Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №754/2106/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 754/2106/25 Головуючий у суді першої інстанції - Панченко О.М.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1308/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

встановив:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та у ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить матері позивачки - ОСОБА_4 .

Син ОСОБА_3 проживав до березня 2022 року із позивачкою та постійно до цього часу перебуває на її повному фінансовому забезпеченні.

З вересня 2022 року син проживав за кордоном у сім`ях її друзів та у період зимових і літніх канікул проживав зі позивачкою в Україні у місті Харкові та у місті Києві.

З 01.09.2024 року син сторін є студентом ОСОБА_5 , що знаходиться у м. Вільнюс, Литовська Республіка та проживає у місті Вільнюс, Литовська Республіка, що підтверджується відповідною довідкою, яка додається.

Відповідно до довідки про навчання, що видана ISM Університету управління та економіки від 13.09.2024 №03- 01-13004, ОСОБА_6 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) навчається на 1 курсі денного відділення бакалаврату ISM Університету управління та економіки.

На період навчання син проживає у вийнятій позивачкою кімнаті в приватному будинку у м. Вільнюсі.

Позивачка не володіє інформацією щодо працевлаштування відповідача та позбавлена можливості надати довідку про його доходи. Батько її сина повністю уникає спілкування із нею, узагалі не бере участь у забезпеченні їхнього сина.

Враховуючи викладене, посилаючись на те, що син є студентом та проживає самостійно у Литовській Республіці, що збільшує витрати на оренду житла та де прожитковий мінімум на одну особу його віку значно вищий ніж в Україні, позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти на рівні 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років, що складає 3196 грн у 2025 року.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не урахував, що справа стосується неповнолітньої дитини, яка через пів року стане повнолітньою особою, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття та буде потребувати допомоги від батьків. Разом з цим, суд першої інстанції вирішив спір про стягнення фінансового утримання на повнолітню особу, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття та залишив без жодного обґрунтування залишення без задоволення позовні вимоги в частині стягнення фінансового утримання з батька на неповнолітню дитину.

Вказує, що не надавала суду жодних доказів на підтвердження того, що навчання сина у ОСОБА_5 є платним, проживання сина у кімнати у Вільнюсі є платним, і його харчування та витрати на одяг у Вільнюсі також є платними, оскільки станом на момент звернення до суду та станом на момент ухвалення спірного рішення, її син був неповнолітньою дитиною.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Встановлено, що сторони у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04.08.2007 року, актовий запис №2060.

За приписами частин 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №78-ХІІ, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст.7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст.51 Конституції України обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків.

Так, статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198,199 цього Кодексу, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі ст. 200 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Частина 1 статті 182 СК України зобов`язує суд враховувати матеріальне становище обох сторін. Суд не може обмежитися тільки оцінкою потреб дитини, але зобов`язаний враховувати доведеність можливостей батьків.

За змістом статей191,200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 станом на дату подання позову є неповнолітнім, проте, з 01.09.2024 року є студентом ОСОБА_5 , що знаходиться у м. Вільнюс, Литовська Республіка та проживає у місті Вільнюс, Литовська Республіка.

Відповідно до довідки про навчання, що видана ISM Університету управління та економіки від 13.09.2024 №03- 01-13004, ОСОБА_6 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) навчається на 1 курсі денного відділення бакалаврату ISM Університету управління та економіки. Учбова програма: Економіка та аналітика даних. Строк навчання 3,5 років. Дата приймання 2024.08.21. Очікувана дата закінчення 2028.03.01. (Довідка викладена російською мовою).

Сам по собі факт навчання повнолітньої дитини до досягнення 23-річного віку не є підставою для стягнення аліментів, оскільки закон пов`язує обов`язок батьків надавати матеріальну допомогу повнолітнім дочці, сину саме з потребою у такій допомозі, яка виникла у зв`язку із витратами, пов`язаними з навчанням, а також за наявності юридичного факту - наявності у батьків можливості надання такої допомоги.

На відміну від обов`язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, який існує незалежно від їхньої можливості сплачувати аліменти на таке утримання, обов`язок батьків утримувати повнолітню дитину до досягнення нею двадцяти трьох років виникає лише за умови, що вони можуть надавати таку матеріальну допомогу.

У справі №748/2340/17 Верховний Суд зазначив, що батьки мають бути працездатними та мати достатній заробіток, який дозволить забезпечувати власні потреби і потреби повнолітньої дитини.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини викладені в позові щодо необхідності отримання нею аліментів в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 100 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу для дитини відповідного віку, до закінчення навчання або досягнення ним 23 років, в залежності яка з подій станеться раніше.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що навчання ОСОБА_3 відбувається на платній основі; відсутні будь які підтвердження того, що позивачка бере участь в утриманні сина та оплаті навчання.

Окрім того, станом на дату подання позову до суду - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не досяг повноліття, що суперечить вимогам статті 199 СК України.

За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Згідно ч.2 ст.78 ЦІК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При накладенні фінансових обов`язків суд має забезпечувати баланс між інтересами сторін, зважаючи на обґрунтованість та доказовість вимог.

Суди країн Європейського Союзу керуються принципом пропорційності в питаннях матеріальної підтримки, тобто обов`язок батьків не повинен ставати непропорційним за умов, коли діти вже можуть самостійно забезпечити себе.

Згідно з положеннями статей 12,13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з`ясованих обставин, оцінивши належність доказів, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи те, що позивачка не довела сукупності юридичних фактів, необхідних для застосування ч. 1 ст. 199 СК України, зокрема, реальної потреби в матеріальній допомозі саме в зазначеному розмірі та можливості відповідача її надавати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що справа стосується неповнолітньої дитини, яка через пів року стане повнолітньою особою, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття та буде потребувати допомоги від батьків, оскільки позовні вимоги повністю обґрунтовані доводами щодо необхідності утримання дитини, яка навчається у вищому навчальному закладі.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що син сторін проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні. Ба більше, позивачка сама стверджує, що дитина з 2022 року проживає за кордоном, в той час як вона сама проживає в Україні. Жодних доказів на підтвердження участі позивачки в утриманні сина вона суду не надала.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що позивачка не надавала суду жодних доказів на підтвердження того, що навчання сина у ОСОБА_5 є платним, проживання сина у кімнати у Вільнюсі є платним, і його харчування та витрати на одяг у Вільнюсі також є платними, оскільки станом на момент звернення до суду та станом на момент ухвалення спірного рішення, її син був неповнолітньою дитиною, додатково підтверджують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю та передчасністю заявлених вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.А. Нежура

Судді: С.М. Верланов

Т.О. Невідома