зважаючи на вказані норми закону та їх роз`яснення слід вважати, що суд при першій неявці позивача позбавлений можливості розгляду справи за відсутності позивача (його представника) у судовому засіданні у випадку належного повідомлення позивача про час та місце судового розгляду та за відсутності його заяви про розгляд справи у його відсутності, натомість взмозі відкласти розгляд справи. При повторній же неявці позивача (його представника) у випадку належного повідомлення про час та місце судового розгляду та за відсутності заяви про розгляд справи у відсутності позивача, суд позбавлений можливості розгляду справи, відкладення розгляду, незважаючи на причини неявки та зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду.

Тобто, позовна заява при повторній неявці в судове засідання належним чином повідомленого позивача залишається без розгляду незалежно від причин його неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів зауважує, що позивач, який переважно найбільш зацікавлений у розгляді справи, повинен демонструвати своєю поведінкою сумлінність реалізації своїх процесуальних прав та виконання обов`язків. Належне повідомлення позивача вдруге поспіль про судове засідання, його неявка у таке, відсутність у справі заяви про розгляд справи за відсутності позивача (частина п`ята статті 223, пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК), позбавляє суд можливості для проведення розгляду справи чи відкладення розгляду справи незалежно від причин неявки, зобов`язуючи залишити позовну заяву без розгляду.

Наслідки, передбачені частиною п`ятою статті 223 ЦПК та пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК застосовуються судом в усіх випадках повторної неявки позивача до суду, незалежно від поважності причин його відсутності.

Такий наслідок неявки позивача є імперативним, тобто застосовується в усіх випадках повторної неявки, незалежно від того чи є можливість вирішити спір по суті.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним чином повідомлений позивач за зустрічним позовом без поважних причин повторно не з`явився у судове засідання, від нього не надходила заява про розгляд справи за його відсутності.

Як установлено судом першої інстанції, розгляд справи 26 лютого 2025 року було відкладено на підставі заяви ОСОБА_1 , у якій він вказав на те, що його представник у судове засідання з`явитися не зможе. При цьому, доказів наявності у нього представника суду не надав, як і не надав суду доказів неможливості явки у судове засідання його представника.

23 травня 2025 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про відкладення судового засідання, призначеного на 28 травня 2025 року, аналогічного змісту та доказів наявності у нього представника суду не надав, як і не надав суду доказів неможливості явки у судове засідання його представника.

Колегія суддів також зауважує, що вказані заяви ОСОБА_1 подавав особисто у приміщенні суду, однак, у судові засідання по справі не з`являвся, що підтверджується протоколами судових засідань, про причини особистої неявки суд не повідомляв.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 без поважних причин повторно не з`явився в судове засідання, тому зустрічну позовну заяву слід залишити без розгляду.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був належно повідомлений про розгляд справи у зв`язку із направленням повісток на некоректну адресу, колегія суддів відхиляє, оскільки, як видно зі змісту поданих самим ОСОБА_1 26 лютого 2025 року та 23 травня 2025 року, заяв, йому було відомо про дату та час призначених по справі судових засідань.

Отже, перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.

Правильними є також висновки суду першої інстанції по суті заявлених первісних позовних вимог.

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на садовий будинок № НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , виданого 29.05.2001 власником будинку був ОСОБА_3 (а.с. 4 т. 1).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. 22.03.2024, ОСОБА_2 є власником садового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_3 (а.с. 203 т. 2).

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди садового будинку№ НОМЕР_1 в СТ «Будівельник» по АДРЕСА_2 від 01.09.2009 (далі - договір оренди) (а.с. 5),

Відповідно до п. 4 договору оренди садовий будинок здається в оренду з 01.09.2009 по 01.09.2014.

Пунктами 8, 9 договору оренди передбачено, що орендар зобов`язується щомісяця сплачувати за свій рахунок витрачену електроенергію та кооперативні платежі.

Орендар за свої кошти на свій розсуд проводить капітальні та поточні ремонти і зобов`язується не допускати псування будівлі. В разі виходу з ладу орендар проводить за свій рахунок ремонт опалювальної, сантехнічної системи та електрообладнання в садовому будинку.

Згідно з п. 11 договору оренди по закінченню терміну договору оренди орендар зобов`язується здати садовий будинок у повному порядку та справності, а також за свій рахунок повинен виконати косметичний ремонт.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ч. 1 ст. 764 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (ч. 1 ст. 812 ЦК України).

У разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця (ст. 814 ЦК України).

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років (ч. 1 ст. 821 ЦК України).

Як установлено судом, строк дії договору оренди садового будинку закінчився 01.09.2014, однак, ОСОБА_1 у встановлений в договорі строк будинок не звільнив.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов в частині виселення ОСОБА_1 із садового будинку АДРЕСА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи позов в частині стягнення суми орендної плати та неустойки, позивач посилався на те, що ОСОБА_1 не здійснював орендну плату за договорами оренди та у нього виникла заборгованість у розмірі 4 000 дол. США, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь її еквівалент у розмірі 161 816,86 грн та відповідно до ст. 785 ЦК України просив стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за найм за час прострочення у розмірі 323 633 грн.

Частинами 1, 2, 5 ст. 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Частинами 1-3 ст. 820 ЦК України передбачено, що розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла.

Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру.

Одностороння зміна розміру плати за найм житла не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла.

Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Як установлено судом, відповідно до пунктів 5, 6 договору оренди орендна плата сплачується щомісяця по 120 грн.

Сума договору сторонами визначена в 7 200 грн.

Отже, укладаючи договір оренди, сторони погодили розмір плати за найм житла.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доказів виконання своїх зобов`язань за договором оренди щодо сплати орендної плати відповідачем суду не надано, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов в частині стягнення орендної плати за договором підлягає частковому задоволенню, а саме - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 7 200 грн орендної плати за договором оренди.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 14 400 грн неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частинами 2 - 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У п. 5 зазначеної постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У порушення зазначених вимог ЦПК України позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди та доказів факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги в частині виселення та стягнення плати за договором оренди є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд обґрунтовано відмовив.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності належного повідомлення відповідача про розгляд справи, оскільки судове засідання по справі (в якому суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення) відбулось 28 травня 2025 року, про що ОСОБА_1 був повідомлений шляхом направлення повістки на поштову адресу (зворотне повідомлення - а.с. 77, т. 3) та не заперечувалось відповідачем у поданій ним заяві (а.с. 78, т. 3).

Судове рішення по справі було ухвалене 09 червня 2025 року за відсутності відповідача.

Однак, процесуальний закон не покладає на суд обов`язку забезпечити обов`язкову присутність сторін при проголошенні судового рішення, а лише передбачає право учасників бути присутніми у цьому засіданні. Відповідно, неповідомлення особи про дату та час проголошення рішення не може розцінюватися як порушення її права на участь у розгляді справи та не є підставою для скасування судового рішення в розумінні пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові 25 вересня 2025 року по справі № 913/182/20.

Безпідставними є також посилання апелянта на те, що суд не врахував наявність мовчазної згоди орендодавця на продовження договору оренди житла, внаслідок чого відсутні підстави для виселення відповідача.

Так, у постанові від 07 червня 2022 року у справі № 727/13110/18 Верховний Суд дійшов висновку, що «мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, направленої на вчинення правочину. Законодавець передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки у разі якщо це встановлено договором або законом. Прикладом такого випадку є конструкція поновлення договору найму (tacite reconduction), що регулюється статтею 764 ЦК України та частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Сутність поновлення договору найму полягає в тому, що договір найму автоматично поновлюється на той же самий строк за умови, що: (а) наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму; (б) відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.»

Відповідно до п. 4 договору оренди садовий будинок здається в оренду з 01.09.2009 по 01.09.2014.

Разом з цим, як встановлено із матеріалів справи та не заперечувалось учасниками, ОСОБА_3 з літа 2014 року просив відповідача звільнити будинок. У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, що свідчить про відсутність наміру ОСОБА_3 як власника спірного будинку продовжувати дію договору оренди поза встановленим у цьому договорі строком.

Колегія суддів також зауважує, що в укладеному сторонами договорі оренди відсутні умови щодо автоматичної пролонгації договору, натомість, пунктом 4 договору встановлено чіткий строк його дії.

Твердження апелянта про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки він просить виселити лише відповідача, але не просить виселити членів його сім`ї також не впливає на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для виселення відповідача зі спірного приміщення.

Безпідставними є також доводи апелянта про те, що суд не застосував позовну давність до вимог про стягнення орендної плати, оскільки у матеріалах справи міститься копія розписки від 02.07.2014, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов`язується сплатити власнику ділянки № НОМЕР_1 СТ «Будівельник» по вул. Синьоозерній, 14 у м. Києві заборгованість по оренді до 01.09.2014. Тобто, відповідач визнав факт існування боргу та необхідність його сплати.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, оскаржувані ухвала та рішення підлягають залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року та рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 02 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома